інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Нові моделі власності та управління для розвитку приватного бізнесу *

Е.Шумахер

У будь-якому суспільстві, багатому або бідному, освітні, медичні та дослідницькі установи дарують приватному підприємництву незліченні вигоди, за які бізнес платить не безпосередньо, а опосередковано – за допомогою податків. Податкам же чинять супротив, на них обурюються, проти них влаштовують кампанії і, найчастіше, їх успішно уникають. Подолати протиріччя між необхідністю сплачувати податки та бажанням приватного бізнесу ухилитися від цього неможливо без зміни існуючої системи власності.

Джон К.Гелбрейт говорив про достаток у приватному секторі та зубожіння державного сектора. Показово, що він посилався на Сполучені Штати Америки, які, на загальну думку і за звичними мірками, є найбагатшою країною у світі. Як могло статися в найбагатшій країні зубожіння державного сектора, причому в масштабах набагато більш серйозних, ніж у багатьох інших країнах, валовий національний продукт якої, з поправкою на чисельність населення, набагато менший? Якщо зростання американської економіки до її нинішнього рівня не покінчило із зубожінням державного сектора – а, може, навіть супроводжувалася його посиленням – то чи розумно очікувати, що завдяки подальшому «зростанню» це зубожіння буде стримане або усунуте? Як пояснити, що країни з найвищими темпами зростання здебільшого виявляються найбільш забрудненими і страждають важким зубожінням державного сектора? Якщо валовий національний продукт Великої Британії росте, скажімо, на 5% щороку, чи можемо ми використовувати ці гроші, це додаткове багатство, для того щоб «втілити в життя сподівання нації»?
Зрозуміло, що не можемо. Адже при системі приватної власності будь-яке нове багатство, як тільки воно виникає, негайно і автоматично присвоюється приватною особою. Органи влади навряд чи мають хоч якийсь власний дохід і змушені витягувати з кишень своїх громадян гроші, які останні вважають по праву своїми власними. Не дивно, що це веде до нескінченної битви між збирачами податків та громадянами, битві, в якій багаті, заручившись допомогою високооплачуваних фінансових консультантів, досягають успіху куди більшого, ніж бідні.
Під час спроб прикрити «лазівки», податкове законодавство стає складнішим, а попит на податкових консультантів (і отже, їх дохід) – все вищим. Оскільки платники податків відчувають, що у них забирають те, що вони заробили, вони не просто намагаються використати будь-яку можливість законно мінімізувати податкові витрати (не кажучи вже про практику незаконного ухилення від податків), але ще й піднімають безперервний шум з вимогою скорочення державних витрат. Передвиборчий лозунг «Більше податків на великі державні витрати!» не зібрав би багато голосів, якою б помітною не була невідповідність між достатком в приватному секторі та зубожінням державного сектора.
Цю дилему не розв’язати, якщо тільки визнання необхідності соціальних витрат не знайде своє відображення в структурі власності на засоби виробництва. Питання стосується не тільки зубожіння державного сектора, наприклад, психіатричних лікарень, в’язниць і незліченної кількості інших установ та служб, що утримуються на державні кошти. Це лише негативна сторона проблеми. З позитивною її стороною може зіткнутися там, де значні обсяги державних коштів витрачені або витрачаються на те, що прийнято називати «інфраструктурою», в результаті чого приватні підприємства отримують значні вигоди безкоштовно.
Це добре відомо кожному, хто коли-небудь засновував підприємство або займався веденням його справ в бідному суспільстві, де «інфраструктура» недостатньо розвинена або зовсім відсутня. Такий підприємець не може сподіватися на дешевий транспорт та інші громадські послуги, він може зіткнутися з необхідністю за свій рахунок забезпечувати те, що в суспільстві з високо розвиненою інфраструктурою він мав би задарма або за невелику плату. Він не може розраховувати на те, щоб знайти кваліфікованих людей: йому доводиться навчати їх самому тощо.
У будь-якому суспільстві, багатому чи бідному, всі освітні, медичні та дослідницькі установи дарують приватному підприємництву незліченні вигоди, за які приватне підприємництво платить не безпосередньо, як в більшості випадків, а опосередковано – за допомогою податків. Податки сплачувати не хочуть, проти них влаштовують кампанії і, найчастіше, їх успішно уникають. Органи влади змушені утримувати плату за вигоди, які приватне підприємництво має з «інфраструктури», але не безпосередньо, як частку від прибутків підприємств, а лише після того, як прибуток було присвоєно приватними особами – це вищою мірою нелогічна практика, що веде до нескінченних ускладнень і містифікацій.
Приватне підприємництво впевнене, що його прибутки заробляються власними силами, і що органи влади відбирають значну частину цих прибутків у вигляді податків. Строго кажучи, ця думка не відповідає істині. Остання полягає у тому, що органи влади, якщо вони платять за інфраструктуру, беруть на себе чималу частину витрат приватного підприємництва, і таким чином його прибутки набагато перевершують його досягнення.
Справжня ситуація не матиме жодних практичних наслідків, якщо тільки визнання значення соціальних витрат для прибутковості приватного підприємництва не позначиться на структурі власності на засоби виробництва. Тому далі буде наведений приклад того, як можна (або можна було б) змінити структуру приватної власності таким чином, щоб вона задовольняла двом зробленим вище критичним зауваженням. Приклад стосується компанії середніх розмірів, яка в даний час функціонує на основі реформованих відносин власності.

Співдружність Scott Bader
Ернест Бадер відкрив підприємство Scott Bader & Co. Ltd. в 1920 році у віці 30 років. Через 31 рік, після багатьох випробувань і бід, у нього був процвітаючий бізнес середніх масштабів, в якому були задіяні 161 людина, щорічний товарообіг якого дорівнював приблизно 625 тис ф.ст., а чистий прибуток перевищував 72 тис ф.ст. Почавши фактично з нуля, він і його сім’я досягли процвітання. Його фірма добре зарекомендувала себе провідним виробником поліефірних смол, а також інших складних продуктів, таких як алкидні лаки, полімери і пластифікатори. В молоді роки він був невдоволений перспективами, які обіцяло життя найманого працівника: його обурювали самі ідеї «ринку праці» та «системи оплати праці», а головне, він вважав, що капітал використовує людей, а не люди – капітал. Згодом, опинившись у становищі роботодавця, він ніколи не забував, що його успіх і процвітання – це не тільки його власна заслуга, але й заслуга всіх його компаньйонів і, безперечно, того суспільства, в якому йому випало щастя займатися своєю справою.
У своїй фірмі він вирішив зробити «революційні зміни, засновані на філософії, яка прагне пристосувати промисловість для людських потреб». Проблема була подвійною:
- створити на підприємстві максимальну атмосферу свободи, щастя і людської гідності, не втрачаючи при цьому прибутковості;
- зробити це способами і засобами, які були б прийнятними для приватного сектора промисловості в цілому.
Е.Бадер відразу ж зрозумів, що рішучі зміни неможливі без двох речей: по-перше, без перетворення відносин власності – просто ділити прибуток, як він робив це з самого початку, було недостатньо, і, по-друге, добровільного прийняття правил, що вимагають відомого самообмеження. Щоб досягти першого, він заснував Співдружність Scott Bader, якій він передав (у два етапи: 90% в 1951-му і решту 10% в 1963-му році) права власності на свою фірму Scott Bader & Co. Ltd. Щоб реалізувати другу вимогу, він домовився зі своїми новими партнерами, тобто з членами Співдружності, своїми колишніми найманими працівниками, прийняти звід наступних правил:
- По-перше, фірма залишиться підприємством обмеженого розміру – такого, щоб кожен співробітник міг охопити її своїм розумом і уявою. Її персонал не переросте позначку в 350 осіб. Якщо обставини вимагатимуть подальшого зростання, відповіддю буде започаткування нових, повністю автономних одиниць за зразком Scott Bader & Co. Ltd.
- По-друге, незалежно від віку, статі, досвіду співробітників організації і виконуваних ними функцій, зарплата самого високооплачуваного з них (без урахування податків) не буде перевищувати зарплату самого низькооплачуваного більш ніж в 7 разів.
- По-третє, оскільки члени Співдружності – партнери, а не наймані працівники, жоден з них не може бути звільнений іншими ні на яких підставах, окрім факту його злісних порушень. Звичайно, кожен може піти добровільно у будь-який момент, зробивши відповідне повідомлення.
- По-четверте, рада директорів фірми Scott Bader & Co. Ltd. буде повністю підзвітною Співдружності, яка має право і обов’язок затверджувати або відхиляти призначення директорів, а також домовлятися про рівень їхньої зарплати.
- По-п’яте, Співдружність буде присвоювати не більше 40% чистого прибутку Scott Bader & Со Ltd., А мінімум 60% буде утримуватися для податкових виплат і для забезпечення самофінансування фірми. Що стосується присвоєного прибутку, половину його Співдружність буде направляти на виплату бонусів тим, хто працює в діючій компанії, а іншу половину – за межі організації, на благодійні цілі.
- Нарешті, жоден з товарів Scott Bader & Co. Ltd. не буде продаватися споживачам для використання у військових цілях.
Коли, Ернест Бадер і його колеги зробили ці революційні зміни, багато хто прогнозував, що фірма, яка діє на основі колективізованої власності та штучних самообмежень, ні за що не виживе. Насправді ж успіхи фірми слідували один за іншим, хоча, звичайно, вона ні в якому разі не уникнула труднощів, навіть криз і періодів регресу. За тієї високої конкуренції, яка панує в сфері, де діє фірма, за період з 1951 по 1975 рік вона збільшила свої продажі з 625 тис. до 5 млн ф.ст. Чисті прибутки зросли з 72 тис. до приблизно 300 тис. ф.ст. на рік, загальний штат виріс з 161 до 379 осіб. За 20-річний період персоналу були виплачені бонуси на суму понад 150 тис. ф.ст., і така ж сума була пожертвувана на зовнішні благодійні цілі – було засновано кілька нових маленьких фірм.
Комерційний успіх Scott Bader & Co. Ltd. став, ймовірно, наслідком «виняткових обставин». Більше того, існують приватно-підприємницькі фірми звичного зразка, які досягли таких самих або навіть більших успіхів. Але не в цьому суть. Справжня перевага цієї компанії полягає в тому, що вона дозволяє досягти цілей, що лежать за межами комерційних критеріїв, а саме людських цілей, які у звичайній комерційній практиці, як правило, вважаються другорядними або взагалі ігноруються. Іншими словами, «система» Бадера долає редукціонізм системи приватної власності та ставить промислову організацію на службу людині, замість того щоб дозволяти їй використовувати людину як простий засіб збагачення власників капіталу.
Хоча у нас немає наміру вдаватися в подробиці еволюції ідей і методів у сфері управління буде корисно узагальнити цей досвід, сформулювавши на його основі кілька загальних принципів.
По-перше, перехід прав власності від особи або сім’ї (в даному випадку сім’ї Бадера) до колективу, Співдружності, настільки фундаментально змінює екзистенційний характер «власності», що краще вважати такий перехід відмиранням приватної власності, ніж установою колективної. Взаємозв’язок певної сукупності матеріальних активів з однією або дуже небагатьма особами повністю відрізняється від взаємозв’язку тих самих активів зі Співдружністю, що включає велику кількість осіб. Не дивно, що радикальна зміна кількості власників тягне за собою глибоку якісну зміну значення власності. Особливо сильно ця зміна проявляється там, де, як у випадку Scott Bader, права власності передаються колективу, Співдружності, і жодних індивідуальних прав власності для окремих членів Співдружності не запроваджується. У випадку зі Scott Bader юридично коректно говорити, що чинна компанія, Scott Bader & Co. Ltd., – власність Співдружності, але вислів, що члени Співдружності як індивіди мають у ньому будь-яку власність, помилкове як юридично, так і екзистенційно. Істина в тому, що права власності були замінені специфічними правами та обов’язками при управлінні активами.
По-друге, хоча ніхто і не придбав ніякого майна, проте свого майна пан Бадер і його родина себе позбавили. Вони добровільно відмовилися від можливості стати надмірно багатими. В кінці кінців не потрібно вірити в загальну рівність, щоб зрозуміти, що в наші дні наявність непомірно багатих людей – величезна проблема для будь-якого суспільства. Багаті, навіть якщо вони працюють старанніше, ніж будь-хто, працюють інакше, використовують інші стандарти і віддаляються від простих людей. Вони розбещують себе жадібністю і розбещують все суспільство, викликаючи заздрість.
По-третє, хоча експеримент зі Scott Bader і показав, що принципово важливо перетворити відносини власності – без цього всі інші заходи залишаються облудою – він також дав зрозуміти, що перетворення відносин власності, – це лише необхідна, але недостатня умова для досягнення високих цілей. Тим самим було визнано, що завдання ділової організації в суспільстві не зводиться просто до вилучення і максимізації прибутку, росту і досягненню могутності.
Співдружність визнала чотири рівною мірою важливі завдання.
- Економічне завдання: забезпечити собі замовлення, виконання яких можна спланувати і здійснити таким чином, щоб отримати прибуток.
- Технічне завдання: щоб не втратити прибуткових замовлень, потрібно поставляти замовникам товари, що відповідають новітнім стандартам.
- Соціальне завдання: дати членам компанії можливість, працюючи спільно, розвиватися і отримувати задоволення.
- Політичне завдання: надихнути інших людей на зміни в суспільстві, ставши для них прикладом економічного здоров’я та соціальної відповідальності.
Найбільш амбітне і одночасно найважче з цих завдань – це соціальне. За роки свого існування Співдружність пройшла кілька етапів формування переліку внутрішніх законів, і, нарешті, створила набір «органів», які дозволять їй зробити подвиг з розряду рішення квадратури кола, а саме поєднати справжню демократію з ефективним управлінням.
Еволюція організації Scott Bader була і залишається процесом навчання. В організації Scott Bader у кожного є можливість піднятися на більш високий рівень – не шляхом приватного та індивідуалістичного переслідування цілей за самовизначенням (цим можна займатися в будь-якій обстановці), але радісно і добровільно підлаштовуючись під цілі самої організації. Цьому потрібно вчитися, а процес навчання вимагає часу. Більшість, хоча і не абсолютна, людей, що приєдналися до Scott Bader, використовували цю можливість.
Нарешті, можна сказати, що порядки, за яких половина прибутків, що привласнюються, повинні спрямовуватися на благодійні цілі, не тільки сприяли багатьом добрим справам, якими в капіталістичному суспільстві часто нехтують (роботі з молоддю, з людьми похилого віку, інвалідами тощо), а й послужили тому, що у членів Співдружності з’явилися свідомість і розуміння проблем суспільства, які рідко можна зустріти в ділових організаціях звичного типу. У зв’язку з цим варто також згадати, що було вжито заходів обережності, які гарантували, що Співдружність не стане організацією, де індивідуальний егоїзм перетворився в груповий егоїзм. Була заснована Рада піклувальників (щось на зразок короля при конституційній монархії), вирішальну роль в якій відіграють особи, які не перебувають в організації Scott Bader.
Опікуни слідкують за дотриманням законів і не мають влади втручатися в управління. Але вони уповноважені і покликані бути третейським суддею в тому випадку, якщо між демократичними і функціональними органами організації виникне серйозний конфлікт з фундаментальних питань.
Як згадувалося вище, Ернест Бадер вирішив провести у своїй фірмі «революційні зміни», але «зробити це способами і засобами, які були б прийнятними для приватного сектора промисловості в цілому».
Його революція вийшла безкровною: ніхто не опинився в біді, навіть сам пан Бадер і його сім’я; всюди страйкують, але співробітники Scott Bader можуть з гордістю сказати, що тільки не у них. Хоча в організації всі знають про прірву між цілями Співдружності та його поточними досягненнями, жоден чесний сторонній спостерігач не зміг би не погодитися з наступним твердженням Ернеста Бадера: «Досвід, набутий нами за ті довгі роки, що ми старанно привносили в наш бізнес християнський спосіб життя, надзвичайно нас надихнув; він благотворно вплинув як на наші відносини один з одним, так і на кількість і якість нашої продукції. Тепер ми хочемо продовжити і довести до кінця все те, чого досягли до даного моменту, зробивши значний внесок у створення кращого суспільства».

* За матеріалами Елітаріум.

© 2003-2012  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"