інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Розвиток фінансових ринків та покращення доступу до капіталу*

Упродовж останніх років у фінансовому секторі України відбувалися глибокі позитивні зміни. Після кількох років значного зростання обсягів кредитування та зростаючої участі іноземних банків, зараз фінансовий сектор має можливості більш ефективно обслуговувати потреби економіки та населення, надаючи ширший спектр фінансових послуг, а також відіграючи більш важливу роль, особливо в регіоні СНД.
Проте, щоб реалізувати зазначений потенціал фінансових ринків, необхідно, щоб над ними здійснювався продуманий контроль із застосуванням головних фінансових регуляторів. Якщо розвиток законодавчої бази не йтиме в одному темпі із зростанням потенціалу фінансового сектора, то з часом можуть з'явитися нові ризики. Як свідчить світовий досвід, проблеми у фінансовому секторі можуть спричинити значну дезорганізацію та навіть економічний спад. Таким чином, беручи до уваги можливості подальшого розвитку фінансового сектора, а також ризики, ми закликаємо Уряд до посилення стандартів регулювання в секторі.
У 2005 році Уряд включив до своїх планів низку рекомендацій Комісії „Блакитної стрічки" з розвитку фінансового сектора. Проте зміни законодавчої бази проводилися непослідовно, внаслідок цього деякі сегменти регуляторної бази залишилися вразливими. Крім того, недостатній прогрес у прийнятті законодавства стосовно спрямування та вдосконалення корпоративного управління для корпоративного сектора також додало проблем у фінансовому секторі. Окрім того, більш системний підхід до вивчення ризиків, пов'язаних з фінансовим сектором, підкреслює необхідність того, щоб фінансові інститути мали більш прозору структуру власності. Цей підхід також вимагає суворого регулювання та контролю кредитування пов'язаних із фінансовими структурами позичальників, а саме - позики клієнтам, які пов'язані з позичальником спільною власністю, та сумісним володінням власністю банками та іншими фінансовими інститутами, особливо страховими компаніями.
Новий Уряд має нині можливість швидко ліквідувати ці недоліки в законодавстві та створити стабільну нормативну базу, яка б стимулювала подальший розвиток фінансового сектора і зменшувала ризики. Якщо Уряд це зробить, то за період до наступних виборів фінансовий сектор стане більш надійним та ефективним. Цей сектор також матиме можливість впевнено виступати на міжнародних ринках капіталу та виходити на багато ринків країн СНД, як це вже зробили банки Казахстану. Зважаючи на параметри України, такі заходи стають все більш потрібними.

Розвиток банківського сектора
Надійне регулювання банківського сектора в Україні, підкріплене визнаними стандартами корпоративного управління, є найважливішим фактором фінансової стабільності. Потужна система управління та поважне ставлення до інтересів акціонерів викличе довіру з боку вкладників та посилить фінансовий сектор. Впровадження найкращих передових стандартів напряму залежить від ставлення до цього та намірів банкірів і керівників регуляторних органів. Українське законодавство та нормативні вимоги повинні встановлювати зрозумілі правила для всіх учасників ринку. Зокрема, в світлі нової Базельської угоди II та нових вимог достатності капіталу необхідно провести перегляд Закону «Про банки і банківську діяльність». Нова Базельська угода II заохочує практику належного корпоративного управління в банках та надає великого значення ринковій дисципліні. Механізми ринкової дисципліни в Україні не такі ефективні, як в країнах з більш розвинутою економікою, головним чином, через надто незначний обіг акцій банків. Законодавство має покращити цю ситуацію. Також необхідно розробити закон про банки більш наближеним до директив Європейського Союзу, що підтвердить європейський вибір України. Внутрішній ринок традиційних депозитно-кредитних банківських послуг конкурентноздатний та цілком ефективний. Регуляторна політика в банківському секторі головним чином спрямована на стимулювання процесів концентрації в банках, пред'являючи більш високі вимоги до капіталу та сприяючи розширенню банківських операцій за умови уніфікації вимог ліквідності та зниження нормативних резервів. Такий підхід спрямований на підвищення обсягу запозичень, підтримуючи при цьому ризик на допустимому рівні.
Ринок спеціалізованих банківських послуг зріс. Особливо це стосується іпотечних позик, факторингу, лізингу та інвестиційної діяльності. Прийняті протягом 2005 року Верховною Радою закони про іпотечні цінні папери, про організацію формування та обігу кредитних історій, приєднання до конвенцій UNIDROIT (міжнародний інститут уніфікації приватного права) про міжнародний факторинг, міжнародний фінансовий лізинг створюють підґрунтя для підвищення впливу діяльності банківського сектора на розвиток України та диверсифікації діяльності банківського капіталу. Проте ці заходи не супроводжувалися належними змінами в нормативній базі. Що найбільш важливо, власність банків досі не є прозорою, кредитування пов'язаних із банками позичальників та «кишенькові банки» все ще залишаються досить поширеними і створюють значні ризики для банківського сектора та в цілому для економіки. Крім того, закони про створення спеціалізованих банків, таких як інвестиційні, іпотечні, та про вимоги щодо їх звітності залишаються недостатніми і неналежно висвітленими в нормативних актах Національного банку України (НБУ). Це, в свою чергу, стримує розвиток спеціалізованих банківських послуг через те, що відсутність деяких базових нормативних актів для багатьох спеціалізованих послуг ускладнює адекватне оцінювання ризиків, пов'язаних зі створенням спеціалізованих банків.
Уніфіковані банківські послуги дедалі більшою мірою стануть невід'ємними частинами фінансових механізмів, пов'язаних із впровадженням національних програм, таких як житлове будівництво та фінансування вищої освіти, в такий спосіб роблячи внесок до економічного розвитку України. Однак на сьогодні банківські послуги в багатьох спеціалізованих сферах, таких як іпотека та освітні кредити, надаються головним чином банківськими установами на основі власних, а не уніфікованих схем. Через це Уряду важко надати ефективну підтримку споживачам таких послуг.

Розвиток небанківського фінансового сектора
У 2005 році в системі нового законодавства з небанківського фінансового сектора Верховною Радою були прийняті Закони «Про внесення змін до Закону «Про іпотеку» і «Про організацію формування та обігу кредитної історії» та відповідні закони про діяльність фінансових установ на ринку цінних паперів. Це законодавство заклало правові основи сучасного іпотечного кредитування в Україні.
В той же час, мало місце й певне вдосконалення механізмів, встановлених законами «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» та «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю». Проте управління активами на ринку фінансових послуг все ще не має достатнього регуляторного механізму, та закон з управління різними типами активів ще не прийнято.
Правові обмеження фінансування житлового будівництва з використанням коштів фізичних осіб, впроваджені наприкінці 2005 року, теж є позитивним фактором. Проте ці нововведення не забезпечили переходу до нових механізмів фінансування, таким чином, залучення стабільних довготермінових джерел фінансування житлового будівництва може залишитися недостатнім.
Закон «Про цінні папери та фондову біржу», прийнятий в лютому 2006 року, обіцяє значний прогрес в розвитку ринку цінних паперів. Закон спрямований допомогти в модернізації бази для операцій та інституціональної інфраструктури ринку цінних паперів. Зокрема, він спрямований на:
- вдосконалення та розширення спектра фінансових послуг через запровадження такого нового виду професійної діяльності як регулювання та управління активами та цінними паперами;
- посилення надійності небанківських фінансових установ, що надають послуги на ринку цінних паперів через встановлення значно суворіших вимог до їхніх активів та статутного капіталу;
- систематизацію вимог щодо регулювання ринку цінних паперів та фондових бірж;
- врегулювання вимог до системи розкриття інформації.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) також розробляє нормативні документи, які встановлять більш сурові вимоги до фондових бірж та посилять ступінь відкритості інформації, а також стимулюватимуть уніфікацію процедурних вимог на фондових біржах. Ці нові правила збільшать ліквідність та посилять прозорість фондового ринку. Також вони створять технічні умови для консолідації фондових бірж у єдину фондову систему.
Проте на ці позитивні тенденції може негативно вплинути недосконале законодавство, що регулює питання корпоративного управління. Особливо серйозним чинником у цьому відношенні є відсутність закону про акціонерні товариства, у зв'язку з чим залишаються незахищеними дрібні акціонери. Крім того, існуюча національна депозитарна система не надає надійних гарантій права володіння цінними паперами. Нерозвинуте законодавство з цих питань значно підвищує ступінь ризиків для інвесторів і таким чином перешкоджає намаганням емітентів цінних паперів залучити капітал з виробничої сфери та фінансового сектора на ринок цінних паперів.
Не існує окремого закону для регулювання емісії та торгівлі вторинними цінними паперами. Зараз ці питання регулюються лише на рівні непрямого законодавства (особливо податкових законів) чи на рівні нормативних актів Уряду та ДКЦПФР. Відсутність основного спеціального закону в цій сфері значно перешкоджає нормальному розвитку майбутніх ринків товарних, валютних та фондових бірж. Крім того, ніяких дій не було зроблено для прийняття законів про управління активами, посередницьку діяльність та факторинг.
Складна система валютного регулювання, що регулює питання капіталовкладень з боку іноземних інвесторів та вивезення капіталу внутрішніми інвесторами, стримує рух та обіг капіталу в країні. Необхідно спростити процедури отримання необмежених ліцензій на операції із валютою для небанківських фінансових установ. Існуючі процедури стримують інвестиції в пенсійних фондах, тому що законодавство обмежує права фондів на капіталовкладення в іноземній валюті.
Що стосується сектора страхування, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (ДКРРФП) має посилити нагляд, визначаючи вимоги з диверсифікації розміщення резервів компаній зі страхування життя, при тому, що існуюча структура цих резервів містить високий ступінь ризику для більшості активів. Посилення системи нагляду вимагає нового законодавства.
В сфері загального (ризикового) страхування рівень виплат по відшкодуванню збитків страхувальникам є низьким порівняно з отриманими страховими преміями. Особливу тривогу викликає розходження між рівнем страхових тарифів (і відповідно отриманих страховими компаніями премій) та реальних виплат страхувальникам за обов'язковим страхуванням цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Не було зроблено ніяких кроків до створення нормативної бази для введення системи медичного страхування. Це, в свою чергу, перешкоджає створенню єдиного фінансового механізму як складової частини у реформуванні сектора охорони здоров'я.
Особисте пенсійне страхування позитивно впливає не тільки на почуття відповідальності та незалежності громадян, але й посилює ринки капіталу, оскільки пенсійні фонди мають робити інвестиції в довгострокові облігації та акції, що знаходяться в обігу на фондовій біржі. Україна отримає значну вигоду від швидшого росту накопичувальних пенсійних фондів, як обов'язкових, що утворюються на державному рівні, так і добровільних.

Посилення регуляторних органів фінансового ринку
Зараз в Україні співіснують дві різні моделі фінансових регуляторних органів. Модель, типова для контролю за банками, заснована на базовому (універсальному) законодавстві, що надає регуляторному органу великих повноважень щодо регулювання та контролю. Для спеціалізованих регуляторів (ДКРРФП та ДКЦПФР) використовуються інші моделі, за якими компетенція регулятивного органу чітко окреслюється у спеціалізованому законодавстві саме про цей орган.
Розвиток регуляторних органів фінансового ринку був неоднозначним. Зміни в 2005 році в Законі «Про державне регулювання ринку цінних паперів» та прийняття Закону «Про цінні папери і фондову біржу» допомогли посилити незалежність та ефективність ДКЦПФР. Однак, в той же час, відсутність закону про акціонерні товариства та не переглянутий закон про національну депозитарну систему ускладнив роботу ДКЦПФР у сфері досудового врегулювання господарських спорів. На ДКЦПФР також негативно вплинула відсутність спеціального законодавства, що дозволяло б їй ефективно регулювати професійну діяльність, пов'язану з наданням певних фінансових послуг, та визначати конкретні регуляторні заходи для конкретних типів фінансових установ (наприклад, установ з управління активами).

Рекомендації
Нова Верховна Рада повинна внести необхідні зміни в Закон «Про банки і банківську діяльність», проект якого близько двох років розглядався Комітетом з питань фінансів та банківської діяльності. Це є дуже важливим в силу того, що існуюче законодавство з банківської діяльності недостатньо відповідає головним принципам корпоративного управління.
Конкретніше, поправки до Закону «Про банки і банківську діяльність» повинні включати чітке та логічно обґрунтоване регулювання норм, пов'язаних із висвітленням питань, що стосуються власності у банківській сфері, та питань, що стосуються отримання кредитів, пов'язаних із власниками особами та іншими позичальниками, які здійснюють це на загальних підставах. На сьогодні такого регулювання ще не існує.
Разом з необхідністю прийняття відповідного закону про акціонерні товариства, враховуючи його важливість для посилення інституційних можливостей усіх державних регуляторів, Верховна Рада також повинна прийняти поправки до закону про національну депозитарну систему.
Національний банк повинен посилити правові норми, що регулюють проведення банківських операцій в сферах іпотечного кредитування, факторингу та лізингу, а також розробити нормативну базу для більш спеціалізованих банківських установ. Ці заходи повинні бути підтримані прийняттям спеціальних законів про факторинг, поглибленням норм Цивільного кодексу для забезпечення їх відповідності конвенціям UNIDROIT, прийняттям поправок до закону про фінансовий лізинг та прийняттям закону про дозвільні аспекти щодо регулювання певних типів фінансових послуг, наприклад, таких як управління активами.
Кабінет Міністрів повинен прийняти рішення стосовно системи створення реєстрів, що містять інформацію про кредитні історії, та державних органів для управління цими реєстрами. Ці заходи повинні також включати визначення механізмів, які б сприяли бюро кредитних історій у зборі та обробці даних з цих реєстрів.
У зв'язку із прийняттям Закону «Про цінні папери і фондову біржу» та інших відповідних законів, ДКЦПФР повинна переглянути деякі з його постанов, наприклад з питань іпотечних цінних паперів, захисту інтересів інвесторів, процедур лістингу та процедур, що регулюють процес розкриття внутрішньої інформації з метою забезпечення відповідності цих постанов більш суворим вимогам нових законів.
* Витяг із Третього звіту комісії UNDP «Блакитна стрічка»
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"