інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Рейтингування на ринках фінансових послуг: реалії та перспективи*

Т. Мосійчук
заступник Голови Держфінпослуг


Обговорення проблеми рейтингів на фінансовому ринку України, безумовно, знаходиться в актуальному контексті Закону, що набрав чинності, 3201-IV "Про внесення змін у деякі законодавчі акти України"
Власне кажучи, йдеться про важливу складову інвестиційної активності в галузі нашої економіки і, водночас, про інвестиційну привабливість ринкових фінансових установ, цінних паперів та їхніх емітентів.
Сьогодні досить активно розвиваються фінансові інститути небанківського сектора фінансового ринку. Можна припустити, що в перспективі вони становитимуть серйозну конкуренцію банківській системі України. У державному реєстрі нараховується близько 1700 небанківських фінансових установ. Їхні активи порівняно швидко зростають. Тільки в секторі страхування вони складають близько 20 млрд. грн.
На основі цього виникають питання – яким чином забезпечується фінансова стійкість інститутів небанківського сектора, як і за рахунок чого до них може зростати довіра населення. Безумовно, що усвідомлена довіра – це головний фактор того, що заощадження населення активно залучатимуться в господарський обіг, а сам небанківський стане повноцінним інституціональним інвестором.
Отже, однією з головних проблем є оцінка якості активів, з якими працюють інститути небанківського сектора. Питання про рейтинги в цьому контексті було поставлено і над ним багато працюють. Держфінпослуг брала участь не тільки в підготовці відповідних законопроектів, але й готувала нормативні документи з регуляторних аспектів, що є в її компетенції.
Якщо звернутися до світового досвіду діяльності фінансових регуляторів у ракурсі використання рейтингів, то можна побачити наступне. Так у принципах Базельського комітету з банківського нагляду використовуються підходи із застосування зовнішніх рейтингів міжнародних агентів. Рейтинги використовуються, наприклад, для оцінки вимог до капіталу кредитних установ і покриття кредитних ризиків. Щоб оцінити ці кредитні ризики, одна з методик і припускає використання зовнішніх рейтингів. При цьому відповідний фінансовий регулятор оцінює: як рівень рейтингу, що має той чи інший цінний папір (чи його емітент), може вплинути на рівень кредитного ризику і його зміну. Однак незважаючи на існування методики, ще не всі фінансові регулятори її використовують. Це показав досвід спілкування з багатьма фінансовими регуляторами – як спеціалізованими (по секторах фінансового ринку), так і інтегрованими (що об'єднують банківські та небанківські сектори). У їхній практиці більшою мірою використовуються внутрішні методики рейтингування та оцінки кредитних ризиків.
Проте, очевидно, що сама по собі ідея рейтингування позитивна. Рейтингування необхідне в країнах, де немає достатніх механізмів та інших інструментів, щоб визначити: наскільки дохідний, ліквідний і яку ринкову вартість має цінний папір, у тому числі й борговий. При цьому дуже важливо визначитися, як це можна коректно здійснити. У Базельських "Принципах" зазначається, що фінансові регулятори вибирають рейтингові агентства, виходячи з досвіду їхньої роботи і тих методик рейтингування, що вже опробовані на ринку, а також вказується, що методика має бути опробована протягом не менше трьох років і повинна пройти так зване "історичне тестування". Власне кажучи це зіставлення статистики встановлених рейтингів і відповідних їм дефолтів у практичній діяльності фінансових установ.
Варто зазначити, що відомі міжнародні рейтингові агентства мають біографію і відповідну статистику за період близько 100 років. Безумовно, що така статистика цілком переконливо може підтвердити (чи спростувати) надійність методики, що застосовується.
Цілком очевидно, що довіра до певного рейтингового агентства і застосовуваної ним методики є прямим наслідком того, як встановлені рейтинги виправдали себе на практиці. За цим критерієм інститути фінансового ринку і фінансові регулятори віддають перевагу тим чи іншим рейтинговим агентствам.
Необхідно також розуміти, що звернення суб'єктів фінансового ринку до рейтингових агентств має бути їхньою внутрішньою потребою. Цілком очевидно, що вигідніше один раз заплатити за рейтингування, а потім усвідомлено (щодо ризику) і при порівняно менших витратах розміщувати цінні папери на ринку, ніж робити це без рейтингу.
Такий підхід цілком може бути застосовано в Україні. Тому до набрання чинності Законом 3201-І Держфінпослуг працювала в напрямку формування стимулів, завдяки яким рейтинги будуть отримані інститутами фінансового ринку. Підготовлені проекти нормативних документів, у яких передбачалися переваги щодо низки фінансових операцій, проведених із застосуванням рейтингу.
Наприклад, це можливість страхової компанії спрямовувати більше коштів на перестрахування, якщо рейтинг перестрахувальника вище визначеного (регламентованого рівня), ніж це припустимо в інших випадках. Аналогічно зважувалося питання про інвестування коштів інституціональних інвесторів (небанківських фінансових установ) у цінні папери (особливо – іноземні). Інакше кажучи, бажано, щоб питома вага певних цінних паперів в інвестиційному портфелі могла бути більшою або меншою в залежності від їхнього рейтингу.
У таких умовах можна було б очікувати активізацію попиту на послуги з рейтингування. При цьому рейтингування завжди розглядалося комісією не як обов'язкова міра, а як додаткова можливість для регулятора оцінити якість активів, у які здійснюють інвестування своїх коштів вітчизняні інститути.
Після прийняття і вступу в силу Закону 3201-І ситуація має такий вигляд. На ринку діють 400 небанківських фінансових компаній, включаючи компанії зі страхування життя і 54 недержавних пенсійних фонди (НПФ). Активи страхових компаній, що знаходяться в банківській системі і підлягають рейтингуванню, складають 3543 млн.грн. По НПФ, які перебувають на старті акумулювання коштів, у банківській системі знаходиться 77% активів на суму 22 млн. грн., на них теж поширюються вимоги прийнятого закону з рейтингування. Однак сьогодні лише готуються документи для формування реєстру уповноважених рейтингових агентств. Тільки після цього визначаться банки, що мають відповідний рейтинг і зможуть акумулювати кошти фінансових інститутів.
Ситуація, безперечно складна. Комісія неодноразово висловлювала свою точку зору про те, що норми прийнятого закону щодо рейтингування не відповідають міжнародній практиці і стандартам регулювання ринків фінансових послуг. На всіх етапах підготовки Закону Комісія аргументувала недоцільність обов'язкового рейтингування у зв'язку з діяльністю страхових компаній та НПФ, звертаючись до здорового глузду і міжнародного досвіду. На жаль, ці застереження і зауваження законодавцем не були прийняті до уваги. Не було почуто і негативного відгуку про прийняті норми з рейтингування, які дали експерти Світового банку. Більше того, законопроект у його останній редакції не був направлений на експертизу до Комісії.
Можна констатувати, що при впровадженні таких законодавчих новацій страждають інтереси багатьох учасників ринку, а з погляду зміцнення фінансової стійкості ринок не одержав нічого нового і позитивного.
Проте, рейтингування дуже важливе для вітчизняного фінансового ринку. Головна проблема – як його розумно використати при погодженій участі державних регуляторів. А поки що є реальна перспектива дезорганізації діяльності страхових компаній та НПФ, оскільки ніхто з них не відповідатиме нормам прийнятого закону, а регулятори будуть просто зобов'язані застосовувати до них санкції.

* Матеріали виступу на засіданні Круглого столу «Інвестиційна діяльність та рейтингування фінансових інструментів у контексті нового законодавства України”, що відбувся 17 лютого 2006 року.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"