інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Заощадження через убезпечення життя як джерело інвестиційних ресурсів та антиінфляційний інструмент

Г. Третьякова
Голова Правління ЗАТ «Просто-страхування. Життя і пенсія»

З погляду економічної теорії, заощадження являє собою не арифметичну різницю між доходами і витратами, а різницю між доходами і споживанням, тобто невикористання частини доходу на споживання. Причому заощадження означає не обмеження споживання, а ту частину грошового доходу, що залишається після здійснення всіх поточних споживчих витрат.

За даними опитування, проведеного компанією «Braun Research&Bank of America», 45% населення США заощаджують гроші, регулярно вкладаючи їх у банки, страхові компанії, пенсійні чи пайові інвестиційні фонди і цінні папери. Тому до моменту виходу на пенсію представнику середнього класу вдається розрахуватися з усіма боргами, забезпечити собі старість і можливість подорожувати по світу.
При дослідженні процесу формування заощаджень можна виділити таких основних суб'єктів цього процесу: населення, фінансово-кредитна система, підприємства та організації, держава. Населення є основним суб'єктом ощадного процесу, тому що воно розпоряджається грошовими ресурсами, що є джерелом заощаджень, і формує ті потреби, розвиток яких приводить до виникнення заощаджень (рис. 1.).
Будь-яка економіка має потребу в перерозподілі коштів від тих, хто у кого їх забагато, до тих, у кого їх не вистачає. Традиційно кошти нагромаджує населення, а мають потребу в них підприємці і держава. Таким чином, йдеться про взаємодію заощаджень та інвестицій як одного з регулюючих факторів економічного росту. У момент здійснення вони підвищують сукупний попит, а згодом - збільшують сукупну пропозицію. З іншого боку, у тій мірі, у якій люди заощаджують, тобто утримуються від поточного споживання, суспільство може вкладати свої ресурси на нове капіталоутворення.
Фінансово-кредитна система надає населенню послуги щодо розміщення заощаджень, видає із залучених коштів позички і здійснює інвестиції. До учасників ощадного процесу можна також віднести підприємства, що є споживачами позичок та інвестицій, а також тих, продукція і послуги яких придбаваються з використанням заощаджень.
Відповідно до статистики, 55% наших громадян не прагнуть заощаджувати хоча б частину свого доходу. Результати опитування громадськості, проведеного дослідницьким холдингом «ROMIR Monitoring», показали, що майже третина респондентів узагалі не думають про планування доходів і витрат, лише 3% розписують свій бюджет на рік і більше. При цьому середньостатистичний українець не має уявлення, на що він витратив 25% своєї зарплати.

Рис. 1. Процес трансформації заощаджень населення в інвестиційний ресурс

При розгляді ролі держави в ощадному процесі можна відзначити, що, по-перше, вона зацікавлена в утворенні і використанні заощаджень населення для фінансування економіки і різних державних програм; по-друге, здатна впливати на всіх інших учасників ощадного процесу, зокрема інституціональних інвесторів (банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інститути спільного інвестування). Однак, в умовах інфляції державі складно створити нормальні передумови для ощадного процесу.
Інфляція є могутнім макроекономічним фактором, що впливає на діяльність будь-якого суб'єкта господарювання та населення. Економісти використовують наступне визначення: інфляція – це поява грошей, не забезпечених товарами. Зростання цін, що супроводжує даний процес, - це не причина, а лише зовнішня ознака інфляції, але саме його прояв обумовлює вплив інфляції.
Інфляція – це одна з ознак нестабільності суспільства, нестабільність же може значно впливати на обсяг і структуру збитків. У кінцевому рахунку, інфляція сприяє погіршенню криміногенного середовища і росту злочинності, зниженню доходів населення і недостатньому припливу споживачів на ринки фінансових послуг.
На жаль, за всі роки реформ у нашій країні глобальне використання заощаджень населення з метою розвитку національної економіки тільки декларувалося. Крім того, у рамках монетарного обмеження споживчого попиту використовувалися які завгодно методи, крім акумуляції заощаджень населення в довгострокові фінансові інструменти. У будь-якому випадку заощадження так і не стали активним каталізатором розвитку вітчизняної економіки. І це, безсумнівно, серед числа інших факторів є однією з причин інфляційних очікувань у нашому суспільстві.
Рівень заощаджень залежить від безлічі факторів і відображає наявність різних соціально-економічних причин утворення заощаджень у різних верств населення, що проявляються як певні ощадні мотиви.
Відповідно до опитування, проведеного аналітичною службою одного з українських банків, серед тих, хто все-таки заощаджує гроші, жінки воліють відкладати на відпочинок, а чоловіки – на автомобіль. При цьому українців украй турбує непередбачуваність завтрашнього дня, тому більшість з них збирають на непередбачені витрати. Цей варіант відзначили 32% опитаних; 18% респондентів збирають на квартиру, 15% - на відпочинок, 14% - на автомобіль, 8% - на майбутні нестатки дітей, 7% - на освіту. Незначна кількість респондентів відкладають кошти на побутову техніку і на весілля. При цьому сусіди-росіяни, наприклад, найбільше грошей витрачають на їжу, американці – на погашення кредитів (їхній кредитний борг складає $16 трлн.) Вважається, що найбільш ощадлива нація у світі – німці, на другому місці - японці.
У тій мірі, у якій населення заощаджує, тобто утримується від поточного споживання, суспільство може спрямовувати свої ресурси на капітальні вкладення у розвиток виробництва.
Однак для того, щоб заощадження перетворилися в реальні інвестиції, підприємства повинні зуміти їх освоїти і забезпечити необхідний рівень рентабельності вкладень. В даний час багато підприємств України ще не в змозі вирішити цю проблему.
Основна роль по залученню в реальний сектор вітчизняної економіки внутрішніх заощаджень (у тому числі приватних інвесторів) повинна приділятись накопичувальним фінансовим інструментам, таким як, наприклад, довгострокове убезпечення життя. Воно виступає як механізм перетворення сукупних заощаджень населення в інвестиції, впливає на стримування інфляційних процесів і сприяє підвищенню ефективності ринкової економіки в цілому.
Для виконання цих завдань необхідно забезпечити довіру, надійність і прозорість функціонування національного страхового ринку і волю перерозподілу коштів на ньому.
Однак, як відзначається в дослідженні Інституту соціології НАН України, рівень довіри українського населення до вітчизняної банківської системи і страхових компаній складає лише 13,8%. Це значно гірше, ніж, наприклад, в Угорщині, де цей показник складає 32,9%, Словаччини (35,6), Естонії (47,2%) та інших країн Європи.
Інвестиції являють собою вкладення коштів з метою одержання доходу. Форми інвестування заощаджень можуть бути різними: пряме вкладення коштів у виробництво (наприклад, у формі придбання часток участі, акцій та облігацій підприємств, придбання нерухомості) і непряме, коли між власниками заощаджень і їх кінцевими споживачами виступають ті чи інші фінансові посередники (придбання державних цінних паперів, внески на банківські рахунки, придбання сертифікатів інвестиційних фондів). Важливо, щоб у кінцевому рахунку вкладені кошти виступили як фактор, що сприяє розвитку виробництва й оздоровленню економіки.
Слід зазначити, що перевищення грошових доходів над споживанням є усього лише механізмом, а не мотивом збільшення заощаджень. Наявність «вільного» залишку коштів виступає лише формою конкретних причин утворення заощаджень. Загальним же мотивом заощаджень є розширення платоспроможності населення. Поступове нагромадження дозволяє задовольнити ті потреби, що в іншому випадку були б недоступні.
Мотиви населення (як свідомі, так іноді й несвідомі) можна класифікувати у такий спосіб:
- заощадження, спрямовані на задоволення потреб споживчого характеру другого порядку (наступним за поточними), придбання товарів, ціна яких перевищує одноразові грошові залишки домогосподарств, кошти на відпустку тощо;
- резервні заощадження. Це грошові ресурси, покликані забезпечити фінансову самостійність при непередбачених випадках, «на похорон»;
- заощадження, що умовно можна назвати «для дітей» (здоров'я, освіта тощо);
- заощадження для підтримки соціального статусу після відходу від активної трудової діяльності.
Як бачимо більшість із зазначених вище мотивів заощадження можуть реалізуватися у відповідних програмах нагромаджувального убезпечення життя.
При цьому, вибираючи спосіб збереження і нагромадження коштів, українці, перш, за все звертають увагу на його надійність. Так відповіли 45% опитаних. Для 37% важливо в будь-який момент скористатися своїми грошима. Для 18% визначальним фактором є можливість одержання високого доходу. При цьому в першу чергу надійність способу збереження і нагромадження коштів цікавить жінок, у той час як для чоловіків важлива можливість у будь-який момент скористатися грошима. До того ж, для жінок можливість одержувати високий дохід більш значна, ніж для чоловіків (21% жінок і 16% чоловіків).
Заощадження населення, що знаходяться в компаніях з убезпечення життя, інвестуються у певні сектори національної економіки, тобто забезпечують фінансування створення нових капітальних благ. У свою чергу, це стає одним із засобів збільшення продуктивності. Таким чином, трансформація заощаджень у виробничий капітал за допомогою нагромаджувального убезпечення життя сприяє з одного боку зменшенню інфляції, а з іншого – зростанню валового національного продукту.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"