інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Планування та оптимізація грошових потоків в компанії

О. Моісєєва

Одним з ключових етапів управління грошовими потоками є етап їх планування. Воно допомагає визначити джерела грошових коштів і оцінити їх використання, а також виявити очікувані грошові потоки, а значить, перспективи зростання компанії та її майбутні фінансові потреби.

Планування грошових потоків
Головне завдання планування руху грошових коштів – перевірити реальність джерел надходження коштів і обґрунтованість витрат, синхронність їх виникнення, визначити можливу потребу в позикових коштах. Для цього розробляється план руху грошових коштів, який може бути складений прямим або непрямим способом.
Крім річного плану руху грошових коштів необхідно також розробляти короткостроковий план на короткі проміжки часу (місяць, декаду) у формі платіжного календаря.
Платіжний календар – це план організації виробничо-фінансової діяльності, в якому календарно взаємопов’язані всі джерела грошових надходжень та витрати за певний відрізок часу. Він повністю охоплює грошовий обіг організації; дає можливість пов’язати надходження грошових коштів і платежі в готівковій та безготівковій формі; дозволяє забезпечити постійну платоспроможність і ліквідність.
Платіжний календар складається фінансовою службою підприємства, при цьому планові показники бюджету руху грошових коштів розбиваються за місяцями і більш дрібними періодами. Строки визначаються виходячи з періодичності основних платежів організації.
В процесі складання платіжного календаря вирішуються наступні завдання:
- організація обліку тимчасового стикування грошових надходжень і майбутніх витрат організації;
- формування інформаційної бази про рух грошових припливів та відпливів;
- щоденний облік змін в інформаційній базі;
- аналіз неплатежів і організація заходів щодо усунення їх причин;
- розрахунок потреби в короткостроковому фінансуванні;
- розрахунок тимчасово вільних грошових коштів організації;
- аналіз фінансового ринку з позиції найбільш надійного і вигідного розміщення тимчасово вільних грошових коштів.
Платіжний календар складається на основі реальної інформаційної бази про грошові потоки організації, до складу якої входять: договори з контрагентами; акти звірки розрахунків з контрагентами; рахунки на оплату продукції; рахунки-фактури; банківські документи про надходження коштів, платіжні доручення; графіки відвантаження продукції; графіки виплати заробітної плати; стан розрахунків з дебіторами і кредиторами; законодавчо встановлені терміни платежів за фінансовими зобов’язаннями перед бюджетом і позабюджетними фондами; внутрішні накази.
Для ефективного складання платіжного календаря фінансовому менеджеру необхідно контролювати інформацію про залишки коштів на банківських рахунках, витрачені кошти, середні залишки за день, стан ринкових цінних паперів організації, плановані надходженнях і виплати на майбутній період.
Методика складання платіжного календаря широко представлена в спеціальній літературі з фінансового менеджменту.

Балансування та синхронізація грошових потоків
Результатом розробки плану грошових потоків може бути як дефіцит, так і надлишок грошових коштів. Тому на завершальному етапі управління грошовими потоками їх оптимізують шляхом балансування за обсягом і в часі, синхронізації їх формування в часі та оптимізації залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку.
Як дефіцит, так і надлишок грошового потоку здійснюють негативний вплив на діяльність підприємства. Негативні наслідки дефіцитного грошового потоку проявляються у зниженні рівня ліквідності та платоспроможності підприємства, зростанні простроченої кредиторської заборгованості постачальникам сировини і матеріалів, підвищення частки простроченої заборгованості за отриманими фінансовими кредитами, затримки виплати заробітної плати, збільшення тривалості фінансового циклу, а в кінцевому рахунку – зниження рентабельності використання власного капіталу та активів підприємства.
Негативні наслідки надмірного грошового потоку проявляються у втраті реальної вартості тимчасово невикористаних коштів від інфляції, втраті потенційного доходу від невикористаної частини грошових коштів у сфері короткострокового інвестування останніх, що в кінцевому підсумку також негативно позначається на рівні рентабельності активів і власного капіталу підприємства.
На думку деяких фінансистів, обсяг дефіцитного грошового потоку повинен бути збалансований за рахунок:
1) залучення додаткового власного або довгострокового позикового капіталу;
2) вдосконалення роботи з оборотними активами;
3) позбавлення від непрофільних необоротних активів;
4) зменшення інвестиційної програми підприємства;
5) зниження витрат.
Обсяг надлишкового грошового потоку повинен бути збалансований за рахунок:
1) збільшення інвестиційної активності підприємства;
2) розширення або диверсифікації діяльності;
3) дострокового погашення довгострокових кредитів.
В процесі оптимізації грошових потоків у часі використовуються два основні методи – вирівнювання та синхронізація. Вирівнювання грошових потоків направлене на згладжування їх обсягів у розрізі окремих інтервалів розглянутого періоду часу. Цей метод оптимізації дозволяє усунути певною мірою сезонні та циклічні відмінності у формуванні грошових потоків (як позитивних, так і негативних), оптимізуючи паралельно середні залишки коштів і підвищуючи рівень ліквідності. Результати цього методу оптимізації грошових потоків у часі оцінюються за допомогою середньоквадратичного відхилення або коефіцієнта варіації, які в процесі оптимізації повинні знижуватися.
Синхронізація грошових потоків заснована на конваріації позитивного і негативного їх видів.
В процесі синхронізації має бути забезпечене підвищення рівня кореляції між цими двома видами грошових потоків.
Результати цього методу оптимізації грошових потоків в часі оцінюються за допомогою коефіцієнта кореляції, який в процесі оптимізації повинен прагнути до значення «+1».
Тіснота кореляційної зв’язку підвищується за рахунок прискорення або уповільнення платіжного обороту.
Платіжний оборот прискорюється за рахунок наступних заходів:
1) збільшення розміру цінових знижок дебіторам;
2) скорочення терміну товарного кредиту, що надається покупцям;
3) посилення кредитної політики з питання затребуваності заборгованості;
4) жорсткості процедури оцінки кредитоспроможності дебіторів з метою зниження процента неплатоспроможних покупців організації;
5) використання сучасних фінансових інструментів, таких, як факторинг, облік векселів, форфейтинг;
6) використання таких видів короткострокових кредитів, як овердрафт і кредитна лінія.
Уповільнення платіжного обороту може здійснюватися за рахунок:
1) збільшення терміну товарного кредиту, наданого постачальниками;
2) придбання довгострокових активів за допомогою лізингу, а також передачі на аутсорсинг стратегічно менш істотних ділянок діяльності організації;
3) переведення короткострокових кредитів у довгострокові;
4) скорочення розрахунків з постачальниками готівкою.

Розрахунок оптимального залишку грошових коштів
Грошові кошти як вид оборотних активів характеризуються деякими ознаками:
- рутиною – грошові кошти використовуються для погашення поточних фінансових зобов’язань, тому між вхідними та вихідними грошовими потоками завжди існує розрив у часі. В результаті підприємство змушене постійно накопичувати вільні грошові кошти на розрахунковому рахунку в банку;
- обережністю – діяльність підприємства не має жорстко регламентованого характеру, тому готівка необхідна для покриття непередбачуваних платежів. Для цього доцільно створювати страховий резерв готівки;
- спекулятивністю – грошові кошти необхідні з спекулятивних міркувань, оскільки постійно існує мала вірогідність того, що несподівано з’явиться можливість для вигідного інвестування.
Проте самі по собі кошти є неприбутковим активом, тому головна мета політики управління ними – підтримання їх на мінімально необхідному рівні, достатньому для здійснення ефективної фінансово-господарської діяльності організації, у тому числі:
- своєчасної оплати рахунків постачальників, що дозволяє скористатися знижками на ціни товару, що надаються ними;
- підтримки постійної кредитоспроможності;
- оплати непередбачених витрат, які виникають в процесі комерційної діяльності.
Як було відзначено вище, при наявності на розрахунковому рахунку великої грошової маси в організації виникають витрати втрачених можливостей (відмова від участі у будь-якому інвестиційному проекті). При мінімальному запасі коштів виникають витрати з поповнення цього запасу, так звані витрати утримання (комерційні витрати, обумовлені купівлею-продажем цінних паперів, або проценти та інші витрати, пов’язані із залученням позики для поповнення залишку грошових коштів). Тому, вирішуючи проблему оптимізації залишку коштів на розрахунковому рахунку, доцільно враховувати дві взаємовиключні обставини: підтримку поточної платоспроможності та отримання додаткового прибутку від вкладення вільних коштів.
Існує кілька основних методів розрахунку оптимального залишку грошових коштів, серед яких найбільш відомими є математичні моделі Баумоля-Тобіна, Міллера-Орра, Стоуна тощо.

Модель Баумоля-Тобіна
Найбільш популярною моделлю управління ліквідністю (залишком коштів на розрахунковому рахунку), є модель Баумоля-Тобіна, побудована на висновках, до яких прийшли У.Баумоль і Дж.Тобін незалежно один від одного в середині 50-х років. У моделі передбачається, що комерційна організація підтримує прийнятний рівень ліквідності та оптимізує свої товарні запаси.
Згідно моделі, підприємство починає працювати, маючи максимально прийнятний (доцільний) для нього рівень ліквідності. Далі по мірі роботи рівень ліквідності скорочується (постійно витрачаються кошти протягом певного періоду часу). Все кошти, що надходять, підприємство вкладає в короткострокові високоліквідні цінні папери. Як тільки рівень ліквідності досягає критичного рівня, тобто стає рівним деякому заданому рівню безпеки, підприємство продає частину куплених короткострокових цінних паперів і тим самим поповнює запас коштів до початкової величини. Таким чином, динаміка залишку грошових коштів підприємства являє собою «пилоподібний» графік (Рис. 1).

При використанні даної моделі враховують ряд обмежень:
1) на даному відрізку часу потреба організації в грошових коштах постійна, її можна спрогнозувати;
2) всі кошти, що надходять від реалізації продукції організація вкладає в короткострокові цінні папери. Як тільки залишок грошових коштів падає до неприйнятно малого рівня, організація продає частину цінних паперів;
3) постійними, а отже, і планованими вважаються надходження і виплати організації, що дозволяє обчислити чистий грошовий потік;
4) піддається розрахунку рівень витрат, пов’язаних з перетворенням цінних паперів та інших фінансових інструментів у готівку, а також втрати від упущеної вигоди у вигляді процентів за передбачувані вкладення вільних коштів.
Згідно цій моделі для визначення оптимального залишку грошових коштів можна використовувати модель оптимальної партії замовлення (EOQ):

де С – оптимальна сума грошових коштів;
F – фіксовані витрати за купівлею-продажем цінних паперів або обслуговування позики;
Т – річна потреба в коштах, необхідних для підтримки поточних операцій;
r – величина альтернативного доходу (процентна ставка короткострокових ринкових цінних паперів).
Приклад 1
Визначимо оптимальний залишок коштів за моделлю Баумоля-Тобіна, якщо запланований обсяг грошового обігу склав 24 000 тис. грн., витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення коштів – 80 грн., рівень втрат альтернативних доходів при зберіганні коштів – 10%.
За формулою (1) розрахуємо верхню межу залишку грошових коштів організації:

Середній залишок грошових коштів складе 97,98 тис. грн. (195,96/2).
Недолік моделі Баумоля-Тобіна – припущення про передбачуваність і стабільність грошового потоку. Також у ній не враховуються циклічність і сезонність, властивих більшості грошових потоків.

Модель Міллера-Орра
Зазначені вище недоліки моделі Баумоля-Тобіна нівелює модель Міллера-Орра, що є вдосконаленою моделлю EOQ. Її автори М.Міллер і Д.Орр користувалися при побудові цієї моделі статистичними методом, а саме процесом Бернуллі – стохастичним процесом, в якому надходження і витрачання коштів у часі є незалежними випадковими подіями.
При управлінні рівнем ліквідності фінансовий менеджер повинен виходити з такої логіки: залишок грошових коштів хаотично змінюється до того часу, поки не досягає верхньої межі. Як тільки це відбувається, необхідно купувати достатню кількість ліквідних інструментів з метою повернути рівень грошових коштів до деякого нормального рівня (точки повернення). Якщо запас коштів досягає нижньої межі, то в цьому випадку необхідно продавати ліквідні короткострокові цінні папери і таким чином поповнювати запас ліквідності до нормального межі (Рис. 2).

Мінімальна величина залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку приймається на рівні страхового запасу, а максимальна – на рівні його трикратного розміру. Проте при вирішенні питання про діапазон (різницю між верхньою і нижньою межою залишку грошових коштів) рекомендується врахувати наступне: якщо щоденна мінливість грошових потоків велика або постійні витрати, пов’язані з покупкою і продажем цінних паперів, високі, то підприємству слід збільшити розмах варіації і навпаки. Також рекомендується зменшити розмах варіації, якщо є можливість отримання доходу завдяки високій процентній ставці з цінних паперів.
При використанні даної моделі варто врахувати припущення, що витрати з купівлі та продажу цінних паперів фіксовані та є тотожними.
Для визначення точки повернення використовується наступна формула:

де Z – цільової залишок грошових коштів;
σ² – дисперсія сальдо денного грошового потоку;
r – відносна величина альтернативних витрат (у розрахунку на день);
L – нижня межа залишку грошових коштів.
Верхня межа залишку грошових коштів визначається за формулою:
H = 3Z – 2L, (3)
Середній залишок грошових коштів знаходиться за формулою:
С = (4Z – L)/3, (4)
Приклад 2
Розрахуємо оптимальний залишок коштів за моделлю Міллера-Орра, якщо середньоквадратичне (стандартне відхилення щомісячного обсягу грошового обігу становить 165 тис. грн., витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення коштів – 80 грн., середньоденний рівень втрат альтернативних доходів при зберіганні коштів – 0,0083%. Мінімальний залишок грошових коштів – 2 500 тис. грн.
За формулою (2) визначимо цільової залишок грошових коштів:
Верхню межу залишку грошових коштів визначимо за формулою (3):
Н= 3*2 558,17 – 2*2 500 = 2 674,5 тис. грн.
Середній розмір залишку грошових коштів визначимо за формулою (4):
С = (4*2 558,17 – 2 500)/3 = 2 577,56 тис. грн.
Головним недоліком моделі є те, що верхня межа коридору рівня ліквідності встановлюється в залежності від нижньої, але при цьому не існує чіткої методики встановлення нижньої межі. Менеджеру, який контролює рівень ліквідності, у визначенні нижньої межі доводиться спиратися на здоровий глузд і досвід, звідси виникає суб’єктивність оцінок моделі.

Модель Стоуна
Модель Стоуна доповнює модель Міллера-Орра і заснована на прогнозах руху грошових коштів на найближче майбутнє. Досягнення верхньої межі величини грошових коштів на розрахунковому рахунку не викличе їх термінового переказу в цінні папери, якщо в найближчі дні в організації, згідно з прогнозами, очікуються відносно високі виплати. Це дозволяє мінімізувати кількість операцій з конвертації і, отже, знижувати пов’язані з ними витрати. Вважається, розглянутий механізм управління грошовими потоками є досить ефективним, а його реалізація дозволить підтримувати фінансовий баланс підприємства в процесі його виробничо-господарської діяльності, підвищити ступінь фінансової та виробничої гнучкості.

© 2003-2012  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"