інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Встановлення лімітів на залучення позичкових коштів

М. Рогов

Залучення позичкових коштів є складовою частиною фінансової політики будь-якої компанії. Використання позичкового капіталу дозволяє суттєво розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне витрачання власних коштів, прискорити формування різних цільових фінансових фондів, а в кінцевому рахунку – підвищити ринкову вартість компанії. Цілком закономірно виникає питання про встановлення критеріїв для обмеження рівня позичкових фондів. Мета встановлення лімітів кредитування підприємством-позичальником – забезпечити оптимальний рівень ризиків, що зумовлюються залученням грошових коштів.

Процес управління залученими коштами на підприємстві включає наступні етапи (див. рисунок).


Зміст основних етапів процесу управління залученням позикових коштів
Максимальний обсяг залучення зумовлюється двома основними чинниками:
- граничний рівень фінансового левериджу;
- забезпечення достатньої фінансової стійкості.
Граничний розмір запозичень визначається виходячи з показників кредитоспроможності компанії. Це можуть бути такі показники, як ліміт по сумі ліквідних активів (ЛА) та ліміт по сумі власних коштів (ВК). Джерелом інформації для їхнього розрахунку є бухгалтерська звітність та дані управлінського обліку.
Довідка. Ліквідність балансу – це ступінь покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов’язань.
Зважаючи на невизначену ліквідність оборотних активів (наприклад, можливої затримки з поверненням дебіторської заборгованості) організація повинна мати в розпорядженні суму ліквідних активів, яка не менше суми короткострокових зобов’язань, тобто мати власні оборотні кошти.
При порушенні даної умови можлива ситуація, коли компанія не зможе розрахуватися з кредиторами (банками, постачальниками, підрядниками тощо) за існуючими зобов’язаннями за рахунок реалізації ліквідних активів. Це, в свою чергу, спричинить необхідність продажу частини основних фондів або активів зі збитками.
Відповідно, на короткостроковий позичковий капітал (КПК) встановлюється цільовий ліміт за поточною ліквідністю, що розраховується за формулою:
Ліміт=ЛА/1,5=(ОА-ДД)/1,5,
де ЛА – ліквідні активи;
ОА – оборотні активи;
ДД – довгострокова дебіторська заборгованість.
Боргова позиція компанії відповідає цільовому ліміту, якщо дотримується нерівність КПК ≤ (ОА-ДД)/1,5.
У разі, якщо в окремі періоди обсяг короткострокового позичкового капіталу перевищує цільовий ліміт, на нього встановлюється максимально допустимий ліміт по сумі ліквідних активів, що визначається таким чином: величина короткострокового позичкового капіталу компанії не повинна перевищувати загальну суму його ліквідних активів. В іншому випадку керівництво компанії має вжити заходів щодо нормалізації ситуації.
Боргова позиція компанії відповідає максимально допустимому значенню ліміту, якщо дотримується нерівність КПК ≤ (ОА-ДД).
У разі якщо сума позикового капіталу (ПК) обмежується величиною не тільки ліквідних активів, а й власних коштів (підсумок розділу III «Капітал і резерви» бухгалтерського балансу), сума позичкових коштів буде визначатися за значенням найменшого з двох лімітів: ПК<min (ЛА;ВК).
Співвідношення суми позичкового капіталу і власних коштів дозволяє визначити ступінь залежності компанії від позичкового фінансування. Чим менше це співвідношення, тим нижчим є рівень фінансового ризику (даний коефіцієнт повинен бути меншим або дорівнювати 1).
Слід зазначити, що ліміти запозичень необхідно періодично переглядати з урахуванням особливостей діяльності компанії. Наприклад, якщо підприємство веде активну інвестиційну діяльність, то при розрахунку лімітів довгострокові позичкові кошти можуть не враховуватися.
Протягом року фінансово-господарська діяльність компанії повинна здійснюватися таким чином, щоб в кінці кожного кварталу (або на іншу звітну дату) обсяг запозичень знаходився в межах обраних компанією показників кредитоспроможності.
Однак існуючі критерії встановлення структури та величини позикових коштів не враховують весь комплекс виникаючих ризиків. Щоб хоча б частково заповнити цю прогалину, пропонується скористатися наступною методикою, яка узагальнює деякі існуючі технології ризик-менеджменту і враховує тією чи іншою мірою ризик ліквідності, процентні, валютні, операційні і кредитні ризики, ризики втрати контролю бізнесу.
Ліміти кредитування встановлюються виходячи з припущень, на основі яких розраховуються показники Н1-Н9.
Кожна заявка на операцію кредитування вважається такою, що задовольняє ліміти, якщо після її здійснення виконуються наступні вимоги:
- показники H3, Н6, H7, H8, H9 строго відповідають затвердженим нормативам;
- показники Н1, H2, H4, H5 прийняті до уваги.
Показники розраховуються за даними кредитної заявки, спеціальної звітності, а також консолідованої скоригованої управлінської звітності (бізнес-план, звітність по кредитному портфелю) на дату розрахунку або за останні три місяці, що передують місяцю, в якому проводиться розрахунок, в залежності від показника.
При цьому річна ставка процентів для кожного запозичення коригується з урахуванням надбавки, що враховує перевищення вартості забезпечення над обсягом залучення, а також суми накладних витрат (комісії, витрати на страхування, андеррайтинг, рекламу, маркетинг для залучення коштів, інші накладні витрати тощо):
Ставка, що включає накладні витрати = Ставка + (Сума накладних витрат + (Вартість забезпечення-Об’єм))/(Обсяг × Термін)

Методика розрахунку показників Н1-Н9 на основі низки припущень
1. Загальний обсяг запозичень не перевищує потреби в оборотному капіталі або має техніко-економічне обґрунтування інвестиційної програми.
Розраховується показник перевищення потреби в оборотному капіталі Н1:

де N – загальне число запозичень на звітну дату, що включає запозичення по даній кредитній заявці;
Kі – обсяг запозичень за i-тою операцією (договору, векселем тощо), млн грн.;
О – середньорічний оборот, млн грн./рік;
t1 – строк обігу продукції, років;
t2 – строк обороту запасів, років;
t3 – строк погашення наданих покупцям комерційних кредитів, років;
t4 – строк передоплати, років.
Умова виконання лімітів: H1≤0.
Показник H1 носить допоміжний характер. Він може допомогти співвіднести розрахункову оцінку потреби в позичкових коштах із заявками організацій. Якщо розглядається кредитна заявка, задоволення якої забезпечило б H1 значну позитивну величину, то вимагає особливої уваги обґрунтування потреби в залученні коштів і цілі їх використання.
2. Максимізація кредитоспроможності (мінімізація ймовірності банкрутства).
Відповідно до методики передбачення банкрутства і при обліку специфіки галузей іноді можна вказати статистично оптимальне співвідношення позичкових і власних коштів. Наприклад, якщо значення цього співвідношення для підприємств машинобудування перевищують 1,5, то ці підприємства слід за інших рівних умов вважати такими, що відповідають низькій кредитоспроможності (високій ймовірності банкрутства), якщо значення співвідношення менше 0,8 – високій кредитоспроможності (низькій ймовірності банкрутства).
Показник відношення позичкових коштів до власних (коефіцієнт автономії) Н2 розраховується наступним чином:

де С – власні кошти, млн грн.
Умова виконання лімітів: наприклад, H2≤1,5.
Якщо розглядається кредитна заявка, задоволення якої забезпечило б H2 значну позитивну величину, то це означає, що організація бере на себе додатковий ризик підвищеної ймовірності банкрутства, і чим більше величина, тим вище ймовірність (згідно з наведеною методикою, заснованою на галузевій статистиці).
3. Баланс грошових потоків.
Чистий грошовий потік (до сплати процентів і погашення основної суми боргу) за рік повинен перевищувати річні витрати на обслуговування боргу і річний обсяг погашення основного боргу.
Показник різниці середньорічного чистого грошового потоку і середньорічної суми підлягають оплаті процентів і погашенню основної суми боргу H3 (при цьому можна зробити зручне припущення про те, що погашення накопиченого боргу проводиться рівномірно по кожному запозиченні):

де rі – сплачується річна процентна ставка за обсягом i-ого запозичення, включаючи накладні витрати на обслуговування боргу;
Tі – термін до погашення i-ого запозичення, років;
F – річний чистий грошовий потік до вирахування процентів за рік, млн грн./рік.
Умова виконання лімітів: H3≤0.
Якщо розглядається кредитна заявка, задоволення якої забезпечило б H3 значну позитивну величину, то це означає, що організація не передбачила захист від касового розриву, не меншого, ніж H3, і зіткнеться з ризиками ліквідності, наступним додатковим залученням коштів (пролонгацією або новими запозиченнями), погіршенням кредитної історії, підвищенням обсягу видатків на обслуговування боргу тощо.
4. Самофінансування середньорічного боргу.
Чистий фінансовий результат до сплати процентів за рік повинен перевищувати річні витрати на обслуговування боргу.
Показник різниці середньорічного чистого фінансового результату і середньорічної суми нарахованих процентів H4 обчислюється за формулою:

де Z – річний чистий фінансовий результат до вирахування відсотків за рік, млн грн./рік
Умова виконання лімітів: H4≤0.
Якщо розглядається кредитна заявка, задоволення якої забезпечило б H4 значну позитивну величину, то це означало б, що організація не зможе в межах даного року забезпечити самофінансування боргу.
5. Управління процентним ризиком (ризиком зниження поточної вартості майна через зміни рівнів процентних ставок на ринку).
Мінімізація чутливості поточної вартості до процентного ризику здійснюється шляхом оптимізації строкової структури запозичень.
Показник абсолютної величини модифікованої середньозваженої тривалості (модифікованої дюрації) портфеля активів і запозичень Н5 визначається формулою, що приведена нижче:

де Tmax – найбільший строк до погашення, років;
j – річна ставка дисконту;
A – обсяг активів, млн грн.;
d – річна рентабельність активів;
τ – період оборотності активів, років;
При цьому робиться припущення про те, що погашення накопиченого боргу проводиться рівномірно по кожному запозиченні.
Умова виконання лімітів: наприклад, H5≤5.
Величина Н5 показує, на скільки процентів може впасти поточна вартість бізнесу при зміні валової ринкової ставки дисконту на 1% від її поточного значення.
Якщо розглядається кредитна заявка, задоволення якої забезпечило б H5 значну величину, це означає високу чутливість до процентного ризику.
6. Управління валютним ризиком – встановлення валютної структури запозичень виходячи з обмеження можливих втрат через коливання валютних курсів.
Н6 – показник очікуваних з ймовірністю, наприклад, 95% втрат вартості портфеля запозичень через коливання валютних курсів. Робиться припущення про нормальний розподіл валютних курсів, і розраховується Н6 за формулою, що приведена нижче:

де kα – квантиль;
α – ймовірність (k95% = 1,645);
l – кількість валют;
Kі j) – обсяг запозичень в i-й (j-й) валюті, млн грн.;
corrij – коефіцієнт кореляції i-го та j-го валютних курсів;
σ і j) – волатильність курсу i-ої (j-ої) валюти, річних;
hі (hj) – експонента Херста курсу i-ої (j-ої) валюти.
Умова виконання лімітів: наприклад, H6≤5%.
Показник Н6 відображає, яку величину (у процентах від обсягу активів) не перевищать очікувані втрати в умовах стабільного ринку під дією валютних ризиків.
7. Управління стратегічним ризиком втрати контролю бізнесу і ризиком зриву зобов’язань контрагентом (кредитним ризиком).
З метою обмежити кредитні ризики і ризик втрати контролю бізнесу встановлюється максимальний обсяг запозичення на одного позичальника або групу пов’язаних позикодавців, наприклад, у розмірі 25% вартості майна позичальника.
Розраховується Н7 – показник відношення обсягів запозичення найбільшого позичальника до активів позичальника:

Умова виконання лімітів: наприклад, H7≤25%.
Якщо розглядається кредитна заявка, задоволення якої забезпечило б H7 значну величину, це означає високий ступінь ризику втрати контролю бізнесу, а також ризик високої залежності від зриву зобов’язань щодо виконання умов кредитування позикодавцем.
8. Управління кредитним ризиком (ризиком зриву зобов’язань контрагентом).
Встановлюється низка мінімальних вимог до позикодавця, які оцінюються балами, а їх сумою є показник Н8.
Умова виконання лімітів Н8>0.
9. Управління операційним ризиком (ризиком зриву процесів запозичень з організаційних причин і за ризиками персоналу).
Встановлюється низка мінімальних вимог до оформлення та процедур процесів запозичення, яким присвоюються певні бали, а їх сумою є показник Н9 (Табл. 1).

Умова виконання лімітів: H9>0.
Виконання ліміту означає як мінімум безумовне виконання критеріїв групи 1 та, в разі порушення не більше одного критерію групи 2, – обов’язкове виконання всіх критеріїв хоча б однієї з груп – 3 або 4.

Встановлення лімітів відповідальності керівників підрозділів
З метою зниження операційних ризиків зриву процесів кредитування рішенням керівника кожного рівня можуть встановлюватися ліміти відповідальності керівників підрозділів нижчих рівнів, якщо вони не встановлені раніше вищим фінансовим керівництвом. Операції із залучення коштів понад ліміти розглядає вище керівництво в рамках своїх лімітів, аж до рівня головного фінансового органу.
Ліміти відповідальності керівників можуть встановлюватися залежно від валюти кредиту і величини середньомісячного обороту грошових коштів у гривнях та валюті за останні три місяці, що передують місяцю прийняття рішення про залучення коштів.

© 2003-2012  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"