інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Управління активами страхових компаній



Характер страхового бізнесу вимагає створення відповідних резервів, формування активів та їх утримання для покриття технічних резервів та межі платоспроможності. Для того, щоб забезпечити виконання страховиком його зобов’язань перед власниками полісів, такі активи повинні управлятися в надійний та пруденційний спосіб з урахуванням профілю зобов’язань компанії та співвідношення ризиків і доходів.

Повна характеристика співвідношення ризиків і доходів має забезпечуватися в результаті інтегрованого погляду на продукт та на політику андеррайтингу, перестрахування, інвестування та підтримки рівня платоспроможності. Профіль зобов’язань компанії, з точки зору їх строковості та передбачуваності розміру та часу виплати вимог, може суттєво відрізнятися в залежності від характеру здійснюваного страхового бізнесу. Таким чином, необхідність, наприклад, підтримувати високий ступінь ліквідності всередині портфелю активів, для різних страхових компаній також буде різною. Відмінності в облікових та податкових підходах різних видів страхової діяльності також можуть впливати на інвестиційні рішення.

Управління активами та пасивами

Ключовою рушійною силою стратегії страховика щодо активів є профіль його зобов’язань і необхідність утримувати достатню кількість активів належного характеру, строку та ліквідності для забезпечення виконання власних зобов’язань при настанні їх строку. Таким чином, детальний аналіз та управління цим взаємозв’язком між активами і пасивами є передумовою розробки та перегляду інвестиційної політики та процедур, спрямованих на забезпечення відповідного управління страховиком своїми ризиками, пов'язаними з інвестиційною діяльністю, відповідно до власної платоспроможності. Такий аналіз, серед іншого, включає тестування стійкості портфелю активів до різних сценаріїв розвитку ринку та умов інвестування, і впливу на позицію платоспроможності страховика.

Інвестиційний процес

Залежно від характеру власних зобов’язань страховики, як правило, утримують, в різних пропорціях, чотири основних типи фінансових активів або безпосередньо, або через інші інвестиційні механізми (такі як участь в колективному інвестуванні), або ж через інвестиційних менеджерів третьої сторони: облігації та інші інструменти з фіксованим доходом; звичайні акції або подібні види пайових паперів; борги, вимоги, депозити та інші права; майно.

Утримання певного портфелю активів містить низку ризиків, пов'язаних з інвестиціями, які вимагають від страховика здійснювати моніторинг, вимірювання і контроль технічних резервів та платоспроможності, а також підготовки звітів. Основним ризиком є ризик ринку (негативні зміни, наприклад, в державних цінних паперах, облігаціях та курсах обміну), кредитні ризики (банкрутство зустрічної сторони), ризик ліквідності (нездатність покрити позицію за ринковою ціною або за ціною, наближеною до неї), операційний ризик (відмова системи/внутрішнього контролю) та правовий ризик.

Фактичний склад портфелю активів на будь-який момент часу повинен бути продуктом добре структурованого процесу інвестування, який має характеризуватися наступними кроками:
а) формулювання та розробка стратегії і тактики інвестиційної політики;
б) впровадження інвестиційної політики шляхом належно обладнаної інвестиційної організації на основі чіткого та точного інвестиційного мандату (мандатів);
в) контроль, вимірювання та аналіз досягнутих результатів інвестиційної діяльності та прийнятих ризиків;
г) зворотній зв’язок з органами відповідного рівня за пунктами а, б та в.

Страховики повинні розробляти та застосовувати загальні стратегії управління активами, які беруть до уваги необхідність забезпечити наявність:
1) визначеної керівництвом компанії стратегії інвестиційної політики, на основі оцінки ризиків, понесених компанією та її апетиту до ризиків;
2) постійного нагляду вищого керівництва за інвестиційною діяльністю та чіткої підзвітності керівництва за її здійснення;
3) всеохоплюючих, точних та гнучких систем, які дозволяють проведення ідентифікації, виміру та оцінки інвестиційних ризиків, та поєднання цих ризиків на різних рівнях. Такі системи повинні бути: достатньо міцними аби відображати масштаб ризиків і обсяги здійснюваної інвестиційної діяльності; здатними своєчасно і точно висвітлювати і вимірювати всі суттєві ризики; зрозумілими для всіх відповідних працівників страховика на всіх рівнях; ключові структури контролю, такі як розмежування обов’язків, схвалення, визначення, узгодження; належні процедури вимірювання та оцінки результатів інвестиційної діяльності; належний та своєчасний обмін інформацією щодо інвестиційної діяльності між всіма рівнями всередині страхової компанії; внутрішні процедури розгляду наявності належних політики та процедур інвестування; досконалі та ефективні процедури аудиту та моніторингу для визначення і звітування щодо дотримання процедур контролю за інвестиційною діяльністю і виявлених слабких сторін цієї діяльності; процедури виявлення та контролю уразливості і залежності страховика від ключових працівників і систем.

Управління ризиками

Страховики повинні бути в змозі ідентифікувати, здійснювати моніторинг, вимірювання, контролювати ризики, пов’язані з інвестиційною діяльністю. Цей процес має забезпечувати функцію управління ризиками, яка відповідатиме за: моніторинг дотримання затвердженої інвестиційної політики; формальне виявлення та негайне повідомлення про порушення; перегляд діяльності з управління ризиками та активами і результатів останнього періоду; перегляд позиції активів/зобов’язань та ліквідності.

Функція управління ризиками повинна також оцінювати відповідність лімітів розміщення активів. Для цього слід проводити регулярне тестування стійкості з урахуванням різних сценаріїв розвитку ринку та змін, що відбуваються у сфері інвестування та в операційних умовах. Як тільки страховик визначає ті ситуації, яким притаманний найбільший ризик, він повинен забезпечити впровадження відповідних змін у політиці та процедурах для ефективного управління цими ризиковими ситуаціями.

Управління ризиками передбачає також регулярне надання звітів відповідним рівням вищого керівництва. Ці звіти мають надавати сукупну інформацію і достатньо деталей, щоб дозволити керівництву оцінити чутливість компанії до змін в умовах ринку та до інших ключових факторів.

Частота подання звітів має забезпечувати цих осіб належною інформацією, яка дозволятиме робити судження щодо природи профілю активів страховика, що змінюється, ризиків, обумовлених нею та наслідків для платоспроможності компанії.

Звіти, як мінімум, повинні включати наступне: детальний виклад та коментарі щодо інвестиційної діяльності за певний період та позицію за станом на кінець відповідного періоду; детальний виклад позицій за типом активів; аналіз кредитних ризиків за контрагентами; деталі щодо порушення будь-яких нормативних або внутрішніх лімітів в даному періоді та відповідно вжиті заходи; діяльність, що планується на майбутній період; деталі щодо відповідної активної та пасивної позиції.

Внутрішній контроль

Необхідна наявність систем внутрішнього контролю для забезпечення належного нагляду за інвестиційною діяльністю і належного відображення операцій виключно у відповідності до затвердженої політики та процедур страховика. Процедури внутрішнього контролю повинні бути викладені в письмовій формі. Ступінь та характер внутрішнього контролю, який впроваджує той чи інший страховик, будуть різними, але процедури, які слід розглянути, повинні включати: узгодження між фронт-офісом і бек-офісом та системами бухгалтерського обліку; процедури, які забезпечують дотримання будь-яких обмежень у повноваженнях всіх сторін щодо здійснення будь-якої конкретної активної операції. Це вимагатиме підтримки тісного та регулярного зв’язку з особами, які відповідають за дотримання вимог, за правові питання та ведення документації страховика; процедури, які забезпечують згоду всіх учасників активної операції з умовами операції. Процедури своєчасної відправки, отримання та зіставлення підтвердження повинні бути незалежними від функції фронт-офісу; процедури, які забезпечують своєчасну підготовку формальної документації; процедури, які забезпечують належне врегулювання та повідомлення позицій, і визначення запізніх платежів та надходжень; процедури, які забезпечують здійснення активних операцій у відповідності до умов і строків, які домінують на ринку; процедури, які забезпечують дотримання повноважень та лімітів діяльності, і негайне виявлення всіх порушень; процедури, які забезпечують незалежну перевірку ставок або цін, такі системи не повинні повністю покладатися на дилерів в питанні інформації щодо ставок або цін;

Функції, які відповідають за вимір, моніторинг, врегулювання та контроль активних операцій повинні бути відокремленими від функцій фронт-офісу. Для виконання цих функцій слід залучити належні ресурси.

Аудит

Страхові компанії повинні проходити аудиторську перевірку, яка повністю охоплюватиме всю здійснювану ними інвестиційну діяльність і забезпечуватиме своєчасне виявлення слабких сторін у внутрішньому контролі та недоліків операційної системи. Якщо проводиться внутрішній аудит, він має бути незалежним.

Аудит має здійснюватися компетентними фахівцями, обізнаними з ризиками, притаманними всім утримуваним активам. Від аудиторів слід очікувати проведення оцінки незалежності та загальної ефективності функції страховика з управління активами. В цьому плані вони повинні ретельно оцінити ефективність внутрішнього контролю щодо вимірювання, обмеження ризиків та повідомлення про них. Аудитори повинні оцінювати дотримання лімітів щодо ризиків та надійності і своєчасності подання інформації вищому керівництву та компанії.

Аудитори повинні періодично переглядати портфель активів страховика та письмовий виклад його інвестиційної політики і процедур для забезпечення дотримання нормативних зобов’язань страхової компанії.



*Матеріали Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю (IAIS)

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"