інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Механізм запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування
(концептуальні засади)

А. Федоренко

1. Загальна ситуація
Концепція пенсійної реформи, закладена в Законі України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058 IV, передбачає заміну однорівневої системи державного пенсійного страхування на трирівневу, у якій солідарна доповнюється двома рівнями накопичувальної системи: другим – обов’язковим та третім – добровільним. Добровільна система була започаткована Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення" від 09.07.2003 №1057-IV. Проте її формування ще не завершено, оскільки й донині не створена передбачена прикінцевими положеннями цього Закону належна правова база для діяльності інших суб’єктів пенсійного забезпечення: страхових компаній та банків (2, п.2, част. п'ятої, розд. ХІІ).
Що стосується накопичувальної системи пенсійного страхування – другого рівня пенсійної системи (далі – ІІ рівень), то її запуск пов'язаний з прийняттям Закону України "Про запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування". Початкову версію проекту цього закону було розроблено та прийнято у першому читанні ще у 2007 році. Однак у ході розроблення проекту Концепції подальшого проведення пенсійної реформи в Україні (далі – Концепція) було переосмислено та змінено самі підходи щодо моделі функціонування та механізмів запровадження ІІ рівня, а саме: відмовилися від створення передбаченого Законом "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" Накопичувального пенсійного фонду (далі – НФ) для акумулювання страхових внесків ІІ рівня та запропонували перераховувати їх до недержавних пенсійних фондів (далі – НПФ), які відповідають певним критеріям.
На реалізацію положень проекту Концепції Мінпраці підготувало зміни до прийнятого в першому читанні проекту Закону про запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, які передбачають охоплення страхуванням на першому етапі осіб, які вперше отримують трудову книжку зі сплатою такими застрахованими особами страхових внесків до накопичувальної системи через НПФ у розмірі 7 відсотків від фонду оплати праці таких осіб. При цьому страхувальником визначається сама застрахована особа – працівник, якому надається право (на якого покладається обов’язок) самостійно обрати НПФ, до якого роботодавець буде переказувати страхові внески згідно з індивідуальним пенсійним контрактом, украденим таким працівником з адміністратором відповідного НПФ. З метою відшкодування витрат застрахованої особи на сплату страхових внесків роботодавець зобов’язаний підвищити такій особі рівень оплати праці на відповідну суму. Натомість підприємству зменшуються на 7 процентних пунктів страхові внески, які сплачуються ним на користь такої застрахованої особи до солідарної системи. Перехід до солідарної участі працівників і роботодавців у ІІ рівні пропонується здійснювати поетапно, шляхом зменшення відсотку сплати страхових внесків роботодавців, та відповідного збільшення відсотку сплати страхових внесків працівників упродовж декількох років.
Аналіз запропонованих змін до законопроекту дає підстави для висновку, що закладені у ньому механізми запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування надміру індивідуалізовані та поставлені у залежність від волі і дій багатьох суб’єктів: застрахованих осіб, роботодавців, працівників територіальних відділень Пенсійного фонду України (далі – ПФУ), персоналу адміністраторів НПФ та ін. При цьому практично відсутні інтеграційні процеси, які б синтезували, уніфікували, а відтак і спрощували зв’язки окремих ланок у ланцюгу: працівник – роботодавець – ПФУ – адміністратор НПФ – НПФ.
Залучення до процесу запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування великої кількості осіб, які причетні до прийняття розпорядчих, управлінських та виконавчих рішень, та рядових виконавців, а також необхідність здійснення численних індивідуальних операцій1 потребуватимуть багатократного збільшення непродуктивних трудовитрат на усіх етапах упровадження системи, знижують надійність її запуску та функціонування, неминуче призведуть до численних неумисних помилок та затягування, в кінцевому підсумку, її упровадження. До того ж, великомасштабні обсяги нормотворчих та організаційно-технічних заходів, необхідних для підготування системи до запуску, та високі ризики їх успішного втілення просто відлякують чиновників від практичного здійснення пенсійної реформи.
Усього цього можна і треба уникнути завдяки спрощенню та уніфікації процедур входження людей і коштів до цієї системи. Оскільки йдеться про поширення накопичувальної системи пенсійного страхування на велику кількість (мільйони) застрахованих осіб необхідно, щоб механізм її запровадження та модель функціонування були простими, зрозумілими, економічними та мінімізували формальну (документальну) та суб'єктивну складові в її запуску та функціонуванні.

2. Закон великих чисел в пенсійній реформі
Запровадження ІІ-го рівня передбачає поетапне охоплення накопичувальним пенсійним страхування великих контингентів застрахованих осіб, загалом – понад 10 млн. осіб. Одночасне залучення до нового виду пенсійного страхування широкого кола учасників потребуватиме забезпечення таких вимог, як: простота та доступність нормативної бази для розуміння та сприйняття усіма учасниками цього процесу; належна "пропускна спроможність" адміністративної системи для швидкого взяття на облік усього загалу застрахованих осіб; готовність інституційної інфраструктури до обробки та систематизації великих масивів індивідуалізованої інформації; підтримання в актуальному стані персоніфікованої бази даних; забезпечення контролю за своєчасністю та повнотою надходження страхових внесків тощо. Ефективне вирішення цих завдань можливе лише за умови високого ступеня централізації інформаційних та грошових потоків, облікових процедур, контрольних функцій. Це вимагає уніфікації однотипних операцій (з визначення кола застрахованих осіб, укладання пенсійних контрактів, переказу страхових внесків, формування персоніфікованих баз даних застрахованих осіб, підтримання їх в актуальному стані, здійснення контролю за повнотою та своєчасністю сплати страхових внесків та ін.) та їх консолідації на рівні ПФУ як єдиного адміністративного центру, на якому замикаються усі вхідні потоки та в якому розподіляються усі вихідні потоки (фінансові, інформаційні).
Перенесення центру ваги в запровадженні накопичувальної системи пенсійного страхування на рівень окремого НПФ (його адміністратора) та перехід до індивідуальної роботи з кожною застрахованою особою на етапі залучення до ІІ рівня в сотні тисяч раз (!) збільшуватиме обсяги рутинних обліково-реєстраційних операцій, що не має нічого спільного ні з підвищенням рівня захисту прав застрахованих осіб, ні із забезпеченням демократичності у виборі НПФ.
Так, наприклад, для оформлення одного індивідуального пенсійного контракту адміністратором НПФ необхідно витратити на обслуговування однієї підготовленої особи (яка не вимагатиме консультацій або агітації за те, що саме цей пенсійний фонд їй підходить найкращим чином) щонайменше 15–20 хв. робочого часу працівників адміністратора (відповідно, менеджера та операціоніста), що дозволяє взяти на облік в середньому 20 осіб у розрахунку на "одне віконце" в день. За найскромнішими підрахунками на першому році учасниками ІІ-го рівня можуть стати близько 400 тис. осіб. Якщо кількість фондів, які отримають право на роботу з коштами накопичувальної системи пенсійного страхування буде обмежена 10 юридичними особами, то навантаження на одного адміністратора з укладання індивідуальних пенсійних контрактів в середньому становитиме 40 тис. договорів, або 20 тис. людино/годин (!). Для виконання такого обсягу роботи одним менеджером та одним оператором знадобиться 4 роки. Якщо працюватиме 20 осіб – на це потребуватиметься 5 місяців. Отже, щоб упоратися з таким обсягом роботи протягом одного місяця треба збільшити фронт-офіс адміністратора до 100 фахівців. Але навіщо, якщо усю цю роботу можна виконати протягом 15 хвилин шляхом укладення одного-єдиного "колективного" пенсійного контракту між адміністратором НПФ та ПФУ від імені усього загалу застрахованих осіб, "закріплених" за конкретним фондом?!
Разом з тим, індивідуальне залучення застрахованих осіб веде до сплеску корупції в боротьбі за гроші учасників, "заохочення" роботодавців, з метою визначення "бажаного" НПФ для своїх працівників, та до значного збільшення непродуктивних адміністративних витрат, пов’язаних з рекламною компанією та боротьбою за клієнта.
Так, у Польщі до цієї роботи було залучено понад 400 тисяч (!) "топтунів", які двір за двором обходили оселі потенційних учасників НПФ, агітуючи за "свій" фонд, що становило 40 агентів на 1000 потенційних учасників пенсійних фондів, або 1 відсоток населення (загальна чисельність населення Польщі – 38 млн. осіб). Як правило, агент отримував в середньому $25 за кожен підписаний контракт. Крім того, на рекламну кампанією було загалом понесено витрат на суму $100 млн.
Водночас, Закон великих чисел вказує, що в умовах, коли той чи інший процес охоплює велику кількість однорідних, але випадкових явищ, середні результати такого охоплення носять стійкий характер і практично не залежать від окремих випадків. Практика вивчення масових вибірок свідчить, що хоча результати окремих спостережень, навіть проведених в однакових умовах, можуть дуже відрізнятися, однак середні результати для достатньо великого числа випадків стійкі і слабко залежать від результатів окремих спостережень. Для цього випадку можна сказати: "немає нічого більш усталеного, ніж випадкове".
У застосуванні до ІІ-го рівня, яким має бути охоплено у залежності від варіанту втілення від декількох сотень тисяч до більш як 10 мільйонів осіб, це означає, що індивідуальні характеристики учасників накопичувальної системи пенсійного страхування (місце роботи працівника, форма власності підприємства-роботодавця, рівень оплати праці, регіон, наявність на території недержавного пенсійного фонду, інвестиційні уподобання застрахованої особи, умови пенсійного контракту тощо) не мають суттєвого значення для визначення технології функціонування системи пенсійного страхування, а отже можуть бути уніфіковані. А "якщо не має ніякої різниці, навіщо платити більше", в тому числі за індивідуалізацію процесу залучення застрахованих осіб до участі в системі, за складність та трудомісткість варіантів її запровадження, які не додають ні ефективності, ні надійності функціонуванню такої системи?
Тому, з метою спрощення накопичувальний механізм запуску ІІ-го рівня повинен бути максимально уніфікованим, простим, зрозумілим та мінімально залежати від волі й бажання окремих суб’єктів системи пенсійного страхування, альтернативності дій посадових осіб, від яких залежить прийняття управлінських рішень, ступеня інформованості учасників, кваліфікації та підготовленості фахівців кадрових, бухгалтерських та фінансових служб підприємств, установ і організацій – роботодавців, працівників ПФУ, адміністраторів НПФ та ін.
Для цього система повинна відповідати таким основним вимогам:
– максимальна адаптація до існуючих технологій функціонування державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, використання наявних правових, інституційних та технічних можливостей;
– максимальна централізація управлінських рішень в частині визначення кола застрахованих осіб, формування реєстру учасників ІІ рівня, підтримання його в актуальному стані, формалізації відносин застрахованої особи з суб’єктами системи пенсійного забезпечення, збору та розподілу коштів, контролю за повнотою та своєчасністю сплати страхових внесків, тощо;
– простота та технологічність оформлення правовідносин між застрахованими особами та суб’єктами системи пенсійного забезпечення під час входження застрахованої особи в систему та переходу її з одного НПФ до іншого.

3. Основні характеристики та особливості запропонованого механізму
Основні особливості та відмінності нової запропонованої моделі накопичувальної системи пенсійного страхування (варіант проекту Мінпраці наведено в дужках), полягають у наступному:
1) Дата започаткування функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування – 1 січня 2010 року (після 2012 року).
2) Коло застрахованих осіб – найстарша з можливих для охоплення ІІ рівнем за ідеологією Закону "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" вікова категорія: працівники, яким на початок 2010 року виповнилося 39 років2, але які не досягли 40-річного віку (особи, що вперше отримують трудову книжку) 3.
3) Коло застрахованих осіб визначає ПФУ самостійно на підставі власної персоніфікованої бази даних застрахованих осіб (кожний роботодавець відносно відповідної групи своїх працівників).
4) Платником страхових внесків є роботодавець (сама застрахована особа, а на перших етапах – змішаний варіант).
5) Джерелом сплати страхових внесків виступають кошти підприємства на сплату збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (заробітна плата працівника, на перших етапах – змішані джерела: кошти роботодавця та працівника).
6) Кошти переказуються до Пенсійного фонду України у складі консолідованого страхового внеску і зараховуються на спеціальний субрахунок єдиного казначейського рахунку ПФУ (окремий платіж на спеціальний казначейський рахунок, відкритий ПФУ).
7) Недержавний пенсійний фонд з числа тих, що задовольняють вимогам Держфінпослуг, обирає ПФУ (застрахована особа самостійно, а у відношенні тих, хто не визначився, – ПФУ).
8) Укладання пенсійного контракту ("колективного") з адміністратором недержавного пенсійного фонду здійснює ПФУ в інтересах усіх застрахованих осіб – учасників відповідного НПФ (застрахована особа самостійно).
9) Інвестування страхових внесків, облік пенсійних активів, розподіл інвестиційного прибутку (збитку) здійснюються в загальному порядку, визначеному для НПФ (окремо від коштів та активів, сформованих за рахунок добровільних пенсійних внесків).
10) Облік пенсійних коштів здійснюється на окремому субрахунку індивідуального пенсійного рахунку учасника НПФ в єдиних одиницях пенсійних внесків (на окремому субрахунку індивідуального пенсійного рахунку учасника НПФ в одиницях пенсійних внесків, окремо обчислених для учасників накопичувальної системи пенсійного страхування).
Загалом відмінності між механізмом запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування, розробленим Мінпраці, та альтернативним варіантом наведено в таблиці 1.

4. Технологія запровадження ІІ-го рівня
Запропонована модель передбачає запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування та спрямування частини страхових внесків із солідарної до накопичувальної системи пенсійного страхування шляхом їх розщеплення на два платежі Пенсійним фондом України. При цьому ставка й відповідно сума страхового внеску (збору) на рівні окремого роботодавця не змінюється. Єдине, що торкнеться роботодавця, це перехід зі щорічного на щомісячне складання персоніфікованої звітності про усіх застрахованих осіб та надання відповідної інформації до ПФУ в електронному вигляді. Але такий перехід є неминучим і без запровадженням ІІ рівня пенсійної системи. Відтак роботодавці практично не відчують істотних змін та незручностей, пов’язаних із запровадження накопичувального страхування.
При цьому зникає потреба у збільшенні розміру фонду оплати праці для учасників ІІ рівня на суму страхового внеску, врахування такого платежу у зменшення бази оподаткування доходу податком з доходів фізичних осіб, веденні відокремленого обліку фонду оплати праці учасників ІІ рівня у межах загального фонду оплати праці, розщепленні страхового внеску на дві частини – до солідарної та до накопичувальної пенсійної системи.



Збереження існуючого порядку сплати страхових внесків роботодавцями зводить до мінімуму ризики припущення неумисних помилок працівниками економічних служб підприємств, установ та організацій, не потребує нормативного та інструктивного забезпечення їх роботи, навчання та консультування, знімає питання необхідності щорічного обчислення ставок страхових внесків у розрізі окремих категорій застрахованих осіб тощо.
ІІ рівень пропонується запровадити з 1 січня 2010 року і поширити на доходи, нараховані з цієї дати. Це робиться, зокрема, і з тією метою, щоб забезпечити найбільш успішний старт для нового соціально-економічного проекту, оскільки низький рівень біржового індексу фондового ринку та суттєва недооцінка переважної більшості "блакитних корінців" (акцій емітентів І-го та ІІ-го рівнів лістингу) в умовах сталого притоку пенсійних коштів принесе фондовому ринку новий імпульс для зростання, а застрахованим особам – додаткові прибутки. "Стартувати ІІ рівню пенсійної системи краще з низької позиції".
Учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування стануть застраховані особи, визначені відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким на 01.01.2010 виповниться 39 років (далі – учасники накопичувальної системи пенсійного страхування) та які станом на цю дату не досягнуть 40-річного віку. Обрання саме цієї категорії застрахованих осіб зумовлено тією обставиною, що це остання можливість для 39-річних стати учасниками ІІ рівня, адже ця система відповідно до законодавства поширюється на осіб віком не більше 40 років. Водночас – це найбільш високооплачувана та підготовлена частина працюючих, яка усвідомлює важливість участі в накопичувальному страхуванні. Починаючи з 1 січня кожного наступного року до кола учасників накопичувальної системи пенсійного страхування приєднуються особи, які на початок року досягають відповідного віку. При цьому широта охоплення осіб, які долучаються до накопичувальної системи пенсійного страхування, щороку розширюється на одну додаткову вікову категорію, на один, два, три і т. д. роки.
З метою збереження існуючої системи визначення та перерахування сум страхових внесків до солідарної системи та спрощення механізмів запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування пропонується здійснювати обов'язкові внески за рахунок роботодавця за ставкою 7 відсотків від об’єкта нарахувань страхових внесків, визначеного статтею 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з відповідним зменшенням на цю ж суму відрахувань роботодавця до солідарної системи.
При цьому сплачені роботодавцем страхові внески на користь застрахованих осіб – учасників накопичувальної системи пенсійного страхування відокремлюються Пенсійним фондом України із страхового внеску роботодавця до солідарної системи та акумулюються і обліковуються на спеціальному субрахунку казначейського рахунку ПФУ, окремо від решти суми, сплаченої таким роботодавцем4. Відтак, загальний (сукупний) розмір страхових внесків (збору) страхувальників на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та порядок відрахувань залишаються незмінними.
Розподіл отриманих страхових внесків між солідарною та накопичувальною системами здійснює Пенсійний фонд України самостійно на підставі даних інформаційної бази системи персоніфікованого обліку застрахованих осіб. Водночас встановлюється вимога про перехід на щомісячне (не пізніше 20-го числа кожного наступного за звітним місяця) подання страхувальниками в електронному вигляді індивідуальних відомостей про застрахованих осіб – учасників накопичувальної системи пенсійного страхування до системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України. Відомості подаватимуться через електронні канали зв’язку з використанням сучасних засобів захисту інформації, в тому числі електронного підпису.
Створення Накопичувального фонду проектом Концепції не передбачається. У зв’язку з цим страхові внески до накопичувальної системи пенсійного страхування пропонується перераховувати Пенсійним фондом України до недержавних пенсійних фондів, які відповідають вимогам (критеріям), встановленим Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України разом з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та погодженим із Антимонопольним комітетом України, що пройшли конкурсний відбір з метою встановлення відповідності вищезазначеним вимогам (критеріям) (далі – недержавний пенсійний фонд – суб’єкт другого рівня пенсійної системи).
Відповідно до запропонованої моделі з метою установлення правовідносин між НПФ та застрахованими особами та забезпечення захисту прав останніх ПФУ як вкладник укладає з адміністратором кожного НПФ в інтересах застрахованих осіб "колективний" пенсійний контракт, додатком до якого є реєстр застрахованих осіб – учасників такого фонду. За наслідками укладених пенсійних контрактів Пенсійний фонд України в установленому ним порядку повідомляє учасників накопичувальної системи пенсійного страхування про реквізити укладених на їх користь пенсійних контрактів.
На підставі індивідуальних відомостей про застрахованих осіб – учасників накопичувальної системи пенсійного страхування Пенсійний фонд України щомісячно разом з перерахуванням страхових внесків на рахунки НПФ – суб’єктів другого рівня пенсійної системи надає адміністраторам цих фондів дані про розмір страхових внесків, отриманих на кожну застраховану особу (відомості персоніфікації).
Такий порядок дозволяє не лише мінімізувати ризики, пов’язані з окресленням кола та ідентифікацією застрахованих осіб, зосередивши ці питання на рівні інформаційної бази персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України, але й централізовано вирішувати завдання контролю за повною та своєчасністю сплати страхових внесків, підтримання в актуальному стані реєстрів застрахованих осіб та інші аспекти функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування в цілому.
Розподіл учасників ІІ рівня між НПФ здійснює Пенсійний фонд України за встановленим ним порядком шляхом закріплення за окремими адміністраторами НПФ частини реєстру застрахованих осіб із забезпеченням максимально можливої рівномірності такого розподілу (за методом випадкової вибірки).
Водночас, кожному учаснику накопичувальної системи пенсійного страхування надається право один раз на рік здійснити перехід до іншого НПФ, обраного на свій розсуд, шляхом подання заяви до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання. При цьому зберігає чинність пенсійний контракт, укладений ПФУ із адміністратором відповідного недержавного пенсійного фонду, і укладання індивідуального пенсійного контракту у цьому випадку не передбачено.
Відомості про всіх учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та обрані в їх інтересах недержавні пенсійні фонди – суб’єкти другого рівня пенсійної системи містяться в загальному реєстрі учасників накопичувальної системи пенсійного страхування, який складає та щороку оновлює Пенсійний фонд України.
Такий механізм запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування є найбільш економічним та технологічно простим. Він не змінює розміру та бази збору внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування для страхувальників та застрахованих осіб, і через це не потребує додаткових витрат (в тому числі з державного бюджету) на підвищення заробітної плати працівників, а також не вимагає формування роботодавцями двох фондів оплати праці з різними ставками збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування – для учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та осіб, які не стали її учасниками.
Запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування через недержавні пенсійні фонди без створення Накопичувального фонду скоротить витрати коштів, заощадить час на проведення тендерів та здійснення інших організаційних підготовчих заходів, дозволить скористатися установами, які мають чотирирічний досвід роботи в Україні.
Облік отриманих від Пенсійного фонду України страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування здійснюється адміністратором недержавного пенсійного фонду – суб’єкта другого рівня пенсійної системи на окремих субрахунках індивідуальних пенсійних рахунків застрахованих осіб – учасників фонду окремо від пенсійних коштів, що надійшли на користь таких учасників на добровільних засадах у межах недержавного пенсійного забезпечення.
Інвестування страхових внесків накопичувальної системи пенсійного страхування, розрахунок чистої вартості одиниці страхових внесків, розподіл прибутку (збитку) від інвестування пенсійних активів пропонується здійснювати в порядку, визначеному Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення" для добровільних пенсійних внесків. При цьому дозволяється придбавати цінні папери, що пройшли лістинг та перебувають в обігу на фондовій біржі, виключно за принципом "поставка проти оплати".
До недержавних пенсійних фондів – суб’єктів другого рівня пенсійної системи застосовуються граничні розміри оплати послуг осіб, що здійснюють їх обслуговування, та напрями використання пенсійних активів, встановлені Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення" та нормативно-правовими актами, прийнятими на його підставі щодо недержавних пенсійних фондів. Водночас адміністратори НПФ відшкодовують Пенсійному фонду України витрати, понесені у зв’язку з виконанням функцій, покладених на ПФУ у зв’язку із запровадженням другого рівня пенсійної системи, але не більше 1 відсотка суми сплачених страхових внесків.
Запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування з 2010 року через охоплення нею обмеженої вікової категорії – осіб, яким у попередньому році виповнилося 39 років, та встановлення максимального розміру страхових внесків на рівні 7 відсотків дозволить мінімізувати адміністративні витрати на облік застрахованих осіб, підготувати фінансовий ринок для розміщення коштів, залучених до накопичувальної пенсійної системи, зменшити втрати солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та відповідно видатки державного бюджету на їх компенсацію.
Запропонований механізм запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування за оцінками експертів дозволить в 2010 році охопити цією системою 435 тисяч осіб5. Технологія функціонування запропонованої моделі накопичувальної системи пенсійного страхування наведена на рис. 1.



5. Фінансово-економічне обґрунтування запропонованої моделі
Реалізація запропонованої моделі не потребує додаткових коштів з Державного бюджету на підвищення заробітної плати працівникам бюджетної сфери у зв’язку із запровадженням перерахування частини страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування. Водночас, запровадження накопичувальної системи передбачає спрямування частини страхових внесків із солідарної системи до накопичувальної системи пенсійного страхування, що у 2010 році викличе перерозподіл коштів в сумі 757 млн. грн. із Пенсійного фонду України до накопичувальної системи6. У разі необхідності, компенсація Пенсійному фонду цих втрат може бути здійснена за рахунок коштів Державного бюджету України, аналогічно тому, як це здійснюється, наприклад, для компенсації втрат Пенсійного фонду від застосування платниками фіксованого сільгоспподатку спеціальної ставки по сплаті збору на обов’язкове пенсійне страхування. Частину страхових внесків може бути спрямовано до державного бюджету через розміщення їх у випуски довгострокових облігацій внутрішньої державної позики з ринковими ставками доходу, що враховує показник інфляції (щорічний купон).
У Державних бюджетах України на 2005–2008 роки для запровадження накопичувальної пенсійної системи передбачалися видатки, головним розпорядником яких було Міністерство праці та соціальної політики, які були спрямовані на проведення необхідної підготовчої роботи. Реалізація цього законопроекту потребує збереження цієї статті видатків з Державного бюджету на зворотній основі в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, для запровадження Пенсійним фондом України автоматизованої системи обліку учасників накопичувальної системи пенсійного страхування, витрати на яку за попередніми розрахунками складуть 506 млн. гривень. У тому числі, додаткові видатки з Державного бюджету України на створення та запровадження програмно-технічної інфраструктури віддаленого доступу вкладника до інформації про стан пенсійного рахунку за інформацією Пенсійного фонду України орієнтовно складуть 31,6 млн. гривень.
У подальшому, по мірі відновлення фінансової системи, збалансування бюджету Пенсійного фонду України та можливого збільшення пенсійного віку в країні можливості охоплення накопичувальним страхуванням нових категорій працюючих можуть розширюватися (табл. 2).
Таким чином, за умови запровадження запропонованої моделі запуску другого рівня пенсійної системи валові надходження пенсійних (страхових) внесків на ринки капіталу можуть скласти у 2010–2011 роках 3,3 млрд. грн. (без урахування інвестиційного доходу). Більша частина цих коштів (близько 70 % загальної суми) надійде безпосередньо на фондовий ринок, менша (до 20 %) – на ринок довгострокових фінансових запозичень (кредитний ринок) через банківські депозити7.

Рис.1. Схема функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування

Незначна частина страхових внесків (до 10 %) може бути розміщена в інші активи (банківські метали, об’єкти нерухомості тощо).
При цьому із 70% коштів, які надійдуть на фондовий ринок, до 40 % на перших етапах може бути розміщено на ринку довгострокових та середньострокових боргових зобов’язань (перш за все, державних), решта 30–35 % на ринку акцій українських емітентів8. Хоча в кінцевому підсумку зазначені фінансові ресурси надійдуть на банківські рахунки суб’єктів господарювання і формуватимуть таким чином додаткові джерела кредитування економіки.

6. Оцінка соціально-економічних наслідків реалізації моделі
Запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування матиме такі основні соціально-економічні наслідки:
а) підвищиться рівень соціального захисту населення завдяки безпосередній участі громадян у накопичувальних пенсійних програмах;
б) на фондовому ринку з'являться довгострокові пенсійні ресурси, акумульовані накопичувальною пенсійною системою, які будуть використані для вирішення завдань економічного та соціального розвитку країни;
в) знизиться вартість фінансових ресурсів, виникне зацікавленість вітчизняних інвесторів у розширенні внутрішніх запозичень через випуск боргових цінних паперів (корпоративних, муніципальних та державних облігацій) та здійснення розміщення акцій (ІРО) на українському ринку капіталу;
г) будуть створені додаткові стимули для розвитку недержавного пенсійного забезпечення за рахунок участі в НПФ громадян, які втратили право на участь у накопичувальній системі пенсійного страхування за віком.
ґ) внаслідок відродження фондового ринку посилиться інтерес громадян до цінних паперів та інших фінансових інструментів, що дозволить переорієнтувати частину коштів зі споживчого ринку на фондовий, частково зв’яже грошову масу, вилучену з депозитних рахунків, а отже сприятиме подоланню інфляції;
д) відбудеться зміна співвідношення іноземного та українського капіталу на фондовому ринку на користь вітчизняного, що сприятиме його стабілізації у довгостроковій перспективі та ін.
Загалом, запровадження загальнообов’язкової накопичувальної системи пенсійного страхування дозволить поліпшити пенсійне забезпечення майбутніх поколінь пенсіонерів, які не зможуть отримувати адекватні розміри пенсій виключно за рахунок солідарної пенсійної системи. Крім того, акумулювання коштів у недержавних пенсійних фондах та їх інвестування створить потужне внутрішнє джерело довгострокових інвестицій в економіку країни та сприятиме стабілізації і розвитку фондового ринку.

1 Йдеться про необхідність визначення кола застрахованих осіб кожним роботодавцем з числа більш як 1 млн. юридичних осіб, що використовують найману працю; збільшення фонду оплати праці кожному працівникові – платнику страхових внесків, причому кожен рік на різний відсоток для різних категорій застрахованих осіб; подання застрахованою особою індивідуальної заяви про обрання НПФ; укладання індивідуального пенсійного контракту з адміністратором НПФ; проведення роз’яснювальної роботи з кожною застрахованою особою на етапі вибору НПФ та на етапі укладання пенсійного контракту тощо.
2 "Страхові внески до Накопичувального фонду сплачуються застрахованими особами, яким на день їх запровадження не виповнилося: чоловікам 40, жінкам 35 років"
3 У разі охоплення накопичувальною системою пенсійного страхування усіх категорій працюючих віком до 40 років, надходження внесків до такої системи та відповідно вилучення із солідарної системи склали б лише у 2010 році від 19 до 23 млрд. грн., що нереально для бюджету ПФУ.
4 Це не суперечить моделі переказу обов’язкових страхових платежів у складі єдиного соціального внеску, у разі прийняття відповідного законопроекту.
5 Прогнозні розрахунки Інститута демографії та соціальних досліджень НАН України.
6 Прогнозні розрахунки Інститута демографії та соціальних досліджень НАН України.
7 Законодавство з питань пенсійного забезпечення обмежує максимально дозволену суму, що може бути розміщена на банківських депозитних рахунках та в ощадних сертифікатах банків, 40 відсотками загальної вартості пенсійних активів пенсійного фонду (пункт 4 частини першої статті 49 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення").
8 Головним чином це мають бути державні середньо- та довгострокові ("пенсійні") облігації, спеціально призначені для розміщення коштів з накопичувальної системи пенсійного страхування, оскільки емісія облігацій місцевих позик становить зовсім незначні обсяги, а облігації підприємств в умовах фінансової кризи відзначаються високими рівнями інвестиційних ризиків (дефолту).
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"