інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Ризики факторингу та способи їх страхування

Н. Внукова, д.е.н.;
Н. Опешко

Постійне зростання обсягів дебіторської заборгованості в структурі активів вітчизняних підприємств зумовлює необхідність впровадження та поширення факторингових послуг в Україні. Втім, висока ризикованість факторингу в порівнянні з іншими банківськими продуктами є суттєвою перешкодою для його повноцінного розвитку на національному ринку фінансових послуг. За таких обставин особливо актуальною є проблема пошуку та впровадження передових технологій мінімізації ризиків факторингових операцій.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», факторинг – це придбання банком права вимоги на використання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари або надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів [1]. Крім даного закону, здійснення факторингових операцій в Україні регулюється Цивільним Кодексом [2], Господарським Кодексом [3], Законом України «Про податок на додану вартість» [4] та Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [5]. Слід відзначити, що тлумачення факторингу, представлені у відповідних нормативно-правових актах, є дещо звуженими. Відповідно до «Конвенції про міжнародний факторинг» [6], до якої Україна приєдналася 11.01. 2006 р., факторинг передбачає виконання як мінімум двох з наступних функцій: наявності кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку реалізації продукції; інкасування заборгованості (управління кредитом); страхування постачальника від кредитного ризику.
В Україні більшість споживачів сприймають факторинг як фінансування під переуступку права грошової вимоги. Інші послуги, які входять до складу класичного факторингу, зокрема страхування ризиків, управління дебіторською заборгованістю, інформаційна підтримка клієнтів на всіх етапах їх співпраці з дебіторами, не розповсюджені. Послуга факторингу в Україні почала активно використовуватися з кінця 90-х років ХХ століття. Відродження та формування українського ринку факторингу припадає на 2001 рік. Банком, який перший активізував надання факторингу, був «Укрсоцбанк». З часом технологію факторингу підтримав і запровадив «ТАС-Комерцбанк» (зараз «Сведбанк»), розпочавши активну експансію ринку. Проте, на початку становлення ринку факторингу в Україні була недостатньо сформована необхідна нормативна, теоретична і практична база, кількість підготовлених кадрів була обмеженою, а технологія вітчизняного факторингу базувалася на розробках банків інших країн. Українські теоретики і практики розробили нову технологію, внесли відповідні корективи, вдосконалили і спростили факторинговий цикл, і в 2004 році факторинговий бізнес розпочинає другий етап відродження у фінансових установах. З 2006 року факторингові операції починає проводити «Укрексімбанк». Однак, операції в основному проводилися з власними клієнтами банку, які активно користувалися кредитними послугами, таким чином замінюючи кредит факторингом [7]. На сьогодні основними операторами національного ринку факторингових послуг є «Укрсоцбанк», «Укрексімбанк», «Сведбанк» , «Райффайзен Банк Аваль», фінансова компанія «Арма Факторинг». Досить привабливими є програми факторингу, що представлені у банках «ОТП банк», «ВАБ Банк», «Контракт» (табл.1).


Як свідчать дані, наведені в табл.1, тарифи за факторингове фінансування коливаються у межах 16 - 40%, що залежить від цінової політики фактора. За рахунок підвищених тарифних ставок фінансові установи намагаються компенсувати можливі збитки від невиконання клієнтами своїх зобов’язань.
Загалом упродовж 2009 року ситуація на ринку факторингових послуг в Україні була нестабільною. Так, деякі банки в умовах дефіциту фінансових ресурсів змушені були відмовлятися від факторингу. Фахівці банку «Контракт» зазначають, що вони протягом року не залучали до факторингового обслуговування нових клієнтів, а займалися адмініструванням існуючої дебіторської заборгованості. Показним в умовах кризи слід вважати досвід банку «Українська фінансова група», в якому 10 вересня 2009 року була введена тимчасова адміністрація. Однією з причин погіршення фінансового стану банку був неякісний портфель факторингу, адже до обслуговування залучалися клієнти, від яких відмовлялися інші банки [8]. Стабільними залишаються позиції лідерів ринку, зокрема «Укрсоцбанку» та «Укрексімбанку», які в умовах кризи активно співпрацюють з постійними та новими клієнтами.
Серед нових напрямків факторингу, які отримали своє розповсюдження в умовах кризи, – це викуп простроченої дебіторської заборгованості у банків та інших компаній. Заборгованість викупається з дисконтом, який у кожному випадку визначається індивідуально та у середньому складає від 10 % до 95%. Варіанти обслуговування боргів різноманітні – взаєморозрахунки або стягнення заборгованості, наприклад, за допомогою колекторної компанії. Потенціал даного ринку фахівці оцінюють у декілька мільярдів гривень [8].
Ризики за факторинговими операціями є складною економічною категорією, оскільки включає всі ризики, які несе фінансовий агент у площині великих розбіжностей платежів за факторингом у термінах і обсягах. Основним ризиком, що збільшує цю характерну для факторингу особливість, є ризик неплатежу дебіторів, тобто кредитний ризик. Слід зазначити, що з точки зору розподілу кредитних ризиків існують два види факторингу – з правом регресу та без права регресу (рис. 1).
Основна відмінність двох видів факторингових операцій, наведених на рис. 1., полягає в тому, що для факторингу без права регресу характерна передача кредитного ризику фактору, адже останній не має права зворотної вимоги боргу до клієнта. При наданні факторингу з правом регресу клієнт, у разі неотримання фактором платежу від дебіторів, зобов’язаний відшкодувати суму наданого фінансування. У такому разі клієнт самостійно несе ризик неплатежу дебіторів. Втім, при наявності у фактора права регресу не відбувається нівелювання кредитного ризику у повній мірі, адже в результаті звернення фактора до клієнта з вимогою повернути сплачену раніше суму може виявитися, що платоспроможність клієнта є незадовільною та він не в змозі виконати дану вимогу. У такому випадку фактори, перш ніж приймати рішення про надання факторингового обслуговування, оцінюють платоспроможність клієнта, що дозволяє уникнути можливих збитків від здійснення операцій.


В Україні ринок факторингових послуг представлений послугою факторинг з регресом. Дана ситуація є характерною для країн з нестабільною економікою, де фінансові установи не готові приймати на себе додаткові ризики. У розвинених країнах світу більше розповсюдження отримала послуга факторинг без регресу. Так, в Італії, наприклад, питома вага факторингу без регресу складає близько 69 %, в США – 73%, що відповідає міжнародним вимогам до факторингових угод [9].
В умовах кризи зростання попиту на факторинг без права регресу обумовлюється не лише потребою компанії передати власні ризики, але й потребою покращити структуру балансу. Більший досвід у розповсюдженні факторингу без права регресу має Росія, де у першій половині 2007 року, його питома вага становила вже 20 %. Як правило, розмір тарифу по факторингу без регресу значно вищий, а ліміт фінансування нижче, ніж при факторингу з регресом, що не завжди вигідно для клієнтів. Найчастіше в Росії угоди факторингу без регресу укладаються з постачальниками, дебітори яких є клієнтами банків-факторів або ж великими компаніями, такими, як «Метро» [10].
Ще один спосіб зниження ризиків, який використовують російські фактори, – вибіркове прийняття на обслуговування дебіторів клієнта (на відміну від західних країн, де клієнт передає всіх своїх дебіторів фактору). Таким чином, російські фактори знижують власні ризики, але основна проблема даного способу полягає в обмеженні інформації про клієнтів та їх дебіторів. Подібна проблема існує на всіх ринках, де контрагенту необхідно оцінити надійність потенційного позичальника. Стрімкий розвиток споживчого кредитування та потреба в інформації про потенційних позичальників сприяли прийняттю в Росії Федерального Закону «Про кредитні історії». Дана система тільки починає розвиватися, в подібній інформації зацікавлені також і факторингові компанії. Втім, поки що цей закон передбачає надання інформації про позичальників виключно банкам. За таких обставин виникає потреба у закріпленні обов’язків не лише за банками, але й за усіма кредиторами надавати інформацію про своїх покупців у випадку використання товарного кредиту. Це б дозволило створити базу для побудови інструментарію оцінки потенційних дебіторів клієнтів, що у результаті дозволило б їм приймати на себе ризики клієнтів та надавати факторинг без регресу у більших обсягах [10].
В умовах відсутності системи бюро кредитних історій в Росії або будь-якої системи обміну інформацією між факторами деякі учасники ринку передають ризики страховикам та пропонують спільні послуги факторингу без регресу. Варто зазначити, що в Росії ринок страхування товарних кредитів лише зароджується. На даному етапі, лише дві компанії страхують ризик факторів – це компанії «РОСНО» та «Капитал Страхование», а якщо брати до уваги страхування товарних кредитів підприємств, то до попередніх можна додати компанію «Ингосстрах» [11]. Банки страхують лише угоди з факторингу без регресу, у випадку факторингу з регресом кредитні ризики або ризики ліквідності залишаються за клієнтом. В такій ситуації постачальник особисто може звернутися до страхової компанії та застрахувати власні кредитні ризики. В Україні послуги зі страхування товарних кредитів пропонують «Страхова група «ТАС», «Гарантія», «Страхова компанія «Провідна»» (табл.2).


Як видно з табл. 2 відзначається високий рівень франшизи та широкий діапазон страхового тарифу, що стримує розвиток страхування товарних кредитів як в Україні, так і у Росії.
Основними елементами договору страхування ризиків у факторингових операціях є об’єкт страхування, франшиза та кредитний ліміт [11].
Об’єктом страхування кредитних ризиків у факторингу є майнові інтереси фактора, пов’язані з можливістю настання збитків у результаті невиконання дебітором зобов’язань за договором поставки. Франшизою є частка від непогашеної дебітором суми боргу за поставлені товари або надані послуги, яку понесе фактор у разі дефолту платежу. Як правило, розмір франшизи коливається на рівні 10% – 20% та залежить від якості дебіторської заборгованості. Поряд з фактором, страхова компанія також проводить аналіз дебіторів та встановлює на них свій кредитний ліміт, який є максимально можливим розміром заборгованості для кожного дебітора, що може бути застрахований страховою компанією. Серед переваг, які надає страхування товарних кредитів фактору, можна виділити:
1) можливість приймати на обслуговування факторингові портфелі з більш широким спектром дебіторів;
2) можливість надавати клієнтам факторингові послуги з більшим лімітом на одного дебітора;
3) обмеження кредитних ризиків факторингового портфеля;
4) мінімізація витрат з оцінки та моніторингу платоспроможності дебіторів.
Крім зазначених переваг, важливою особливістю страхування товарних кредитів є те, що разом з компенсацію прямих збитків, кваліфікований страховик зобов’язаний надати фактору послуги кредитного менеджменту (рис. 2).


Загалом, можна зробити висновок, що на рис. 2 представлений типовий процес взаємодії фактора зі страховою компанією, якість якого буде залежати від професійності страховика. До важливих показників професійного рівня страховика належать: швидкість оцінки та своєчасність моніторингу ризиків фактора, здатність страховика своєчасно реагувати на потреби фактора, можливість надати страховий захист по дебіторах, які знаходяться в будь-якій частині держави та світу. Крім того, страхуючи кредитні ризики, фактору необхідно оцінити фінансовий стан та ділову репутацію страхової компанії для уникнення проблем з виплатою страхового відшкодування. У даному випадку при оцінці ризиків фактору необхідно враховувати ризики, пов’язані з діяльністю страхової компанії та її платоспроможність.
Підводячи підсумки, варто зазначити, що незважаючи на існуючу ризикованість факторингу, він має непогані перспективи і може набути широкої популярності серед вітчизняних підприємств. Втім, якщо факторинг і надалі розглядатиметься лише як послуга з фінансування боргу, йому важко буде конкурувати з традиційними банківськими послугами. За таких обставин ринок факторингових послуг в Україні потребує створення якісної інфраструктури, важливим елементом якої є страхування. При ефективній організації факторингових операцій та системній взаємодії факторів з іншими учасниками ринку фінансових послуг факторинг може стати каталізатором для стрімкого розвитку вітчизняного бізнесу.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"