інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Реформа пенсійної системи та фінансовий ринок України

Г. Третьякова
Голова Правління ЗАТ «ПРОСТО-страхування. Життя та пенсія»


У країнах Європи (у т.ч. і в Україні) почалася істотна перебудова соціальної політики, що, мабуть, триватиме не одне десятиліття. В окремих країнах вона протікає нерівномірно і не синхронно але в міру поглиблення інтеграційних процесів буде здобувати усе більше загальних рис на всьому просторі Європейського Союзу. Особливістю нинішньої перебудови, суть якої полягає в раціоналізації фінансового забезпечення соціальних зобов'язань, є комплексне охоплення практично всієї соціальної сфери. Змінюються – у більшому чи меншому ступені – принципи медичного страхування, соціальної підтримки осіб з низькими доходами, допомоги в працевлаштуванні, додаткових виплат на підприємстві, фінансування нагляду за немічними і т.д.

Основні проблеми соціальної політики пов'язані з тим, що:
- не тільки нарощування, але збереження нинішньої системи державної підтримки, що проводиться за рахунок перерозподілу ресурсів через держбюджет і цільові соціальні бюджети (Фонд тимчасової втрати працездатності, Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві...), загрожує стати фінансовим крахом держави;
- тягар зростаючих соціальних відрахувань стає надмірним для підприємців і працівників, які змушені платити усе більшу ціну за соціальну впевненість, але не за конкретні, що реально вимагаються послуги;
- соціальні відрахування по обов'язкових видах страхування позначаються на собівартості продукції, через що остання істотно дорожчає і стає усе менш конкурентоспроможною на світовому ринку.
Зрозуміло, що ніхто не збирається руйнувати сформований порядок, що має глибинні корені і чималі досягнення протягом другої половини ХХ століття, підтримку з боку більшості населення. Але модернізація його необоротна, причому по окремих його напрямках дуже радикальна. І хоча всі сторони соціальної сфери мають потребу у відновленні, у центрі уваги країн, у т.ч. й України, сьогодні знаходиться пенсійна реформа. Адже крім перерахованих вище проблем, що обтяжують соціальну сферу, для пенсійної системи діє ще один досить могутній фактор: несприятливий розвиток демографічної ситуації. Тому зволікати з реформою не можна, тим більше що за своїм характером вона довгострокова.

Принципи нової реформи
Пропонована на обговорення пенсійна реформа в значній мірі повинна зберегти поки перерозподільну систему. Однак для підтримки її працездатності змінений ряд принципів, щоб замість (або крім) державного піклування і пенсійного забезпечення за віком у рамках підприємства і самого громадянина, формувалася система власної турботи людей про свою майбутню старість.
Насамперед, реформа повинна носити тривалий характер і, за розрахунками, триватиме до 2050 року. Маютьі бути встановлені максимальні розміри страхового внеску в Державний Пенсійний Фонд (1-ий рівень) до 2020 року. Він не повинен перевищити 20% брутто – зарплати, до 2030 року – 12%. Щоб не допустити перевищення цього максимуму, кількість застрахована у 1-му рівні повинна поступово знижуватися. Наступні покоління, що виходять на пенсію, повинні одержувати пенсію, як мінімум, уже з 2-х джерел: 1-го рівня (солідарна система) і 2-го (накопичувальна, обов'язкова система).
Це рішення більш справедливе стосовно «молодих» пенсіонерів.
На думку розробників Реформи, зниження розміру пенсії повинне компенсуватися самими робітниками шляхом приватного страхування. Можна сказати, що перерозподільний принцип тим самим доповнюється накопичувальним компонентом, тобто в ході тривалої реформи буде регулюватися поступовий перехід переважної страхової солідарної системи до переважно накопичувальної через приватні пенсійні фонди і компанії забезпечення (страхування) життя. При цьому держава має намір стимулювати приватні накопичування шляхом податкових пільг і трансфертів (3-й рівень, добровільний). Але, щоб не допустити бідності в старості, повинні бути введені базисні (мінімальні) пенсії, що фінансуються з податкових надходжень.
Що стосується пенсійного віку, то він повинен поступово піднятися до 65 років. Здійснювати це необхідно, подовжуючи пенсійний вік для чоловіків на 2 місяці щороку, для жінок – на 3 місяці щороку, з поступовим вирівнюванням пенсійного віку для чоловіків, і для жінок. Незважаючи на явну непопулярність цієї міри, вона сприймається населенням, тим більше, що вже обговорюється питання про виплату пенсій за віком тільки з 67 і навіть 70 років. Повинен бути передбачений жорсткий контроль за достроковим виходом на пенсію, оскільки при відсутності такого контролю відбувається «розмивання» пенсійного віку, люди виходять на пенсію в середньому віці навіть трохи нижче 60 і 55 років відповідно для чоловіків і для жінок, користуючись різного роду «дірками» у законодавстві. Тепер при збереженні колишніх пільгових правил виходу на пенсію необхідним є дострокове оформлення непрацездатності, яке повинне супроводжуватися зменшенням розміру щомісячних виплат. Тим самим, окрім жорсткості контролю буде введений економічний стимул, що робить дострокове припинення трудового життя менш вигідним. Тим, для кого робота в колишньому обсязі здається досить важкою, буде (повинна) надаватися можливість часткової зайнятості з оформленням пенсії.
Особи «вільних професій», що раніше самостійно вирішували питання пенсійного забезпечення в рамках власних фондів, тепер також повинні будуть охоплюватись обов'язковим страхуванням. Розробники Реформи при цьому виходили з того, що багато «самостійних» насправді є просто найманими або надомними працівниками. Загальна чисельність таких нових платників може орієнтовно скласти чотири мільйони.
Збільшення чисельності платників дозволить знижувати розмір страхового внеску і закласти основу для подальшої підтримки цього рівня в рамках, позначених в урядовій програмі.
Що стосується індексації, то 1-й рівень пенсійного забезпечення повинен проводитись тільки в залежності від інфляції. 2-й рівень автоматично індексується в залежності від динаміки заробітної плати і динаміки інвестиційного доходу, забезпечуваного відповідним фінансовим інститутом.
Ще одним напрямком Реформи є перебудова організаційної структури пенсійних відомств. Питання складається з одержання «нових» перерозподілів «старих» повноважень між Пенсійним Фондом, Міністерством праці і соціальної політики, Міністерством фінансів і новою структурою (приблизно, Агентство пенсійного забезпечення – АПЗ). Найбільш доцільним визнається перенесення центру ваги на АПЗ, потім на ПФУ, тоді як центральним відомствам будуть (повинні бути) доручені особливі випадки, наприклад, робота з пенсіонерами, що живуть закордоном. Орієнтований термін реорганізації запланований на 2010 рік.
Таким чином, Україна вибирає переважно еволюційний шлях реформування пенсійного забезпечення – удосконалення існуючої системи. Такий підхід цілком виправданий, інакше суспільство відкине Реформу одразу.
Принцип перерозподілу збережений як надійна і правомірна основа, пристосована до українських умов. Деяке зниження розміру пенсійних виплат пропонується компенсувати самим страхувальником в індивідуальному (і добровільному) порядку.
У цілому запропонована Реформа має компромісний характер. По-іншому, швидше за все, бути і не може, враховуючи соціальну значущість питання для широких верств населення.
Проте, успіх Реформи не гарантований, насамперед, із причин політичного характеру. Уже стало традицією, що вирішення соціальних питань у самостійній Україні несе на собі печатка політичних завдань. І зараз, балансуючи між тиском населення і вимогами соціально-економічної раціональності, уряд може зірватися «уліво», щоб не втратити популярність, не відштовхнути електорат. Надія залишається на те, що Реформа буде проводитися на довгій висхідній лінії економічної кон'юнктури і це пом'якшить багато проблем, полегшить населенню сприйняти нову систему.
Хоча перерозподільна система, як відзначалося вище, добре пристосована до української моделі соціального ринкового господарства, вона не відповідає новим викликам ХХI століття. Тому еволюційний реформізм буде усе більш глибоким і радикальним (але, зрозуміло, без шоків!). Пенсійна реформа в Україні стає ключовим пунктом нового підходу до соціальної політики, що виходить із принципів субсидіарності і господарського порядку: сильна соціальна політика виявляється не в державній витраті великих коштів на підтримку життєвих зусиль для своїх громадян, а в тому, щоб створити умови, коли громадяни самі зможуть забезпечити собі гідне життя.

Витрати на пенсійне забезпечення в Україні*
Пенсійна система України має дуже високу вартість для суспільства. Коли ми ведемо мову про пенсійні системи, які оперуються державою, ми часто забуваємо, що витрати на пенсїї фінансуються працюючим населенням. Воно виробляє 100% ВВП, але еквівалент, що платять населенню, є меншим через загальні потреби, такі як національна безпека, закон і порядок, дороги, загальноосвітні школи тощо. Зробимо припущення, що загальні потреби в Україні споживають 25% ВВП. Якщо не існує інших подібних зобов'язань, працююча особа отримує 75% того, що вона виробила. Але, на додаток до фінансування суспільних потреб, держава зобов'язує працююче населення здійснювати обов’язкові трансфери тим, хто не працює.
Після підвищення мінімальної пенсії в 2004 році (мінімальна пенсія зросла на 177%) витрати на пенсії зросли з 9,2% ВВП у 2003 році (скромний рівень за європейськими стандартами) до 15,3% ВВП у 2005 році (найбільш витратна система серед країн ЄС та поза його межами). Крім того, значна частка пенсійних витрат у ВВП є результатом низького віку виходу на пенсію, визначеного законом.
Це частково спричинило суттєве зниження рівня бідності з 31,7% в 2001 році до 7,9% у 2005 році. Однак, рівень бідності постійно знижувався з 2001 року і ефект збільшення мінімальної пенсії не виглядає ключовим фактором, що стоїть за цим процесом. Більше того, рівень бідності серед працюючих перших років працездатного віку (близько 8 відсотків) був значно вищим за рівень бідності серед пенсіонерів (близько 4,5 відсотків) у 2005 році. В той же час встановлений законом вік виходу на пенсію в Україні (55 років для жінок і 60 років для чоловіків) є одним з найнижчих у Європі, а частина отриманого доходу, яка має бути внесена до пенсійної системи (33,8 %), є однією з найбільших у Європі.

Фінансовий ринок у контексті пенсійної реформи*
Фінансові ринки відіграють важливу роль в економіці. Добре розвинені, вони сприяють економічному зростанню. Однак, не всім відомо, що в минулому вони використовувалися в деяких країнах (наприклад, в Німеччині) у схемах соціального забезпечення (перед другою Світовою війною). Однак, традиційні системи соціального забезпечення не використовували їх взагалі у другій половині двадцятого сторіччя. Відповідно до звичайного сприйняття, фінансові ринки і системи соціального забезпечення повністю розділені, що стосується не лише методів, які ними використовуються, але й концепцій, на яких вони базуються.
В наш час фінансові ринки повернулися до соціального забезпечення. Продовжуючи приклад Чилі, багато країн запровадили нові системи з більшим або меншим компонентом використання фінансових ринків, що зазвичай називаються накопичувальними схемами.
Однак, використання фінансових ринків у минулому і нині відрізняється. Ключовим фактором у цьому є пенсійний режим, що застосовується. У минулому це був лише так званий режим фіксованих пенсійних виплат (ФП), який не використовував індивідуальних рахунків у спосіб, що властивий заощадженням. Пенсійна виплата (пенсія) гарантується в розмірі визначеної частки від попередніх зарплат незалежно від того, якими були індивідуальні внески і відсоток по них. Сучасні фінансові ринки застосовують режим, який називається фіксованим внеском (ФВ) і базується на індивідуальних рахунках. Індивідуальна пенсія обчислюється на базі індивідуальних внесків і отриманих відсотків. Теоретично, обидва режими можуть призвести до однакових результатів. Режим ФВ вважається кращим за ФП, оскільки перший має дві риси, які важливі сьогодні, це: самокорегування і портативність.
Самокорегування означає, що пенсійні системи ФВ не спричиняють актуарних дефіцитів за визначенням, тоді як для отримання такого ж результату системи ФП повинні бути регульованими ззовні. У протилежному випадку вони можуть створити дефіцит, який, у свою чергу, створює витрати для людей, чий продукт є єдиним джерелом фінансування дефіциту. Режим ФВ є дешевшим з цієї точки зору.
Портативність - здатність зберігати права на пенсію і працівником при зміні роботи. Це означає, що мобільність робочої сили вища. Саме тому схеми ФВ зараз домінують у приватних добровільних схемах, тоді як у минулому переважали схеми ФП. В наш час робоча сила є більш мобільною, а ускладнення, створені схемами ФП, є проблемними для працюючих. Те ж саме стосується і загальних пенсійних систем. Режим ФВ стає популярнішим і з цієї ж причини.
Обидва пенсійних режими, а саме ФП і ФВ, можуть використовуватися незалежно від того чи пенсійна система використовує фінансові ринки, чи ні. Однак, це справджується лише в універсальних системах, оскільки лише в таких системах може бути визначений об'єктивний явний коефіцієнт віддачі для систем, які не використовують фінансові ринки.
Залучення фінансових ринків до соціального забезпечен-ня можна інтерпретувати як метод вирішення проблем стабільності соціального забезпечення. Фінансові ринки (так само як і традиційне соціальне забезпечення) не можуть створити дива. Існує декілька причин використання фінансових ринків. Вони стимулюють ріст сучасних економік, оскільки генерують позитивні зовнішні ефекти. Спрямування грошових потоків (внесків) від працюючих до пенсіонерів через фінансові ринки посилює вплив позитивних зовнішніх ефектів, що генеруються на цих ринках. А це, в свою чергу, веде до ще більшого економічного зростання.
У дискусіях про пенсійні реформи зазвичай має місце питання сприяння росту заощаджень в економіці, коли пенсійні грошові потоки проходять через фінансові ринки. Зазвичай припускається, що додатковий потік коштів фінансує інвестиції у реальну економіку. Однак, це не є обов'язковим ефектом, якщо пенсійна система лише витрачає внески на купівлю державних облігацій, оскільки уряди зазвичай витрачають кошти, отримані таким чином, на поточні потреби споживання, а не на інвестиції. Тому аргумент щодо використання фінансових ринків пенсійною системою зберігається, але це потребує інвестицій у приватний сектор.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"