інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Використання іноземної термінології на фінансовому ринку*

О.Лісіцина

Будь-яка діяльність, як правило, нерозривно пов’язана з використанням певних виразів та мовних конструкцій. Більшість професійних термінів фінансового ринку мають іноземне походження. У зв’язку з цим виникає проблема розуміння буквального значення цих слів та виразів. Тим чи іншим способом вона вирішується у сучасному фінансовому законодавстві. На практиці вона також тісно пов’язана з іншою проблемою – пошуком та підбором адекватних термінів в національній мові, що пояснюють явища економічного життя. Об’єктивні складнощі цього процесу зумовлені зростанням глобалізації фінансових ринків, яка призводить до скорочення часового розриву між появою нових фінансових інструментів на розвинутих ринках та спробами скористатися ними.

Завдяки ЗМІ та довідковій літературі назви нових фінансових інструментів стають зрозумілими і на вітчизняному фінансовому ринку. Проте регулярних відповідностей для значної кількості нових, як правило, англомовних термінів у багатьох випадках немає, а ті варіанти, які поспішно пропонуються журналістами та перекладачами, у більшості випадків не влаштовують ні фінансистів, ні лінгвістів. Відповідні правові та економічні категорії (інструменти та інститути) не тільки не існують у вітчизняному законодавстві, але часто навіть не мають близьких аналогів. Багато фінансових інструментів, які обертаються на західних ринках, і нових технологій фінансування поки що не отримали розвитку на вітчизняному фінансовому ринку, що в свою чергу вкрай ускладнює пошук адекватних мовних еквівалентів.
На практиці завдання пошуку відповідного слова (терміна) зазвичай вирішується одним із наступних способів.
По-перше, завжди присутня спокуса залишити все як є, тобто перенести в переклад те слово, яке існує на мові оригіналу, зберігши його написання латинськими літерами. У цьому випадку зацікавлений читач отримує точне написання ключового слова, тим самим для нього полегшується пошук додаткової інформації, наприклад, в мережі Інтернет.
Другий спосіб полягає в тому, що перекладач пише іноземне слово кирилицею. Лінгвісти розрізняють тут два варіанти (транскрипція – передача звукової оболонки слова; транслітерація – заміна латинських літер українськими).
По-третє, можливий так званий «прямий» переклад (калькування) іноземного слова, коли використовується той варіант перекладу, який дають загальні двомовні словники, а в разі нової термінології – тлумачні словники мови-оригіналу та словники синонімів. Якщо потрібне слово не зафіксовано в тлумачних словниках, що буває дуже часто, коли мова йде про нові фінансові явища, то використовується наявний переклад слів з близьким значенням (синонімів).
По-четверте, в процесі перекладу можуть підбиратися існуючі слова і словосполучення, які досить точно відображають сутність даного явища, проте досить часто далеко від так званих регулярних відповідностей, які приводяться в двомовних словниках.
У світі немає жодної мови, в якій не було б запозичених слів. В епоху глобалізації неможливо зовсім відмовлятися від використання термінів, народжених мовою оригіналу.
Отже, основні способи використання іншомовного слова, в тому числі в нормативних документах, – переклад (передача готовими засобами мови, тобто за допомогою слів, вже існуючих у мові), транскрипція (механічне перенесення терміну з іноземної мови у мову перекладу графічними засобами останнього з максимальним наближенням до оригінальної фонетичної форми), транслітерація (передача, переписування слова «букви в букву», на відміну від транскрипції – передачі звуків слова).
Розглянемо це на прикладі таких проблемних для перекладу термінів, як – сек'юритизація, деривативи, первинне розміщення цінних паперів та іпотека.

Сек'юритизація активів (Asset Securitisation)
У якості найважливіших елементів визначення сек'юритизації активів звичайно називають наступні три ознаки:
• виділення певного майна за допомогою юридичної процедури та його відокремлення від господарських і операційних ризиків (ізоляція ризиків пулу від ризиків продавця) оригінатора (Originator);
• використання активів та іншого майна в якості забезпечення (Collateral) при випуску цінних паперів (переуступка активів і надання забезпечення на користь інвесторів);
• використання породжуваних активами потоків платежів для здійснення процентних і капітальних виплат (безпосередній зв'язок потоків платежів, що генеруються активами і цінними паперами).
Таким чином, сек'юритизація активів – це інноваційна техніка (спосіб) фінансування, за якої:
- диверсифікований пул фінансових активів списується з балансу банку або іншого підприємства;
- здобуває юридичну самостійність шляхом передачі спеціально створеній юридичній особі, яка здійснює його рефінансування на ринку капіталів або грошовому ринку за допомогою випуску цінних паперів.
При цьому мова йде про перетворення низьколіквідного майна, що не перебуває в обігу на ринку, у форму фінансових інструментів грошового ринку або ринку капіталів.
Крім юридичного відокремлення активів, має місце пряма прив'язка потоків платежів, що генеруються фінансовими активами, до процентних і капітальних платежів по новоствореним цінним паперам. Тим самим з розгляду виключаються такі цінні папери, які хоч і забезпечені пулом активів, однак обслуговуються коштами всієї компанії, а активи, відповідно, залишаються на її балансі. Це, зокрема, має місце при випуску іпотечних облігацій (Mortgage-Backed Bonds) або заставних листів іпотечних банків (Pfandbrief).
Професійний жаргон сек'юритизації є дуже великим, проте він вживається не одноманітно, тому дуже важливо максимально точно визначити та класифікувати основні поняття і терміни.
Коротко зупинимося на питанні про те, як англіцизми, що розглядаються, приживаються на європейському континенті. Якщо у Франції вже вкоренилося спеціальне позначення для сек'юритизації активів – «Titrisation», то у німецькомовних країнах до теперішнього часу для неї не існує спеціального терміна. Тому на практиці, а також у німецькомовній літературі використовуються такі позначення:
- випуск цінних паперів під майно, активи або кредити (Vermogens-, Aktiven-, Kreditverbriefung);
- оформлення вимог у вигляді цінних паперів (Verbriefung von Forderungen);
- цінні папери з покриттям або заставним забезпеченням (Vermogensgedeckte oder kollateralisierte Wertpapiere);
- сек'юритизація майнових вимог (Sekuritisierung von Vermogenswerten);
- фінансування, що передбачає передачу в забезпечення відповідних активів, майна або вимог (Forderungsgestutzte respective forderungsunterlegte Finanzierungen);
- структурне фінансування.
Замість наведених тут і не цілком точних німецьких термінів в останні роки в німецькомовних країнах, а також у Європі, в тому числі і в країнах СНД, все ширше використовується термін, похідний від англійського, отриманий шляхом транслітерації. З одного боку, це дозволяє зберегти оригінальний характер назв відповідних фінансових інновацій, які прийшли з англо-американської практики, з іншого – при перекладі можна було б втратити сам зміст поняття «Asset Securitisation». Термін «Securitisation» адекватно відображає динамічну, що спостерігається останнім часом в фінансовому секторі, тенденцію побудови нових моделей фінансування, заснованих на емісії цінних паперів, і має на увазі граматичний взаємозв'язок з англійською назвою цінного паперу (Securities). Слово «Asset» вказує на специфічну форму цього загального тренду. На відміну від англо-американської версії «Securitization» (з літерою «z»), в європейській англомовній юридичній та фінансовій літературі набагато частіше зустрічається англійське написання (з літерою «s»).

Деривативи (Derivatives)
Деривативні фінансові інструменти («фінансові деривативи» або просто «деривативи») – це взаємні договори, ціна яких є похідною від деякої величини («базисної вартості», «базису»), що лежить в їх основ,і і залежить від ринкових котирувань. Базисними вартостями деривативів можуть бути ринкова вартість фінансових інструментів (наприклад, акцій чи позик) або інших товарів (наприклад, валюти, сировини, сільськогосподарської продукції), а також інші ринкові вартості, як наприклад процентні ставки або індекси (наприклад, фондовий індекс). Деривативи самі можуть слугувати базисним інструментом для інших деривативів (другого рівня). В залежності від типу договору деривативи традиційно поділяються на просту покупку на термін (прямі строкові угоди), підвидами якої є позабіржовий «форвард» та біржовий «ф'ючерс», на свопи і на опціони.
Форвард і своп відрізняються тим, що майбутні зобов'язання твердо обумовлені обома сторонами договору, і їхні шанси на отримання прибутку/збитку носять дзеркальний (симетричний) характер. У той же час профіль ризику опціонів має асиметричну природу (в документах Банку міжнародних розрахунків (BIS) деривативи, оформлені у вигляді договорів, поділяються на дві великі групи: такі, змістом яких є взаємна передача ризиків і ринкова ціна яких на момент укладання договору з урахуванням ринкової кон'юнктури дорівнює нулю (договори з форвардною характеристикою), і такі, за яких відбувається одностороння передача ризику проти сплати премії в момент укладення договору (договори з опціонною характеристикою). Під цим розуміється наступне: при укладанні опціону можливі втрати однієї зі сторін і прибуток іншої свідомо обмежений певною сумою (опціонною премією). У торговій практиці розрізняють такі форми деривативів – оформлені і не оформлені у вигляді цінного паперу, а також біржові та позабіржові (або «Over-The-Counter», ОТС) деривативи.
Похідні фінансові інструменти існують вже досить давно, в Німеччині термінові угоди укладаються на біржі з XIX століття. В останні тридцять років, а саме з 1972 року, з введенням в обіг на Чиказькій біржі (Chicago Board of Trade) першого валютного ф'ючерсу почався розвиток ринку деривативів, що в підсумку призвело до надзвичайно різноманітного та інноваційного світового ринку деривативних фінансових інструментів. Завдяки використанню нових комбінацій основних типів ледь не щодня відбувається створення нових фінансових продуктів.
Останні десять років про деривативи публічно говорять, насамперед, у зв'язку із сенсаційними втратами і банкрутством окремих учасників ринку в результаті свідомо спекулятивних чи, принаймні, не достатньо прорахованих угод. Випадки такого роду спонукали наглядові органи у відповідних країнах, а також по всьому світі переглянути своє ставлення до того, наскільки гостро стоїть потреба надалі посилювати законодавчі рамки створення деривативних фінансових інструментів.
Особливість ринку деривативів полягає в його неймовірному різноманітті. Буквально кожні півроку, на ньому з'являються нові види інструментів, які отримують своє власне унікальне англомовне найменування.

Первинне розміщення цінних паперів (IPO)
Абревіатура IPO (Initial Public Offering) дослівно перекладається як «первинна публічна пропозиція» цінних паперів (акцій) широкому колу інвесторів на спеціально організованому біржовому майданчику. IPO є ефективним механізмом залучення капіталу через фондовий ринок. Проведення первинного розміщення акцій підтверджує, що компанія досягла високого рівня інформаційної прозорості, показала стійке зростання фінансових показників, рівень корпоративного управління компанії відповідає прийнятому стандарту і компанія володіє довгостроковою стратегією розвитку бізнесу. IPO – це складний процес, що складається з безлічі організаційних, юридичних і фінансових процедур, які компанії допомагають організувати андерайтери та консультанти.
Після прийняття рішення про проведення IPO компанія обирає андерайтера (зазвичай інвестиційний банк або компанія) і консультантів для майбутнього розміщення. Основними завданнями андерайтера є вибір схеми IPO, координація дій інших консультантів, визначення параметрів розміщення (обсягу розміщення, справедливої вартості акцій, що розміщуються), вибір майданчика для розміщення. У число консультантів входять: фінансовий консультант, юридичний консультант, аудитор фінансової звітності компанії, консультант з маркетингу і, можливо, інші консультанти. Консультанти проводять юридичну перевірку компанії, маркетингові та аналітичні дослідження галузі та компанії, здійснюють підготовку компанії до отримання статусу публічної (розкривається структура компанії, структура активів, склад акціонерів, фінансовий стан компанії, ризики діяльності, корпоративна політика, плани розвитку), готують звітність за міжнародними стандартами, проводять юридичний супровід випуску цінних паперів, здійснюють інформаційний супровід (підготовка інвестиційного меморандуму, PR-супровід, проведення ознайомчого Road-Show, яке влаштовується незадовго до розміщення). Залежно від торгового майданчика, на якому планується проводити розміщення, з боку емітента може знадобитися виконання додаткових умов. Тільки після цього проводиться розміщення акцій на біржі. Процес підготовки до IPO вітчизняної компанії може зайняти до трьох років.
Після проведення IPO компанія зобов'язана також дотримуватися низки вимог щодо інформаційної відкритості та активної роботи з інвесторами.
Пояснення деяких термінів, використовуваних при первинному розміщенні акцій, наведені нижче (взято зі Словника з проведення первинного розміщення акції (IPO), Deloitte, 2006).
Андерайтер (Underwriter) – інвестиційний банк, який пропонує або продає цінні папери інвесторам в процесі їх публічного розміщення від імені компанії на умовах гарантії розміщення цінних паперів (випадок, який трапляється найчастіше) або продажу за найвищою досяжною ціною. Закон Великої Британії про цінні папери визначає андерайтера в більш широкому сенсі таким чином, щоб охопити визначенням більшу кількість учасників.
Передінвестиційний аналіз (Due Diligence) – процес, що проводиться аудиторами та юристами у випадках, коли одна компанія планує придбати іншу. Такий аналіз включає в себе перевірку зобов'язань і фінансових результатів компанії, що купується.
Роуд-шоу (Road Show) – презентації, що проводяться головним керівництвом компанії при публічному розміщенні цінних паперів для потенційних покупців (зазвичай інституційних інвесторів). Презентації можуть бути персональними і колективними. Роуд-шоу при здійсненні публічного розміщення зазвичай проводяться протягом 1-3 тижнів.
Трансферний агент (Transfer Agent) – веде запис імен зареєстрованих акціонерів, їх адрес, кількості належних їм акцій, а також забезпечує своєчасний обмін на акції свідоцтв про передачу прав власності та реєстрацію нових свідоцтв на ім'я нового власника.
Траст (Trust) – фідуціарні відносини, відповідно до яких одна чи кілька осіб (довірчі управляючі) забезпечують збереження активів (грошових коштів або майна) бенефіціарів або інвесторів і здійснюють управління цими активами.

Іпотечне кредитування та іпотечні цінні папери (Mortgage-backed security, MBS)
Випуск MBS є домінуючим сектором на ринку сек'юритизації. У США обсяг MBS включаючи випуски іпотечну агентств і приватних емітентів, складає близько 10 трлн дол. Це становить близько 80% від всього американського ринку сек'юритизації. ABS, що забезпечені надходженнями по кредитних картах (credit-card ABS), з великим відставанням займають друге місце (7% ринку). За ними йдуть цінні папери, забезпечені автомобільними кредитами (4%), вторинними іпотеками (5%), надходженнями за договорами лізингу обладнання (1,2%), освітніми кредитами (1,3%) та кредитами, наданими на придбання збірних будинків (1%).
Розглянемо випуск MBS докладніше. По-перше, існує кінцевий позичальник (Borrower), який бажає придбати будинок. Він звертається до іпотечного брокера, який зв'язується з іпотечним банкіром з метою організації кредиту. Банкір (який у багатьох випадках є емітентом) сек'юритизує даний кредит, включаючи його поряд з іншими подібними кредитами, в іпотечне покриття. Цінні папери продаються дилеру, який переструктуровує MBS в цінні папери нового виду, облігації, забезпечені іпотекою (СМО).
Слід зазначити, що переклад назв фінансових інструментів з причини відсутності повних аналогій в американській (європейській) та вітчизняній практиці, пов'язаний з ризиком підміни понять. Так, використання при перекладі поняття MBS термінів «іпотечні цінні папери» або «цінні папери з іпотечним покриттям» може призвести до неточності. Лише облігації з іпотечним покриттям, що випускаються іпотечними агентом, можна віддалено співставити MBS. Два інших види іпотечних цінних паперів – облігації з іпотечним покриттям, що випускаються кредитними організаціями, та іпотечні сертифікати участі – навпаки, неможливо ототожнити з MBS. Більш того, має місце схожість конструкцій облігацій з іпотечним покриттям, що випускаються кредитними організаціями та німецькими іпотечними банками заставних листів – (Pfandbrief). У процесі сек'юритизації банкір і дилер взаємодіють зі значною кількістю учасників, включаючи юридичних та фінансових консультантів, бухгалтерів і рейтингові агентства. Кожен з них отримує плату за надані послуги. Вона виплачується у формі попередньої винагороди, яка економічно формується за рахунок майбутніх доходів, що виникають як різниця між ціною продажу активів і фактичними надходженнями, генерованими іпотечним пулом.
Отримавши кредит, домовласник починає здійснювати щомісячні виплати, повертаючи основний борг і сплачуючи проценти відповідно до кредитного договору. Визначена договором обслуговуюча сервісна компанія отримує ці платежі і розподіляє їх між учасниками угоди. Обслуговуюча компанія забезпечує відповідний документообіг та несе відповідальність за повернення коштів у разі неспроможності боржника. В останньому випадку для покриття збитків може бути залучена сторона, що надала гарантію по кредиту (гарант). Обслуговуюча компанія передає платежі трасті (управляючому трастом, trustee), який розподіляє платежі між власниками цінних паперів. Обслуговуюча компанія, особа, що надала гарантію, і трасті отримують винагороду за свої послуги, що виплачується з процентних платежів позичальника.
Обсяги ринку іпотечних цінних паперів перевищують розміри ринку корпоративних облігацій, їх можна співставити з показниками ринку казначейських облігацій. Тому не слід дивуватися тому факту, що на ринку MBS знайшли спосіб реструктуровувати потоки платежів таким чином, щоб задовольнити запити найрізноманітніших груп інвесторів. Найбільш прості іпотечні цінні папери (pass through) мають подібні структури платіжних потоків і ринкові характеристики. Цінні папери, реалізовані з дисконтом і премією, до певної міри відрізняються від цінних паперів pass through, але, в цілому, інвестиційні параметри цього класу цінних паперів аналогічні. Випуск СМО (collateralized mortgage obligation) дозволяє перетворити потоки платежів, породжувані іпотечними кредитами, і запропонувати ринку різноманітні інвестиційні інструменти.
Цінні папери СМО визначаються деяким набором правил. Ці правила встановлюють те, яким чином управляючому слід розподіляти платежі, які він отримує від позичальників по іпотечних кредитах. У відповідності з даними правилами трасті виплачує власникам облігацій певні суми. Всі їх можна підрозділити на правила, що встановлюють порядок виплати коштів, що надійшли в погашення основного боргу (principal-payment rules), і правила, що встановлюють порядок процентних виплат (interest-payment rules). Учасники ринку виробили стандартні визначення різних класів цінних паперів, що відносяться до виду СМО (Стандарти агентств Fannie Мае, Freddie Mac, Ginnie Мае). Ці визначення конкретизують зміст правил, які використовуються при розподілі грошових потоків. Стандартні класи цінних паперів СМО визначаються порядком виплат основного боргу і процентів. Будь-який цінний папір СМО являє собою комбінацію зазначених типів облігацій і, отже, комбінацію правил розподілу потоків платежів.

* За матеріалами dis.ru.
© 2003-2013  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"