інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Податки: світовий досвід та вітчизняна практика*

Видатний економіст і філософ Адам Сміт ще в XVI столітті окреслив головні принципи оподаткування. Згідно Сміту податок жахливий, якщо він заважає людині займатися справою, а для його збору використовується велика бюрократична машина. Хороший податок ніколи не змушує людину від нього ухилятися.

Протягом всієї історії людства держава прагнула наповнювати казну за рахунок свого народу, а той постійно намагався ухилитися від поборів. Коли протистояння загострювалося до межі, або піддані скидали свого правителя, або держава занепадала.
Найдавнішим податком можна вважати акциз (лат. accido, «обрізати»), який зазвичай включався у вартість найбільш необхідних товарів або послуг. Римський імператор Веспасіан у 70-х роках нашої ери запровадив його в якості плати за відвідування громадських вбиралень. Саме він залишив свій слід в історії як автор афоризму «Гроші не пахнуть». Ще більш давнім акцизом був податок на сіль, який діяв у Китаї в 2-му тисячолітті до нашої ери.
В історії розвитку податків відзначився і російський імператор Петро I, за якого перелік підакцизних товарів і послуг значно розширився. Саме він запровадив різновид державних чиновників, які винаходили нові джерела наповнення державної скарбниці. Результатом їх діяльності став гербовий збір, податок з кавунів, печей, лазень, горіхів тощо. Найвідомішим став податок на бороди. Дворяни і прикажчики платили за них 60 руб., купці – 100 руб., холопи – 30 руб. У межах свого села селяни зазвичай носили бороди безкоштовно, але при відвідуванні міста за бороди з них стягували одну копійку.
В країнах Європи акцизів також вистачало. На туманному Альбіоні їх було не менше 200, включаючи податок на солому. У Голландії подана в готелі порція риби обкладалася 34 акцизами.
Популярність акцизу серед правителів пояснюється досить простою процедурою його введення. Тим не менш, властивий акцизам мультиплікаційний ефект не дозволяв належним чином прораховувати наслідки, тому у державах часто відбувалися бунти. Причиною московського соляного бунту стало зростання цін на солону рибу, яка тоді була основним продуктом харчування. Коли існував вибір між утриманням дорогого державного апарату власної країни і незначною даниною, яку слід було сплачувати зовнішнім завойовникам (зокрема, татарам), народ завжди вибирав останнє.
Прибутковий податок з’явився після подушного перепису населення (1718-1724). Селяни щорічно платили в казну 74 коп., городяни – 1 руб. 14 коп. Для порівняння: корова тоді коштувала 3 руб. Жінки від сплати податку були звільнені, так як у ті часи факт наявності у них душі піддавався сумніву.
З тих пір ніяких революційних змін у системі оподаткування на вітчизняному терені так і не відбулося. Звичайно, якщо не вважати непомірне зростання ставок і багаторазово підвищену складність сплати.
У США законослухняні платники податків, які нічого не приховують від держави, ледве орієнтуються в численних податкових бланках, які потрібно заповнювати. Щорічно податковою службою розсилається понад 8 млрд всіляких інструкцій та форм, сукупної довжини яких вистачить, щоб 28 разів обернути планету по екватору. Якщо перший варіант американського прибуткового податку вміщався на чотирьохстах машинописних сторінках, то сьогодні він займає 66,5 тис. сторінок. Причому досконально його зміст знають далеко не усі бухгалтери і податкові юристи.
Деякі полюбляють повторювати «Скільки у держави не кради, все одно свого не повернути», а американці кажуть «Коли заповнюєш декларацію, запиши у графі «утриманець» – «держава». Все це не просто так. Сьогодні від стародавнього принципу пропорційності податків на наявні у платника матеріальні блага практично нічого не залишилося. Між тим у Стародавній Греції елліни чітко розуміли, що держава повинна не грабувати власників, а всіляко їх оберігати. За це останні добровільно сплачували податки.
Французький правознавець і філософ Шарль Монтеск’є відзначав, що «реальні потреби народу не повинні відступати перед надуманими потребами держави» («Дух законів», 1751). Філософію Монтеск’є взяла на озброєння Катерина II, якій вдалося кардинально перебудувати російську систему оподаткування. Купці 1-ї та 2-ї гільдій повинні були сплачувати 4% від вартості свого майна, а 3-ї гільдії – 2,5%. Оцінку майна проводили «по совісті» самі купці, а чиновники не мали права здійснювати будь-які перевірки. В результаті ніхто не ліз у кишеню платника податків, а дефіциту державного бюджету не було.
Адам Сміт якось сказав: «Щоб перетворити варварську державу на багату, потрібні мир, нормальні закони і низькі податки. Все інше прийде з природним ходом речей».

Оптимальний рівень оподаткування
Американський економіст Артур Лаффер побудував графік, за яким оптимальне податкове навантаження має дорівнювати близько 35-40% від доходу. Занадто низькі податки не дають державі можливості виконувати свої функції, а перевищення цього параметра призводить до зниження доходів державного бюджету та глибокої тонізації економіки.
За Графіком 1, Точка 1 – оптимальне податкове навантаження – 36,6%, точка 3 – допустиме податкове навантаження – 45-55%, точка 2 – податкове навантаження, за якого ведення бізнесу не має сенсу. Це має місце, коли податки складають 60% і вище від обсягу доходу. У цьому випадку бізнес працює, але з’являється корупційний податок – за сприяння в ухиленні від сплати податків співробітники податкової інспекції, МВС, СБУ, прокуратури, судді, політики заробляють гроші.
В Україні, за експертними оцінками, рівень податкового навантаження складає близько 70%, у порівнянні з іншими країнами, він є найвищим (Табл. 1).
За оцінками Світового банку, податкова система в Україні є найскладнішою у світі. Про це говориться у глобальній доповіді «Податкові платежі – 2011». Кількість різних платежів українських підприємств і громадян до бюджету у нас є найбільшою у світі і нараховує 73 види.
Однак податкове навантаження складається не тільки з податків та інших обов’язкових платежів, але й із затрат праці на оплату вартості часу працівників підприємств, пов’язаних із дотриманням податкового законодавства – тільки за це українські підприємства витрачають більше 8% свого річного доходу. А якщо врахувати постійні зміни у законодавстві, регулярні перевірки, необхідність звітування перед контролюючими органами, то картина вимальовується сумна. Про конкурентоспроможність українських товарів та послуг у таких умовах не може йти мова.
У доповіді Світового банку стверджується, що незважаючи на економічний спад, процедура сплати податків стає дедалі легшою в усьому світі. З 2006 року 60% країн внесли значні зміни до податкового законодавства, щоб сплачувати податки було простіше. Близько 40 економік світу провели низку значних реформ у сфері оподаткування минулого року, які були спрямовані на досягнення зазначених цілей.
Судячи з усього, Україна перед собою такої мети не ставить. За простотою процедури сплати податків наша держава займає 181 місце серед 183 країн, що досліджувалися експертами Світового банку, а за кількістю податків і зборів Україна посідає перше, тобто 183 місце.

Розмір прибуткового податку у зарубіжних країнах
Основний принцип прибуткового податку: «Багатство населення – це надбання нації». Далекоглядні уряди виважено підходять до встановлення ставок оподаткування, наповнюючи казну та не обділяючи свій народ.
У кожній країні світу порядок стягнення податку на доходи фізичних осіб має свої особливості. Наприклад, у Росії для всіх верств населення діє однакова ставка – 13%. Перерахування прибуткового податку в бюджет здійснює організація, де працює співробітник.
У США громадяни сплачують прибутковий податок самостійно. Заробітна плата видається «на руки» у повному обсязі. Потім людина сідає за комп’ютер і перераховує в бюджет визначену суму податку зі свого банківського рахунку. Кількість тих, хто ухиляється від сплати податків по країні досить незначна. У США працює ефективна система податкового контролю, яка швидко виявляє боржників і нагадує їм про необхідність виконання податкових зобов’язань.
У багатьох країнах використовується диференційована ставка прибуткового податку. Наприклад, у США перші $8,95 тис. доходів (за рік) не підлягають оподаткуванню, наступні $8,025 тис. обкладаються за ставкою 10%. Максимальною ставкою у 35% обкладаються доходи понад $357,7 тис. на рік. Знизити податкові зобов’язання можна за рахунок податку на нерухомість, іпотечного кредиту або плати за навчання. По цих витратах надається податкове вирахування.
Плаваюча ставка прибуткового податку дозволяє перерозподіляти податкове навантаження на населення. Багато країн (Німеччина, Італія, Естонія) встановили нульову ставку на низькі доходи своїх громадян (у середньому до 8 тис. євро на рік). Фіксована ставка в основному використовується на пострадянському просторі.
Цікаво, що деякі країни повністю звільнили своїх громадян від сплати прибуткового податку (Багами, Бермуди, Монако, Андорра).

Податкові ризики
Податкові ризики пов’язані з невизначеністю негативних наслідків, які можуть виникнути в результаті змін податкового законодавства, нечітких формулювань його положень, особливостей ведення податкового обліку компанії, впливу несприятливої політичної та економічної ситуації в країні.
Диверсифікованість податкових ризиків може бути досягнута шляхом нарощування (зміни) видів діяльності компанії або за рахунок розширення присутності на територіях з різними умовами оподатковування (насамперед, офшорних). При цьому повною мірою звести за рахунок диверсифікованості податкові ризики до нуля практично неможливо.
Будь-який податковий ризик характеризується наступними особливостями:
- це локальний ризик;
- він коливається від допустимого до катастрофічного розміру;
- це чистий ризик;
- це тимчасовий ризик з погляду обмеженого строку дії видів податків;
- це постійний ризик з погляду стабільності податкової системи держави.
Податкові ризики містять у собі:
1. Чистий податковий ризик – ймовірність нарахування штрафних санкцій податковими органами. Компанія може понести втрати в результаті накладання штрафних санкцій, що може призвести до її банкрутства.
2. Спекулятивний податковий ризик – ймовірність сплати надмірних податкових платежів. Найчастіше це відбувається після зміни умов податкового та бухгалтерського законодавства.
Специфіка вітчизняних податкових ризиків полягає в тому, що компанії мають обмежені важелі впливу на їхній розмір.

10 найбільш безглуздих податків в історії людства
Багато урядів не зупинялися ні перед чим заради поповнення державної скарбниці. Сьогодні деякі з податкових норм здаються абсолютно безглуздими, але у свій час вони змушували людей ділитися з владою своїми кровно заробленими грошима. Нижче наведено перелік найбезглуздіших податків у світовій історії.
1. Податок на життя. Цей збір був встановлений в Британії в XIV столітті. Його скасували після народного бунту.
2. Податок на іноземців. Такий збір до цих пір існує в деяких країнах. Наприклад, до 1923 року в Канаді оподатковувалися всі китайці, які в’їжджають. Пізніше в’їзд жителів цієї країни взагалі заборонили.
3. Податок на горобців. Цей збір був введений в Німеччині в XVIII столітті. Кожного німця зобов’язали здавати 12 убитих горобців, за яких виплачувалась винагорода. За несвоєчасну здачу тушок німець був зобов’язаний сплатити податок.
4. Податок на бездітність. У Радянському Союзі таким збором обкладалися всі бездітні чоловіки і жінки у віці від 20 до 50 років. Ставка податку – 6% від суми отриманих доходів. Подібний податок зараз збираються запровадити і в Україні.
5. Податок на голосування. Такий збір був введений на Туманному Альбіоні близько 30 років тому. Більшість британців відмовилася платити гроші. В результаті протестів населення уряд Маргарет Тетчер пішов у відставку.
6. Податок на капелюхи. Був введений в Англії в XVII столітті. За право їх носіння кожного міського жителя зобов’язали платити в скарбницю 2 фунта на рік, селяни повинні були сплачувати 5 шилінгів.
7. Податок на туалети. Був введений римським імператором Веспасіаном в I столітті нашої ери. Твердження «гроші не пахнуть» саме звідти.
8. Податок на тінь. З 1993 року муніципальна влада Венеції почала брати такий збір з тих власників кафе, які розширювали свій комерційний простір за рахунок установки парасольок на прилеглих територіях.
9. Податок на наркотики. Американська служба «Internal Revenue Service» зобов’язала наркодилерів сплачувати податок з доходів від торгівлі наркотиками.
10. Податок на повітря. Його сплачували власники будівель у Візантії. Чим вищим був будинок, тим вищим був розмір збору.

* За матеріалами fin-eco.ru
© 2003-2012  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"