інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Можливості та передумови застосування обов’язкового страхування в Україні

І. Яковенко

Можна констатувати, що, на жаль, за останні роки не здійснювався серйозний аналіз потреби, результатів застосування та перспектив розвитку обов’язкового страхування в Україні. Тільки за результатами такого аналізу можна буде робити висновки щодо доцільності або недоцільності застосування тих чи інших видів такого страхування.
Для проведення такого аналізу спробуємо розбити всі передбачені законом види обов’язкового страхування на групи у відповідності із прийнятими в страховій теорії принципами застосування цієї форми страхування.

Принципи Види обов’язкового страхування, що передбачені сьогоднішнім
українським законодавством
Захист від дії чинників підвищеної ризиковості, коли негативний прояв таких чинників не піддається прогнозу та розрахунку щодо імовірності їх настання - + авіаційне страхування цивільної авіації
- + страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути нанесена в результаті ядерного інциденту
- + страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно – епідеміологічного характеру
- страхування цивільної відповідальності суб’єктів космічної діяльності
- страхування відповідальності щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі
- страхування відповідальності морського судновласника
- страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам
- + особисте страхування від нещасних випадків на транспорті
- + страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів
- страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здоров‘ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів
Захист осіб (юридичних та фізичних, які можуть бути визначені та персоніфіковані) від діяльності або поведінки інших осіб (конкретизованих за професіями, діяльністю або відношенням до чогось ), якщо ця діяльність (поведінка) об’єктивно пов’язана із високим рівнем ризиковості - страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов’язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам
- страхування фінансової відповідальності тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи
- + страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів
- страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров‘ю людей, за угодою про розподіл продукції
-+ страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров‘ю людини, власності та навколишньому середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів
- страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України
- + страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам
-+ страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, використання чи зберігання цієї зброї
- страхування відповідальності суб’єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю та здоров‘ю туриста або його майну
- страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно третім особам унаслідок проведення вибухових робіт
Персональне страхування осіб, робота яких пов’язана із підвищеним особистим ризиком - + особисте страхування медичних та фармакологічних працівників(крім тих, хто фінансується за рахунок держбюджету) на випадок інфікування вірусом СНІДу при виконанні службових обов‘язків
- + особисте страхування працівників(крім тих, хто фінансується за рахунок держбюджету) відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд)
- + страхування спортсменів вищих категорій
- + страхування життя і здоров‘я спеціалістів ветеринарної медицини
- + страхування працівників(крім тих, хто фінансується за рахунок держбюджету), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють нагляд за особами, які страждають на психіатричні розлади
- страхування життя та здоров‘я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи
- страхування медичних та інших працівників державних та комунальних закладів охорони здоровя та державних наукових установ(крім тих, хто фінансуються за рахунок держбюджету) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб
Покриття витрат у тих випадках, коли ці витрати мають велике економічне та соціальне значення, масовий та повсемісний характер і існує загроза неспроможності у компенсації цих витрат - медичне страхування
- + страхування врожаю сільськогосподарських культур
- страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб
Страхування від втрати майна, якщо це майно має особливе державне, історичне або соціальне значення для населення або є унікальним - страхування засобів водного транспорту
- + страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції
- страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України „Про нафту і газ"
- страхування об’єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура, за переліком Кабміну)
- страхування об’єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатації її у космічному просторі
- + страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків та згідно з переліком тварин, встановленим Кабінетом Міністрів України - страхування предмету іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування
- страхування будівельно-монтажних робіт забудовником відповідно до Закону України „Про фінансово - кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю
- страхування майна, переданого у концесію

Аналіз наведеної в таблиці інформації дозволяє зробити декілька висновків.
Перше. В Україні до переліку обов’язкових внесено 39 видів страхування. В той же час тільки 17, а це менше половини із них реалізовані та діють (такі види позначені значком „+"). Така ситуація свідчить про те, що Уряд не має інтересу запроваджувати всі регламентовані законом види. Головною причиною цього є неузгодженість між виконавчою та законодавчою владою на етапі прийняття рішень про віднесення того чи іншого виду страхування до розряду обов’язкових. Запровадження обов’язкового страхування як правило тягне за собою підвищення цін на продукцію та послуги, оскільки в собівартості зростають витрати за рахунок витрат на страхування. Крім того, запровадження обов’язкового страхування в кінцевому підсумку призводить до скорочення доходів бюджету: збільшення собівартості веде до скорочення прибутку, а у ряді випадків кошти, що виділяються для страхових внесків напряму пов’язані із доходами бюджету. Для Кабміну також не є виграшним соціальний аспект при запровадження обов’язкового страхування оскільки воно як правило є додатковим тягарем для бізнесу, який не має як на Заході багаторічної культури страхування, а також не усвідомлює вигоди від нього, не дуже вірячи, що більшу частину збитків буде погашати страхова компанія. Зазначені вище причину обумовлюють те, що досі не прийняті урядові постанови з питань страхування морських та космічних ризиків, відповідальності за забруднення навколишнього середовища тощо.
Друге. В структурі видів обов’язкового страхування в Україні явно переважає страхування відповідальності перед третіми особами над безпосереднім страхуванням своїх власних ризиків тими, хто може від них постраждати (third party над first party). Це зокрема проявляється у тому, що джерела підвищеної небезпеки зовсім не зобов’язані страхувати самі себе, а зобов‘язані це робити тільки на користь третьої сторони. Це стосується і суб’єктів господарювання, які мають у себе об’єкти підвищеної небезпеки, суб’єктів господарювання, що зберігають шкідливі речовини та проводять вибухові роботи, експортерів при перевезенні шкідливих речовин через кордон. В принципі така постановка питання не є необґрунтованою, бо страхування повинно захищати інтереси постраждалих третіх осіб. Але з іншого боку, якщо суб’єкт господарювання, який є джерелом підвищеної небезпеки, не проводить страхування власного майна, то це тільки збільшує ризики пошкодження майна чужого і обов‘язкове страхування відповідальності тільки посилює ефект байдужості до страхових випадків, де страждають інтереси третіх осіб. Ця ситуація у світовій практиці має назву “moral hazard", тобто коли джерело ризику не проводить запобіжні заходи, усвідомлюючи, що страхова компанія все одно заплатить постраждалому. Ясно, що для свого майна та інших своїх збитків така філософія не можлива. Як висновок в подібних ризиках було б доцільно поєднувати страхування на користь третьої особи із страхуванням на свою користь, що б забезпечило з боку страхувальника більш уважне ставлення до можливих страхових випадків.
Третє. Якщо порівняти структуру обов’язкових видів страхування, що запроваджені в Україні із основними видами, що діють в розвинутих країнах Заходу, то можна виявити різну векторність цієї форми страхування. Так на Заході провідне місце серед обов’язкових видів займають медичне страхування, страхування відповідальності роботодавця, страхування відповідальності при виконанні такої діяльності, як керування морськими і повітряними суднами, страхування професійної відповідальності ряду працівників та страхування цивільно – правової відповідальності власників наземного транспорту. У нас медичне страхування хоча і є у переліку, але ще не введено в реальне використання. Теж саме можна сказати і про цивільно – правову відповідальність власників наземного транспорту, де хоча і прийнятий відповідний закон, але він механізм його реалізації ще не створений. Страхування відповідальності роботодавця у нас перекладено на соціальні фонди, що є більш витратним та менш ефективним механізмом. Професійна відповідальність працівників у нас також знаходиться у зародковому стані, воно поки що торкається тільки таких категорій, які перевозять небезпечні вантажі. Тобто наші обов’язкові види менше прив’язані до конкретного відповідального за збитки (тому у переліку переважає перша група). Крім того, у переважає майнове обов’язкове страхування, що зовсім не характерне для Заходу. Тому для приведення до європейських стандартів треба ще вдосконалювати структуру обов’язкових видів.
Розглянемо тепер стисло кожен із видів, передбачений українським законодавством з точки зору оцінки доцільності їх запровадження, або, навпаки, виключення із переліку.
Особисте страхування від нещасних випадків на транспорті існує в Україні із 1993 року і, на жаль, існує у потворній формі, коли пасажири фактично самі себе страхують хоча джерелом виникнення ушкоджень є управління транспортним засобом, а не поведінка пасажира. Тому стоїть завдання нарешті трансформувати цей вид страхування із особистого у страхування відповідальності експлуатантів транспортних засобів, що до речі уже здійснено в авіації.
Авіаційне страхування, запроваджене повноцінно із 1998 року, в цілому забезпечує виконання поставлених на нього завдань, корегування можливі на рівні тарифів та страхових сум.
Це ж саме стосується і страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки. Удосконалення цього виду може відбуватися у площині створення цивілізованого законодавства щодо Ядерного пулу. На сьогоднішній день для членства у пулі заважає низка штучних бар’єрів, і тим самим обмежується залучення потужностей українського страхового ринку.
Страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за аварії при користуванні об’єктами підвищеної небезпеки , введене в дію в 2002 р., на жаль не виконує в достатній мірі свої функції через те, що відповідна постанова Уряду значно обмежила перелік цих об’єктів. Тому на державному рівні треба прийняти одне із двох рішень: або розширити перелік, включивши до нього всі можливі об’єкти, використання яких може викликати аварії, пожежі, екологічні та епідеміологічні негативні явища, або змінити логіку цього страхування, зробивши його обов’язковим не для суб’єктів господарювання, у яких є в господарстві нафтові цистерни або легкозаймисті матеріали, а для тих, хто користується цими об’єктами і постійно знаходиться у зоні ризику, незалежно від того, чи це працівник даного підприємства, чи „чужий" користувач. У першому випадку розширення сфери застосування призведе до залучення до такої „обязаловки" дуже великої кількості фірм, в т.ч. і приватних. Це позначиться на вартості продукції через включення до собівартості страхових платежів, а також призведе до необхідності органам МНС вести пошук таких страхувальників, у яких є у наявності такі об’єкти підвищеної небезпеки. В другому випадку також проблемою номер один буде встановлення тих, хто може бути постраждалий від об’єктів підвищеної небезпеки та примушення їх до страхування. Але все ж таки цей шлях є більш прийнятним і цивілізованим.
Страхування цивільної відповідальності суб’єктів космічної діяльності в такому загальному вигляді запроваджувати не доцільно. Суб’єктами космічної діяльності можуть бути сотні підприємств, що виробляють продукцію для потреб космосу. Це також різні КБ, дослідні станції, медичні центри і т.д. Мабуть треба виходити із ризиків, які можуть бути нанесені третім особам суто космічною діяльністю, а потім уже визначати і страхове поле. Можливо, що все обов’язкове страхування зведеться до збитків від падіння космічних апаратів, бо все інше буде звичайною виробничою діяльністю, яка не може підлягати обов’язковому страхуванню. Тому цей вид потребує більш детального вивчення з точки зору виявлення особливої ризиковості від саме космічної діяльності.
Аналогічно багато питань виникає і до наступного „космічного" виду – страхування відповідальності щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою та запусками на космодромі, а також експлуатацією космічної техніки у космічному просторі. Щодо останньої частини, то вона просто дублює попередній вид. Щодо першої частини, то мабуть треба дуже чітко обмежити перелік страхових випадків, які можуть відбутися на аеродромі, для їх віднесення до обов’язкового страхування. Не варто, щоб туди попали всі можливі виробничі події, включаючи і розбите скло. Висновок: треба об‘єднати обидва види страхування в один під назвою - обов’язкове страхування відповідальності перед третіми особами при експлуатації космічної техніки на стадії її запуску та підготовки до запуску на космодромі, якщо в результаті такої експлуатації відбулися аварії, що призвели до суттєвих збитків. Рівень збитків треба визначити як мінімальний, після якого вступає в дію механізм обов’язкового страхування.
Страхування відповідальності морського судновласника також треба розглянути більш уважно перед тим, як запроваджувати цей вид. Таку відповідальність можна страхувати тільки тоді, коли цей судновласник одночасно виступає у ролі експлуатанта та ви користувача судна. В іншому разі , коли інша особа експлуатує судно за договором із судновласником, саме ця особа і має страхувати відповідальність, що і передбачено і про що піде мова трохи нижче. Тому цей вид як самостійний треба ліквідувати, можливо передбачивши певні особливості щодо судновласника при страхуванні відповідальності експлуатанта судна.
Багато суперечок свого часу викликав такий вид обов’язкового страхування як страхування відпові-дальності виробників (постачальни-ків) продукції тваринного походження ветеринарних препаратів, субстанцій Противники цього виду страхування (для якого в 2002 р. уже була розроблена постанова, яка була схвалена урядовим комітетом, але не пройшла Кабмін) як головний аргумент проти висувають те, що при введенні такого страхування будуть підвищені ціни на продовольчі товари. В той же час ситуація із пташиним грипом, падаллю із Нової Зеландії та ряд інших реальних фактів підтверджують при необхідність запровадження подібного страхування. В той же час, воно дійсно не може бути повсіместним, тобто торкатись кожної гуски, яку бабця везе на базар. Тому пропонується вдосконалити цей вид звівши його до страхування відповідальності постачальників продукції тваринно-го походження, ветеринарних препаратів, субстанцій із - за меж України, а також відповідальності українських виробників, які мають певні невиконані вимоги від ветеринарної та санітарно – епідеміологічної служби (чітко встановлені цими службами).
Страхування відповідальності морського перевізника – це вид страхування, який застосовується у всіх країнах і завдання полягає у тому, щоб як скоріше прийняти постанову уряду, де визначити всі головні параметри цього виду страхування.
Теж саме можна сказати і про цивільну відповідальність власників наземних транспортних засобів, де практично прийнятий весь законодавчий пакет, але не вистачає відповідного механізму контролю за наявністю полісів.
Страхування фінансової відповідальності тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи є дещо штучним видом страхування, оскільки таку відповідальність повинне гарантувати не страхування, а законодавство про банкрутство, і не тільки фінансової установи, але і будь – якої іншої установи в державі. Тому, мабуть, цей вид доцільно скасувати.
Чотири види страхування, а саме - страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів, страхування цивільної відповідальності інвестора за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров‘ю людей, за угодою про розподіл продукції, страхування цивільної відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров‘ю людини, власності та навколишньому середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів та страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здоров‘ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів фактично стосуються одних і тих же ризиків. Всі ці види були введені в різні роки при прийнятті різних законів. Зараз необхідно об‘єднати їх в один вид – страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання, які зберігають, використовують, транспортують в тому числі через державний кордон, утилізують, знищують пестициди, агрохімікати та інші, визначені законодавством як небезпечні, речовини.
Страхування осіб, професійна діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком встановленим Кабінетом Міністрів, на сьогоднішній день ще зовсім не реалізована. Причиною цього є те, що уряд і досі не встановив перелік таких професій. Проблемою є визначення системи обов’язковості, а саме – за які кошти буде проводитись це страхування: власні чи корпоративні, чи не буде вимагати страхова компанія по регресу повернення частини страхового відшкодування, яким чином встановлювати де є елементарна помилка, а де діють чинники, пов’язані із чисто об’єктивними ризиками, що ґрунтуються на загальній невивченості проблеми (наприклад, недостатні наукові знання про ту чи іншу хворобу), збігом обставин, збоєм техніки (наприклад, комп’ютерних баз даних), форс мажорними обставинами і т.п. Все вище зазначене не знімає гостроти та актуальності цього питання. Кабміну із залученням галузевих фахівців треба опрацювати кожну професію, що несе об’єктивний ризик збитків для третіх осіб, та затвердити відповідні постанови по регуляції такого страхування. Воно повністю відповідає досвіду розвинутих країн, а також має велике соціальне значення – дозволяє отримати компенсацію в разі негативних наслідків роботи тих чи інших уповноважених осіб.
Страхування відповідальності власників собак хоча і звучить дещо екзотично, проте в наших умовах має право на застосування, хоча і в обмежених масштабах. Справа в тім, що на відміну від розвинутих країн, де питання утримання домашніх тварин вирішено на законодавчому рівні через прийняття низки правил та інструкцій, порушення яких чітко карається правоохоронцями, у нас це питання потребує подальшого розвитку і вдосконалення. Система норм, що регулюють утримання собак, фактично не діє, а ефективного механізму впливу на власників не має. При цьому у великих містах напади на людей стали непоодинокі і проблема виливається у сотні тисяч гривень додаткових збитків для постраждалих. Тому до створення цивілізованих умов утримання домашніх тварин варто, щоб існував „не дуже цивілізований" вид обов’язкового страхування. Однак він потребує удосконалення с точки зору, по – перше, створення механізму, що не дозволяє ухилятись власникам визначених порід від страхування, а по – друге, більшої інформованості населення про таке страхування з метою отримання необхідних компенсацій в разі страхових випадків.
Страхування власників зброї за 4 роки свого існування довело свою необхідність і, з нашої точки зору, не потребує суттєвого вдосконалення крім більшої інформованості населення. Невеликий розмір страхового платежу – 17 гривень на рік не є великим тягарем для досить небідних мисливців, але дає змогу компенсувати втрати при нещасних випадках.
Страхування відповідальності суб’єктів туристичної діяльності за шкоду, яку може бути заподіяно життю, здоров‘ю та майну туриста має низку проблем методологічного характеру, що не дозволяє запровадити цей вид страхування. Суб’єкти туристичної діяльності, до яких відносяться турфірми і туроператори, не мають безпосереднього відношення і, отже, не несуть відповідальності за ризики, пов’язані із втратами життя, здоров‘я та майна туристів. Їх відповідальність обмежується доставкою туристів до місць відпочинку, забезпеченню відповідності умовам, що зазначені в договорі на туристське обслуговування, поверненню додому. Хіба може страхувати свою відповідальність турфірма, яка виконала всі умови договору перед туристом, за те, що він заплив далеко. Тому формулювання цього виду не відповідає тим ризикам, які зазначаються. Ще однією проблемою є ситуація, коли суб’єкт туристичної діяльності, не визначений. Багато туристів не пов’язані із тими чи іншими суб’єктами, хоча саме у цієї категорії рівень ризиковості набагато вище, ніж у тих за кого відповідає туроператор. Водночас обов’язкове струхування в системі туризму і відпочинку має достатньо аналогів у світовій практиці. Але при цьому воно не базується на штучних нормах, пов’язаних із суб’єктами, які до самих ризиків не мають ніякого відношення. В нашому законодавстві також варто внести зміни, направлені на залучення до цього страхування тих суб’єктів, які є найбільш ризиковими у туризмі. Сюди можуть бути віднесені альпіністи, спелеологи, групи дитячого туризму, маршрути підвищеної складності і т.п. Страхування може бути як особисте, так і відповідальності в залежності від того, які особливості контингенту туристів або маршруту.
Страхування відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, заподіяну третім особам унаслідок проведення вибухових робіт є самим новим видом обов’язкового страхування, введеним тільки в 2005 р. Зазначений вид є класичним і потребує якнайскорішого вирішення шляхом прийняття відповідної постанови Уряду.
Такі види особистого страхування, що належать до третьої групи, як страхування медичних та фармакологічних працівників на випадок інфікування вірусом СНІД, страхування працівників, що беруть участь у наданні психіатричної допомоги, та страхування медичних та інших працівників закладів охорони здоров‘я на випадок захворювання на інфекційні хвороби є типовими для розвинутих країн і їх застосування не викликає окремих зауважень та коментарів.
Інша справа це страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони та особливо членів добровільних пожежних дружин. Якщо щодо відомчої та сільської пожежної охорони ще можна застосувати страхування у формі обов’язкового, то добровільні дружини мають добровільно забезпечувати себе відповідним захистом. Обов’язкове страхування виступає тут в ролі певного анахронізму початку 90 –х, коли поняття приватних і суто державних інтересів не завжди можна було чітко ідентифікувати. Навіть стосовно відомчих дружин, то це також приватна справа приватних фірм, які повинні забезпечити відповідний захист для них, включаючи добровільне страхуван-ня. Тема сільських дружин потребує окремо вивчення. В цілому цей вид має бути скасований із умовою окремого вирішення питання щодо сільських пожежників.
Страхування спортсменів вищих категорій в умовах комерціаналізації спорту також має здійснюватись на добровільній основі. Це мають робити чи спортсмени особисто, чи спортивні клуби, чи навіть держава. Але обов’язкове страхування тут уже не дуже доречне.
Страхування життя та здоров‘я спеціалістів ветеринарної медицини можна застосовувати як обов’язкове тільки в тому разі, якщо сюди будуть попадати не всі ті, хто має диплом ветеринарного лікаря, а хто безпосередньо працює із небезпечно хворими тваринами. Причому із цього переліку мають бути вилучені ветеринарні лікарі, що ведуть приватну практику. Тобто діюча постанова потребує деякого оновлення та удосконалення.
Страхування життя та здоров‘я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи не має жодного обґрунтування і підлягає вилученню із переліку обов’язкових видів тим більше, що воно так і не було впроваджено у практику.
Особливе місце в загальному переліку займає обов’язкове медичне страхування. Світовий досвід має різні приклади поєднання трьох форм фінансового забезпечення медичного обслуговування населення: чисто бюджетного фінансування медицини, медичного страхування шляхом створення соціальних фондів та медичного страхування за участю страхових компаній. Наприклад, у Великобританії, Швеції, Португалії медичне обслуговування здійснюється в основному за рахунок бюджету. Навпаки, у Франції та Нідерландах медицина ґрунтується на системі обов’язкового страхування. В таких же країнах, як, наприклад, Німеччина або Бельгія превалює система соціальних фондів. В Україні всі проекти законодавчих актів стосовно страхової медицини як правило принцип обов’язковості прив’язували тільки до соціальних фондів, а для комерційного страхування через страхові компанії відводили тільки добровільне страхування. Такий концептуальний підхід ґрунтувався на недовірі до страховиків, які були учасниками „трастових" подій 90 –х років. Ситуація кінця 2000 –х уже корінним чином відрізняється від попередньої. Страхові компанії зміцніли, а система соціальних фондів, навпаки, зараз лежить досить тяжким тягарем над підприємцями, маючи великий бюрократичний апарат та непомірні витрати. Тому необхідний перегляд концепції медичного страхування, де місце страховика мають зайняти професіонали – спеціалізовані страхові компанії із певним досвідом роботи в добровільній страховій медицині та особливими умовами по формуванню резервів. Головне це прописати ефективні правила гри – умови здійснення цього страхування, де важливе місце мають посісти умови нагляду за роботою страховиків. Також є проблеми у питаннях взаємодії страховиків з медичної системою, внесення страхових платежів за деякі категорії населення, які фінансуються іншими інституціями, проведення виплат, розробка базової програми та ряд інших. Але всі проблеми мають бути якомога швидше вирішені, оскільки реалізація обов’язкового медичного страхування – це завдання, що не терпить зволікання і має бути реалізоване найближчим часом.
Суттєвого вдосконалення потребує також введене у 2002 р., але ще фактично не впроваджене повністю страхування врожаю сільськогосподарських культур. В моделі, що застосовується в теперішній час, в основу покладений розрахунок, що базується на порівнянні із середнім за п’ять років рівню врожаю. Його застосування на жаль викликає велику недовіру з боку страховиків, які не мають змоги перевірити достовірність таких цифр. Тому вони і не виявляють бажання займатися цим видом страхування у „відкритому" режимі, без долучення дотацій із бюджету. На нашу думку, доцільно змінити принцип оцінки розміру збитків від настання страхової події. Зокрема, може бути розглянутий варіант, коли виплати здійснюються в межах страхової суми, яка б визначалась як різниця між сукупними витратами сільгоспвиробника та його доходами, тобто була б адекватна розміру отриманих збитків за результатами роботи за рік. Питання вдосконалення методології цього виду страхування має бути здійснене до початку сільгоспсезону 2007, щоб в новому році воно уже могло повноцінно працювати.
Чекає свого запровадження і такий всеохоплюючий вид страхування, як страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкоджень внаслідок стихійних лих або техногенних катастроф та дій третіх осіб. Проблемою для його запровадження є дуже великий рівень збитків, який не підсилу на сьогоднішній день страховому ринку, а також велика ймовірність настання страхових випадків (статистика свідчить про їх настання 3 -4 раз на рік у ареалі, що охоплює 5 -6 областей). В той же час можна було б починати запровадження цього виду із компенсації частини збитків, зокрема вартості самих робіт без оплати вартості проводів (дроту). Або брати до уваги тільки стихійні лиха загальнодержавного масштабу. В будь – якому випадку цей вид страхування заслуговує на велику увагу, оскільки має суттєве значення для економіки та соціального благополуччя держави в цілому. Необхідно перейти від розмов та почати його поступово впроваджувати.
Страхування засобів водного транспорту викликає великі заперечення якщо розглядати всі можливі такі засоби. В умовах ринкової економіки кожен власник сам може вирішувати страхувати йому свою яхту чи ні. Цей вид страхування може бути впроваджений для невеликої кількості морських суден, які мають якесь стратегічне значення для держави (при цьому мова звичайно не йде про військові судна), наприклад, наукові кораблі, китобійні і т.п.. Якщо такі ще залишилися, Мінтранс має надати відповідний перелік критеріїв, за якими судна можуть бути охоплені цим видом страхування.
Страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції в певній мірі захищає інвесторів і має бути впроваджене. Хоча бажано встановити термін для запроваджен-ня такого страхування, оскільки на відповідній стадії розвитку потреба в цьому виді відпаде.
Також на сьогоднішній день має важливе значення і страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу. І тут варто найшвидше впроваджувати цей вид із визначенням терміну його застосування.
Страхування об’єктів космічної діяльності як земної так і космічної інфраструктури має місце для впровадження, оскільки Україна входить до досить невеликої в світі групи космічних держав і має унікальне обладнання, для відновлення якого потрібні величезні кошти. В той же час при впровадженні цього виду страхування виникає проблема, пов’язана із тим, що всі фахівці, які розуміються на обладнанні для цієї галузі, як правило працюють в ній же самій. Тому дуже важко знайти незалежних спеціалістів, які б могли неупереджено скласти список тільки такого обладнання, яке є унікальним виключно для космосу, а не відноситься до загальновиробничо-го. Інакше страховий ринок просто не зможе взяти на себе всі заводи, що хоч щось роблять для космосу.
Страхування тварин на випадок загибелі, знищення та вимушеного забою від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків є видом, що потрапив до цього переліку завдяки аграрному лобі і який зовсім не відповідає вимогам часу. Фактично був відтворений вид обов’язкового страхування, який існував за радянських часів, коли таким чином держава намагалась підтримати сільське населення. Сьогодні цей вид у вигляді обов’язкового є явним анахронізмом і підлягає відміні.
Страхування предмету іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування навряд чи доцільно було включати до розряду обов’язкових. Скоріше його варто було застосовувати як обов’язкову умову тим банкам або іншим іпотекодержателям, які видають кредити під заставу у формі іпотеки. Принаймі це б відповідало ринковим умовам. Тому доцільно цей вид було б вивести із переліку обов’язкових, а рекомендувати для застосування як обов’язкову умову при наданні кредитів.
Страхування будівельно – монтажних робіт забудовником при застосування фінансово – кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю також не має достатнього методологічного обґрунтування. В страховій термінології до будівельно – монтажних ризиків відноситься цілий комплекс таких ризиків, де далеко не всі можна віднести виключно до майнових. В той же час автори закону, коли визначали такий вид обов’язкового страхування, мабуть мали на увазі тільки незавершене будівництво та обладнання на новобудовах. Чому воно повинно страхуватись обов’язково і від яких ризиків не дуже ясно. В принципі це є форма звичайної ринкової угоди між двома суб’єктами, із яких один замовив, а інший береться побудувати. Так само можна розглядати і відносини в ательє із пошиву одягу, коли хтось замовив костюм, а ательє його шиє. Але в цьому випадку ніхто не вимагає страхувати розкроєний матеріал. Тому проводити страхування свого майна чи ні – це добровільна справа забудовника. Введення ж „обязаловки" призведе до зростання і так уже роздутих цін на нове житло за рахунок включення до них витрат на страхування. Інша справа, якщо даний вид страхування розглядати під кутом страхування відповідальності фінансової установи за виконання своїх зобов’язань перед інвесторами. До речі такий вид був у переліку і в кінці 2005 р. як раз перед скандалом із „Еліта – центром" був несподівано виключений із нього. Чому Верховна Рада пішла на такий крок зараз важко встановити, але відновити його замість будівельно – монтажних робіт було б дуже доцільно. Тобто страхувати не недобудовані бетонні конструкції, а відповідальність тих, хто бере зобов’язання прийняти гроші інвесторів, та побудувати житло.
Страхування майна, переданого в концесію є відносно новим видом обов’язкового страхування, але його введення було б цілком логічним та виправданим. Передача майна у концесію є у певній мірі ризиком для власника, у даному випадку держави. Тому власник може вимагати, щоб концесіонер зробив таке страхування на його (власника) користь. Важливе значення тут буде мати прописання умов такого страхування, що має зробити Уряд своєю постановою.
Таким чином, аналіз видів обов’язкового страхування, що зараз включені до такого переліку, дозволяє зробити висновок, що в існуючому вигляді масив обов’язкового страхування застосовуватись не може. Згідно наших висновків, про які зазначалось вище, із 39 видів, що на сьогоднішній день визначені законодавством, 8 пропонується зовсім скасувати, 16 – суттєво переробити, змінивши у ряді випадків методологічну базу під ними або об’єднавши декілька видів в один, і тільки 16 – залишити, удосконаливши у ряді випадків розміри тарифів, страхових та умов впровадження. Такі цифри говорять самі за себе і дають можливість зробити висновок, що в справі запровадження обов’язкового страхування нас чекає ще велика робота по внесенню змін до чинного законодавства.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"