інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Компанії убезпечення життя
на ринку недержавних пенсійних послуг

Г. Третьякова
голова правління СК «ПРОСТО-Страхування. Життя та пенсія»

Держава за своєю споконвічною природою призначена вирішувати загальні проблеми та забезпечувати загальний порядок в інтересах всіх соціальних верств, а не тільки в інтересах правлячих суспільних груп. Обрана державою політика повинна відігравати інтегруючу роль у досягненні громадянської згоди в суспільстві. Однак вона може бути ефективною тільки тоді, коли при її проведенні враховуються об'єктивні історичні тенденції, принципи розвитку суспільства, право людини на життя, на вибір і нормальну життєдіяльність.

У певному сенсі цим критеріям відповідають сучасні пенсійні системи розвинених країн Заходу. Сьогодні вони являють собою сукупність правових, організаційно-управлінських і фінансово-економічних відносин між найманими робітниками та індивідуальними підприємцями, іншими категоріями громадян, діяльність яких спрямована на отримання доходу (або матеріальної вигоди) – з одного боку, роботодавців – з іншого, а також всіх інших категорій громадян, що не беруть участь у господарській діяльності, і держави. Ці відносини покликані забезпечувати реалізацію довгострокових державних зобов'язань щодо пенсійного забезпечення всіх громадян, балансуючи певний рівень справедливості у суспільстві.
За своїм соціально-економічним змістом поняття «пенсія» (від лат. рension – платіж) являє собою спеціальну форму грошової виплати громадянам, що повинна адекватно відшкодовувати розмір заробітку або іншого регулярного доходу від трудової або іншої суспільно корисної діяльності, які були втрачені із причин настання в них установленого законодавством віку (старості), інвалідності, втрати годувальника або за іншими підставами, також передбаченим законодавством.
Сучасні демографічні зміни змушують більшість розвинених країн до перегляду перерозподільних пенсійних схем убік зниження розміру пенсій. Наприклад, країни ЄС поставлено перед проблемами довгостроковості пенсійної системи та стійкості державних фінансів. Стандартним рецептом розв’язання цих проблем є скорочення рівня державних пенсій і зростання недержавних. Іншими словами рекомендується перехід від перерозподільчої до накопичувальної пенсійної системи.

Рис. 1. Співвідношення активів суб’єктів пенсійного
забезпечення до ВВП
у розвинутих країнах світу та в Україні, 2007 р., %


Джерело: складено автором за даними OECD та Держфінпослуг.
У більшості країн Заходу накопичувальне пенсійне забезпечення здебільшого здійснюється недержаними пенсійними фондами та страховиками (компаніями з убезпечення життя). Відповідно до Директиви 2002/83 ЄС від 5 листопада 2002 року крім безпосереднього здійснення пенсійного страхування страховики ще займаються управлінням активами недержавних пенсійних фондів.
Співвідношення активів суб’єктів пенсійного забезпечення до ВВП за результатами 2007 року в розвинутих країнах світу та в Україні представлено на рис. 1.
Незважаючи на те, що сума нагромаджених активів в недержавних пенсійних фондах та резервів компаній з убезпечення життя в розвинутих країнах Заходу досить значна, для збереження нинішніх розмірів державних пенсій країнам ЄС необхідно в найближчі 35 років виділити на це додатково 456 млрд. євро. Вже зараз рівень пенсійного навантаження становить 10,4% до ВВП п’ятнадцяти країн ЄС. До 2040 р. він збільшиться до 13,6%.
Незважаючи на ті заходи, які здійснюються у зв’язку з переглядом Єдиної тарифної сітки та розміру мінімальної заробітної плати, близько третина працюючих сплачує страхові внески із зарплати не вище мінімального її розміру.
Поряд з цим, окремі категорії осіб користуються пільгами із сплати страхових внесків (спрощена система оподаткування). Все це звужує базу нарахування страхових внесків та викликає небажане зниження пенсійних виплат у майбутньому. При цьому, розмір пенсійного збору для роботодавців залишається надзвичайно високим (33,2% - для роботодавців та 2–5% для найманих працівників), що також критично стримує зростання легальної заробітної плати, а отже, й бази справляння страхових внесків.
Таким чином, сучасна пенсійна система України працює в умовах максимального фінансового напруження, не забезпечуючи при цьому достатнього задоволення потреб пенсіонерів, які з виходом на пенсію втрачають половину свого заробітку.
Розбудова системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні почалася з 2004 року на підставі Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-IV. Це сприяло формуванню необхідної правової бази, яка зараз представлена у вигляді понад 30 нормативно-правових актів. Проте повільні темпи пенсійної реформи та гучні скандали минулих років на фінансових ринках України разом із сподіваннями населення на можливості держави в забезпеченні їхніх пенсій, негативно впливають на активність населення в недержавному пенсійному забезпеченні.
Можна констатувати, що можливості системи недержавного пенсійного забезпечення для вирішення пенсійних проблем населення ще не вдалось реалізувати.
Серед основних причин повільного розвитку недержавного пенсійного забезпечення слід виділити:
- низький рівень роз’яснювальної роботи щодо змісту та ролі накопичувальної пенсійної системи в суспільстві та недостатність фінансування вказаних робіт;
- недостатня зацікавленість роботодавців у фінансуванні недержавних пенсійних програм для працівників;
- низький рівень заробітної плати та заборгованість з її виплати;
- обмежений вибір фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів, внаслідок відставання розвитку ринку капіталу від потреб інституційних інвесторів;
- недостатнє використання потужностей страхового ринку.

Аналіз розвитку ринку убезпечення життя в Україні свідчить про його активне зростання (табл. 1). Зокрема, надходження валових страхових платежів із убезпечення життя за 2007 рік становили 783,9 млн. грн., що на 73,9% більше ніж за 2006 рік.
Останнім часом в Україні помітно зросла кількість страхових полісів, що купуються населенням, а також збільшилася частка родин, які мають намір добровільно укласти договір убезпечення життя. Наприклад, після придбання поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів перед третіми особами та автокаско, автовласники починають більш активно замислюватися про страхування від нещасних випадків, медичне страхування та убезпечення життя.
Будучи не в змозі у необхідному обсязі фінансувати заходи для соціального захисту населення та вирішувати соціальні проблеми, що нагромадилися, держава в партнерстві з бізнесом і некомерційним сектором може вирішувати багато питань спільними зусиллями.
Як відзначають дослідники, уряди хочуть позбутися обов'язку підтримувати рівень добробуту своїх громадян, оскільки це вимагає занадто великих витрат. Але при цьому вони панічно бояться результатів майбутніх виборів, якщо спробують впровадити нелюдську систему, що погіршує життя тих співгромадян, які не в змозі платити ринкові ціни за свої пенсії та охорону здоров'я. Тому уряди прагнуть перекласти якомога більш важкий тягар на страхові компанії. У свою чергу це сприяє активному розвитку ринку пенсійного страхування.
Сучасна ринкова економіка з її конкуренцією підштовхує роботодавця до соціальної відповідальності бізнесу. Тому сьогоднішній працівник все частіше вже не просто реагує на розмір зарплати та премій, він цікавиться «соціальним обличчям» підприємства, однією із складових якої є пенсійне забезпечення.
Таким чином, перший, хто повинен розпочати пенсійну реформу в країні – це роботодавець, точніше власник підприємства. Щоб компенсувати заплановане зниження розміру пенсійного забезпечення у межах встановлених законом програм, уряди європейських країн надають суттєву підтримку розвитку недержавного пенсійного страхування, головним чином, у вигляді надання податкових пільг працівникам і підприємствам у разі сплати пенсійних (страхових) внесків у розмірах до 40% від витрат на оплату праці. У деяких країнах, наприклад у Голландії, таких обмежень законодавством взагалі не передбачено.
У Великій Британії максимальна неоподаткована сума внесків на одну особу, сплачена за рік нею та роботодавцем, у 2007 році не перевищувала 100% заробітку такого працівника або 215 тис. фунтів стерлінгів для тих, хто отримує більше. До 2010 р. передбачено збільшення неоподаткованої суми до 255 тис. фунтів стерлінгів. Проте внески, які будуть перевищувати цей поріг, обкладатимуться податком за ставкою 40%.
Німеччина запровадила прямі гранти для сплати пенсійних внесків, призначені для людей з низькими доходами сімей, які не можуть скористатися податковими пільгами.
В Україні держава пропонує роботодавцю 25% податкового кредиту (несплаченого корпоративного податку) з тим, що останній має можливість віднести ці кошти на валові витрати. Проте роботодавець повинен докласти ще 75% власних коштів додатково до заробітної плати своїх співробітників. Звичайно, недержавне пенсійне забезпечення не повинно торкатися наявної сьогодні заробітної плати співробітників. Зарплата – це кошти, що витрачаються на купівлю особистого пенсійного забезпечення. Інакше кажучи, роботодавець має докласти гроші і забезпечити соціальний захист співробітників. Така незбалансованість існує не лише стосовно роботодавця, а й працівника.
Якщо наша держава найближчим часом не створить ефективно працюючого механізму повернення податкового кредиту, розвиток існуючої системи недержавного пенсійного забезпечення призупиниться. В Угорщині, наприклад, система податкового повернення працює таким чином, що людина на Різдво отримує чеком від податкової адміністрації податок на прибуток, який вона сплачувала протягом року. Зрозуміло, що це відкладене споживання. Людина не повинна платити з цього податки, тому що вона заощадила це на свій пенсійний вік і оподатковано це має бути тоді, коли вона вийде на пенсію.
Держава зацікавлена в акумуляції такого довгого фінансового ресурсу, тому що кошти, які сьогодні зберігаються вдома «під матрацом», підуть на ту ж макроекономіку, яку весь час фінансують з боку донорських організацій. Як справедливо зазначають експерти, страхова діяльність, зокрема при довгостроковому убезпеченні життя, котре відволікає з обороту надлишкову грошову масу, здійснює антиінфляційний вплив, варто розглядати як оптимізуючий фактор формування платіжного балансу країни.
Для виконання зазначених завдань необхідно забезпечити довіру, надійність і прозорість функціонування національного ринку недержавного пенсійного забезпечення, а головне свободу вибору населенням фінансової установи – надавача такої послуги. Як наслідок, відбудеться трансформація заощаджень у виробничий капітал за допомогою недержавного пенсійного забезпечення. Це сприятиме з одного боку зменшенню інфляції, а з іншого – зростанню валового національного продукту.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"