інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Правила банківського страхування для корпоративних позичальників

І.Марфін

Кожен суб’єкт підприємницької діяльності рано чи пізно змушений звертатися до банку з метою отримання кредиту. При цьому обов’язково виникає потреба у страхування майна, що передається у заставу. Практично кожна страхова компанія має у своєму арсеналі як мінімум 5-6 різних програм цього виду страхування. Як розібратися в такій величезній кількості програм та умов? На що варто звертати увагу? Що робити, якщо банк вимагає обов'язкового страхування заставного майна? На ці питання експерти дають наступні поради.

Правило 1
Практично в кожному з банків є список акредитованих у ньому страхових компаній, тобто банк пропускає договори тільки певних СК. Це означає, що клієнт обмежений у виборі. Однак логіку банку можна зрозуміти. Де-юре, обмеження введене для того, щоб убезпечити банк у випадку якщо страховик збанкрутує. При укладанні договору з СК проводиться ретельна перевірка на надійність і тільки найнадійніші з них одержують акредитацію. Однак реалії такі, що жоден кредитор не дасть клієнтові можливості придбати послугу на стороні. Чому так? Справа в тому, що акредитовані компанії є, м'яко кажучи, у зоні ризику. Це створює проблему, оскільки у випадку банкрутства зобов'язання перед банком будуть лежати як і раніше на страхувальникові. Таким чином, страхувальник у свою чергу також зацікавлений у надійності страховика.
На практиці однією з обов'язкових умов акредитації СК у банку є розміщення в цьому банку депозиту, величина якого може досягати 10 млн. грн. У такій ситуації навіть найнадійніші та найбільші страхові компанії провадять селективну політику на вибір банків, через які планують реалізовувати свої продажі й, як наслідок, розміщувати депозити. Таким чином, клієнт банку, що має тривалу плідну історію співробітництва з будь-якою конкретною СК, може опинитися в ситуації, коли зазначена СК не акредитована в банку, перед яким у страхувальника є зобов'язання.
Експерти рекомендують: уважно ознайомитися з текстом договору: якщо зазначений обов'язок застрахуватися саме в акредитованій СК, у такому випадку обов'язок потрібно виконувати; якщо ж у договорі такого пункту немає, то клієнт має право страхуватися в будь-якій СК. Цей момент, все-таки, бажано спочатку погодити із кредитним менеджером банку.

Правило 2
Можлива ситуація, коли банк лобіює інтереси якої-небудь однієї конкретної страхової компанії. Це відбувається внаслідок 3-х причин: компанія, що лобіюється, є кептивом (дочкою) банку, лобіювання йде на рівні керівництва банку або ж конкретна СК лобіюється кредитним менеджером. У першому випадку клієнт практично нічого не зможе зробити. У другому й третьому випадках – варто перекласти свої проблеми на обрану вами СК, оскільки кожна з акредитованих компаній виконала свої зобов'язання перед банком і має право очікувати рівноправних умов щодо ведення бізнесу. У таких випадках експерти пропону-ють уже відпрацьовану процедуру виходу із ситуації, що склалася.
Для початку клієнтові необхідно одержати підтвердження від СК, з якою він прагне працювати, про її акредитації в банках (підтвердженням є офіційний лист із підписом і печаткою однієї з перших осіб страховика). Чим більше клієнт збере листів про СК, тим більший вибір СК він буде мати при укладанні договору у конкретному банку.
Уже при роботі з конкретним банком клієнт кладе перед собою вищевказані листи СК і дивиться, з ким у даному банку може страхуватися. Якщо менеджер банку спростовує акредитацію обраної вами страхової компанії, то необхідно надати йому копію листа-підтвердження. У більшості випадків це має позитивний результат, і менеджер банку пропускає договір страхування. Якщо ж позитивний результат не досягнуто, слід залучити до вирішення спірної ситуації саму СК. Трапляються випадки, коли вирішення питання брало не себе вище керівництво обох сторін. І питання вирішувалося на користь клієнта.
При цьому сам клієнт безпосередньо не бере участі у розв’язанні суперечки – питання вирішує страховик, який зацікавлений у вирішенні спірної ситуації на свою користь (і відповідно на користь клієнта). А в подальшому страхувальник може використати цей прецедент як превентивний захід.

Правило 3
Більшість провідних банків на сьогоднішній день стягують з акредитованих компаній комісійну винагороду за залучення бізнесу в СК. Для корпоративних клієнтів банку розмір комісії коливається від 15 до 30% розміру страхової премії. У свою чергу страховик змушений збільшувати тарифи для клієнта на величину цієї комісії.
Так, наприклад, тариф по магазину становить 0,1%; нехай банк стягує комісію в розмірі 20% від премії, тобто п'яту частину премії. Таким чином, остаточний тариф для страхувальника складе 0,125% (СК одержує свої оригінальні 0,1%, банк одержує п'яту частину премії, а саме 0,025%).
Боротися із цією проблемою страхувальникові безглуздо, оскільки всі акредитовані страховики сплачують однакову комісію та переважно ведуть однакову політику. Варто відзначити, що багато банків ввели комісійну винагороду (принаймні, зі страхування юридичних осіб) уже в умовах кризи.

Правило 4
Іноді банки обмежують страховий портфель деяких акредитованих компаній. Тобто для СК встановлюється межа зі збору страхових премій із застав банку на період (наприклад, за квартал, за рік), або встановлюється обмеження по величині страхової суми за договором. Як правило, СК нічого про таке обмеження не знає, а існування обмеження не регламентоване внутрішніми документами й процедурами між СК та банком.
Для клієнта це вкрай неприємна ситуація, суть якої краще пояснити на прикладі. Наприклад, Торгові центри одного із клієнтів страхувалися поступово: предмети добровільного страхування у міру закінчення минулих договорів, предмети іпотеки – у міру укладання відповідних договорів з банком.
У цій ситуації необхідно один раз погодити загальні умови страхування торгових центрів, що перебувають у різних регіонах України, і погодити шаблон договору страхування винятково під потреби клієнта. У ролі страховика виступало представництво міжнародної СК в Україні, кредитний портфель клієнта перебував в одному банку. Таким чином, проробивши масивну роботу одного разу, клієнт уникне витрати часу в майбутньому. При страхуванні чергового торгового центру, виявилося, що його вартість (близько 200 млн. грн., що значно дорожче попередніх об'єктів) перевищує ліміт встановлений банком для цієї СК. Страховик, звичайно, навіть не підозрював про існування ліміту. У цьому випадку клієнт виявився в поганій ситуації, оскільки залишалося кілька днів до закінчення дії старого договору страхування: по-перше, банк має право стягувати з клієнта штраф за кожний день, коли об'єкт не застрахований; по-друге, залишалося мало часу для надходження аналогічних умов від іншого страховика та вичитування нового договору страхування. Ця ситуація була вирішена шляхом інформування вищого керівництва страховика про «псевдоліміт». У підсумку, банк пропустив договір. Отут логіка розв'язання ситуації аналогічна вищевказаній проблемі 2: варто уточнити у самого страховика, чи існують якісь обмеження насправді? Якщо обмежень немає, то сам страховик краще знає, як розв'язати ситуацію, що виникла.

Правило 5
Наступна проблема полягає в тому, що список акредитованих СК дуже часто змінюється. Найчастіше самі кредитні менеджери банку не можуть устежити за змінами в списку. Найчастіше це виявляється при продовженні договорів страхування: поточна СК, з якою договір укладався минулого року, цього року може бути вже не акредитована в банку. Тому слід постійно відслідковувати актуальний стан акредитації СК.

Правило 6
Банки по-різному підходять до страхування юридичних і фізичних осіб. Усередині юридичних осіб також найчастіше йдеться розподіл на корпоративних клієнтів і середній та малий бізнес (СМБ). Як правило, комісійна винагорода банку по фізичних особах та СМБ вище, ніж по корпоративних клієнтах банку.
На практиці це означає, що за страховку СМБ та фізичної особи сплачують більше. Також може відрізнятися список акредитованих СК. Це пояснюється тим, що вартість предмета застави у корпоративних клієнтів значно вище, ніж у представників СМБ та фізичних осіб, тому й вимоги до надійності страховика пред'являються більш високі.
Негативний фактор відмінності в підходах можна описати наступною ситуацією. Припустимо, що фінансовий директор компанії-страхувальника має потребу у страхуванні своєї квартири, яка є предметом іпотеки деякого банку, і він звик працювати з конкретним страховиком. Перед його компанією виникає необхідність у страхуванні предмета іпотеки того ж банку, але це вже корпоративна лінія кредиту банку.
Фінансовий директор погоджує умови страхування й випускає договір страхування у звичній йому СК, яку банк пропускав раніше. Згодом банк не пропускає договір, оскільки обрана страхова компанія має акредитацію лише зі страхування фізичних осіб. Таким чином, ми ще раз повертаємося до ситуації, що варто заздалегідь довідуватися про список акредитації конкретного предмета іпотеки конкретної кредитної лінії.

Правило 7
Банк є вигодонабувачем за договором страхування, тобто він одержує страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Розмір відшкодування віднімається із заборгованості клієнта перед банком. Якщо збиток незначний, то краще, щоб безпосередньо страхувальник одержував відшкодування, яке він може направити на відновлення постраждалого майна. Тим самим страхувальник уникне необхідності виділення коштів з інших статей витрат або інвестицій, які звичайно заздале-гідь ретельно бюджетуються. У цьому аспекті буде корисним знати підхід, який застосовується одним з провідних іноземних банків: у договорі страхування прописується величина, скажемо 1 млн. грн., і, якщо розмір збитку менше зазначеної величини, то відшкодування одержує страхувальник, якщо більше – банк-вигодонабувач.

Правило 8
Звичайно між банком і страховою компанією є готовий погоджений шаблон договору страхування. Більшість клієнтів вносять у них зміни: більш чіткий опис визначення страхових ризиків і процесу урегулювання, збільшення строку для заяви про настання страхового випадку, зменшення строку виплати відшкодування тощо.
Інколи менеджер банку не розуміє необхідності внесення виправлень і, посилаючись на неможливість зміни погодженого шаблону договору, відмовляється їх прийняти. У таких випадках необхідно донести представникові банку той факт, що всі зазначені виправлення спрямовані на мінімізацію можливості відмови у виплаті по «формальній» причині, що ще більше захищає банк від непогашення кредиту внаслідок виникнення страхового випадку. Без згоди банку на внесення змін у договір страхування зробити практично нічого неможливо, оскільки в більшості випадків він виступає підписантом договору страхування, і без його підпису й печатки договір недійсний. Звичайно банк дає дозвіл.

Правило 9
Майно, що перебуває в заставі, на вимогу банку повинне бути застраховане від конкретного списку ризиків. При цьому, оскільки зобов'язання з погашення заборгованості перед банком однаково лежать на страхувальникові, він зацікавлений у якісному страховому захисті. Є деякі ризики, які не входять у стандартний набір банку.
Наприклад, наїзд автотранспорту, бій скла та дзеркал, падіння дерев і сторонніх предметів, задимлення, страйки та громадські хвилювання, тероризм. При побажанні страхувальника розширити список страхових ризиків може виникнути ситуація, подібна до вищеописаної. Механізм її вирішення аналогічний – додавання ризику розширює покриття, що на руку банку. Якщо, все-таки, не вдається переконати банк, то додаткові ризики можна покрити окремим договором страхування, у якому вигодонабувачем призначається сам страхувальник – при цьому банк може навіть не знати про існування такого договору.

Правило 10
Низка банків установили фіксовані або мінімально припустимі тарифи для страховиків. Це більшою мірою стосується страхування фізичних осіб. Зазначені тарифи є завищеними стосовно конкурентних ринкових тарифів.
Так, наприклад, при страхуванні конструктивних елементів квартир один з банків установив фіксовані тарифи: для чотирьох партнерів-страховиків він становив 0,3%, для двох інших – 0,5% і 0,72%. До слова, ринковий тариф під час відсутності банку знаходиться у межах 0,1%-0,2%. Таким чином, страхувальник змушений значно переплачувати.
Уникнути застосування зазначеної тарифної політики банку дуже важко, оскільки кожний зі страховиків погодився з такими умовами при затвердженні акредитації та повинен дотримувати укладених домовленостей. Однак на практиці бувають випадки, коли, домовившись зі страховою компанією клієнтам у вигляді винятку надавалися пільгові тарифи (нижче фіксованих).

Правило 11
Останньою проблемою, яку хочеться висвітлити, є специфічні вимоги банків до розміру франшизи.
Наприклад, один банк вимагає, щоб франшиза становила 1% від вартості для кожної одиниці застрахованого майна, другий – 1% від розміру збитку. Розглянемо перший варіант. Нехай на вимогу банку необхідне страхове покриття для обладнання торговельного залу супермаркету. Дійсна вартість (з урахуванням зношування) окремого, скажімо, монітора становить 300 грн. – франшиза по даному монітору складе всього 3 грн.
У другому ж випадку незалежно від вартості постраждалого майна страховик змушений завжди виплачувати відшкодування (аж до відшкодування урни, що загорілася). Застосовуючи такий варіант франшизи, втрачається одна з її властивостей і причин використання: відсікання дрібних збитків, адміністративні витрати на ведення яких перевищують розмір збитку.
Проблема для страхувальника полягає в тому, що гарні страховики, що розбираються у своїй справі, відмовляться від такого формулювання франшизи, інші ж страховики, які піклуються тільки про збір премій, готові з радістю «підмахнути» такий договір.
Таким чином, може скластися ситуація, коли й без того не великий список акредитованих страхових компаній штучно додатково звужується. У таких випадках слід застосовувати компромісне формулювання, наприклад: «франшиза становить 1% від вартості окремої одиниці майна (величини збитку), але не менше 5 000 грн.». Звичайно банки влаштовує подібне формулювання: вона, з одного боку, відповідає вимозі банку про індивідуальність застосування франшизи, з іншого боку – звільняє страховиків від адміністрування дрібних збитків.
© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"