інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Стандартна формула Solvency II та практика її використання у перестрахуванні*



Платоспроможність страховика або перестраховика – це об’єктивний показник його поточного фінансового стану в майбутньому. Інакше кажучи, це можливість виконання страховиком в майбутньому своїх зобов’язань завдяки тим активам, що є в його розпорядженні та які представляють собою реальні цінності, і тому є ліквідними.

З огляду на дану обставину, як для страховика, так і для наглядових органів принципово важливим є правильна оцінка наявності та вартості активів, що перебувають у розпорядженні компанії. З цією метою регуляторними органами розроблені та використовуються відповідні інструменти.

Діючі на сьогодні вимоги щодо платоспроможності, що мають узагальнюючу назву Solvency I, вже не відповідають сучасним реаліям. Саме тому Європейським Союзом у 2009 році була прийнята нова Директива про регулювання та ведення бізнесу на ринку страхування та перестрахування (Solvency II). Вона містить вимоги стосовно оцінки достатності капіталу страховиків та перестраховиків з урахуванням ризиків, щодо здійснення нагляду та розкриття інформації про діяльність учасників ринку. Вимоги до капіталу страховиків передбачають два конкретних пункти: щодо платоспроможності та щодо розміру мінімального капіталу. Ці вимоги у повному обсязі почнуть діяти з кінця 2012 року.

Стандартна формула Solvency II

Своєю Директивою Solvency II Європейський Союз (ЄС) створив сучасну, чутливу до ризиків основу регулювання страхової діяльності. Вважається, що нова структура буде мати значний вплив і суттєво змінить умови страхування не тільки в Європі.

Модель Solvency I, що використовується зараз, враховує лише страховий ризик при визначенні вимог до капіталу страховика. Інші ризики, такі як ринковий і кредитний, не враховуються. Крім того, режим Solvency I має певні обмеження щодо обліку перестрахування для зниження вимог до капіталу. Облік non-life перестрахування обмежений 50% коефіцієнтом утримання (визначається як середні чисті заявлені збитки у процентному відношенні до середнього валового заявленого збитку).

Враховуючи те, що режим Solvency I не враховував потенційні загрози для компанії можуть постраждати внаслідок ризику природних катастроф або ринкового ризику, ці ризики враховані стандартом Solvency II. Це може привести до значного збільшення вимог до платоспроможності капіталу (SCR). З іншого боку, добре узгоджений портфель активів і пасивів може викликати ефект диверсифікації, який призведе до зниження SCR.

Стандартна формула розроблена таким чином, щоб її можна було застосувати для всіх страховиків і перестраховиків, а регулятор міг би використовувати Стандартну формулу як точку відліку для внутрішніх моделей під час сертифікації. Крім того, регулятори можуть вимагати від компаній, при застосуванні затвердженої внутрішньої моделі, також використовувати Стандартну формулу (не обов’язково лише під час початкової фази протягом 2-х років після запровадження режиму Solvency II, як запропоновано Комісією ЄС в проекті директиви).

Перехід на Solvency ІІ є переходом до економічної, побудованої на ризику, моделі регулювання. Цей проект має на меті вдосконалити техніки ризик-менеджменту страховиків, він також повинен створити умови, які б більш точно відображали ризики, що створюються страхувальниками.

Новий підхід Solvency ІІ, заснований на економічних засадах, визначається застосуванням ринкових вартостей для оцінки активів і пасивів, відображених у балансах страховиків. Враховуючи конкретну ситуацію, кожен перестраховик або страховик повинен визначити, чи буде він використовувати Стандартну формулу Solvency II, у якості альтернативи, або часткову внутрішню модель, або повністю внутрішню модель для таких розрахунків. Можна очікувати, що деякі компанії будуть спиратися на Стандартну формулу після впровадження стандартів Solvency II. В той час, як Стандартна формула має багато сильних сторін, є кілька моментів, в яких вона може бути удосконалена.

Необхідний рівень капіталу може розглядатися як друга лінія захисту платоспроможності страхової компанії та її страхувальників. Перша лінія захисту – безперервне управління ризиком. Якщо проблеми в окремій компанії мають розвиток, вони не можуть бути попереджені за рахунок ризик-менеджменту, тоді потрібен капітал для покриття фінансових втрат, які виникли. З цього випливає, що для органу нагляду для задоволення більш низькою сумою вимог до капіталу при специфічному підході до компанії, потрібні гарантії, що певне джерело ризику під контролем, його вплив значно знижено, а тому вимоги до капіталу можуть бути нижчими. Тому, при схваленні використання компанією вдосконаленого або специфічного підходу, орган нагляду повинен підтвердити, що компанія використовує належні процеси ризик-менеджменту разом з належною структурою звітності.

Так звані Дослідження кількісного впливу (QIS), за допомогою яких галузь готується до переходу до нових вимог щодо капіталу, показують, що договори пропорційного перестрахування повністю відображені в Стандартній формулі, використання якої веде до відповідного зниження вимог щодо платоспроможності капіталу (SCR).

При використанні непропорційного non-life перестрахування договори ексцедента збитку, при використанні Стандартної формули, не відображають відповідного ефекту зниження ризику в регуляторних цілях, оскільки економічні вигоди від таких договорів не повністю відображаються Стандартною формулою. Як висновок, вимоги до платоспроможного капіталу можуть бути або переоцінені, або недооцінені.

Погляд на non-life-ризики в Стандартній формулі

В контексті QIS Стандартна формула розраховує платоспроможність капіталу (SCR) як суму цифр ризику капіталу для андеррайтингового, ринкового, операційного ризиків, банкрутства партнерів та їх відповідних модулів SCR.

Щодо перестрахування, то Стандартна формула має певні недоліки, які не заохочують до адекватного ризик-менеджменту. Договори пропорційного перестрахування можуть бути враховані в Стандартній формулі повністю, тим самим, знижуючи SCR. На відміну від цього, договори непропорційного перестрахування враховуються неповною мірою, тому страхові компанії часто не отримують адекватного відображення капіталу при непропорційному перестрахуванні. Це відбувається через те, що Стандартна формула використовує логарифмічно нормальний розподіл, який не дозволяє нормально враховувати нелінійні ризики.

Є кілька способів подолання неадекватного обліку непропорційного перестрахування. Замість використання Стандартної формули страховики можуть використовувати повністю або частково внутрішню модель, яка буде показувати кращі результати. Це дозволить більш реалістично розглядати непропорційне перестрахування в певному контексті вартості та вигоди.

Комісія ЄС може розробити переглянутий підхід щодо непропорційного перестрахування, який дозволить більш гнучко використовувати ефект зниження ризику. Вплив непропорційного перестрахування в Стандартній формулі

Опис того, яким чином непропорційне перестрахування пом’якшує ризики, наведено у формі таблиці.

Для non-life бізнесу в Стандартній формулі перестрахування має ефект зниження рівня ризику для:
• ризику премій за окремим напрямком бізнесу;
• ризику резервів за лінією бізнесу;
• ризику природних катастроф.

Стандартна формула об’єднує ризик премій і резервів в один модуль SCR для non-life андерайтингового ризику, а іншим модулем SCR є катастрофічний ризик. Ефект зниження ризику за рахунок перестрахування веде до зниження андерайтингового SCR, базового SCR і загального SCR.

Перестрахувальний ефект катастрофічних ризиків може бути врахований без обмежень. Крім цього, існує можливість оцінки катастрофічного ризику згідно стандартизованого методу, описаного в технічній специфікації. У цьому випадку ефект перестрахування буде врахований шляхом віднімання повного покриття (враховуючи відновлення) непропорційного перестрахування від валової суми зобов’язань.


Інший підхід використовується для ризику премій і резервів, зі стандартним відхиленням і функцією відхилення. Страхові премії та резерви розглядаються як базові фактори, на які поширюється нормальна логарифмічна логіка розповсюдження. Найкращий результат дає об’єднання суми премії та резервів.

Стандартне відхилення (σ) розраховується як середнє значення стандартних ринково-орієнтованих відхилень для ризику премій і резервів за кожною бізнес-лінією.

Показники розраховуються як премії і відповідно резерви для кожної бізнес-лінії. Ефект потенційного відхилення через географічну диверсифікацію розраховується виходячи з географічного походження премій і резервів, і вважається дисконтним від загальних показників обсягів.

Таким чином SCR для ризику премій і резервів (NLpr) розраховується як:

NLpr = V*p(σ),
де p(σ) приймає нормальний розподіл основного ризику, p(σ) ≈ 3*σ.

Пропорційне перестрахування може розглядатися як таке, що пропорційно знижує основний ризик, а, отже, і вимоги до платоспроможності капіталу для ризику премій і резервів.

Якщо вводяться спеціальні умови, такі як ліміти на події, річний агрегатний ліміт, участь у прибутках і збитках або умови заміни, то вони не можуть відповідним чином бути враховані.


Окремі ризики не завжди приймаються до уваги через свої обсяги, тобто непропорційне перестрахування різниці між валовою і чистою вартістю перестрахування, яке найкраще відображає збиток, що покривався окремим контрактом, але тим не менш, не покриває довгострокові події.

QIS4 дозволяє цеденту використовувати індивідуальні стандарти відхилення для ризику премій, які базуються на його історії коефіцієнта чистого збитку. На жаль, такий підхід не є гнучким, враховуючи зміни портфеля, такі як зміни структури перестрахування, а тому, у багатьох випадках, не може бути застосованим.

Зменшення ризику шляхом непропорційного перестрахування

Непропорційне перестрахування – дуже гнучкий інструмент зниження ризику, який дозволяє переносити певну частку ризику зі страховика на перестраховика відповідно схильності страхувальника до ризику. Найчастіше цей інструмент використовується для передачі пікових навантажень, наприклад для захисту від катастрофічного ризику, так звані катастрофічні договори ексцеденту збитку (Cat XL).

Договори ексцеденту збитку часто використовуються для цивільної відповідальності автовласників. Типовий договір ексцеденту збитку може визначатися пріоритетом, покриттям або кількістю виплат. Іншим видом непропорційного перестрахування є договори ексцеденту збитковості, які визначають пріоритет річного збитку і покривають надмірний збиток.

Завдяки своїй гнучкості, моделювання непропорційного перестрахування складніше, ніж для пропорційного. На відміну від пропорційного перестрахування тарифи на непропорційні договори пов’язані не з преміальним доходом цедента, а з очікуваними можливими виплатами за контрактом.

Таким чином, повна оцінка ефекту зниження ризику шляхом непропорційного страхування вимагає статистики за окремим збитком. Тим не менш, за відсутності таких даних наперед, оцінки повинні бути зроблені на основі розподілу збитку і частоти їх настання. За цим припущенням тариф буде розраховуватися виходячи із середньої структури збитків (очікувані втрати).

Такий підхід не враховується Стандартною формулою, яка розглядає ціну перестрахування як основну міру ефекту зниження ризику при непропорційному перестрахуванні.

Висновки

Результати показують, що індивідуальна ризикованість ситуації не завжди вірно враховується, особливо у випадку непропорційного перестрахування. Для договорів ексцеденту збитку полегшення вимог до капіталу значно вище при використанні внутрішньої моделі, ніж Стандартної формули. При эксцеденті збитку, застосування внутрішньої моделі також дає значно менші вимоги до капіталу.

Стандартна формула дозволяє використовувати специфічні для компанії параметри з двома обмеженнями:
• вона негнучка, оскільки базується на історичних результатах, а тому може застосовуватися лише при стабільному портфелі і постійній програмі перестрахування;
• припущення щодо нормального розподілу може бути невідповідним для певних ризиків. Наприклад, для портфеля, який захищений договором непропорційного перестрахування. Це означає, що ефект зниження ризику для деяких типів перестрахування враховується лише частково.

Стандартна формула не може повністю враховувати ефект зниження ризику за рахунок непропорційного перестрахування. Це, у свою чергу, суперечить фундаментальним цілям системи Solvency ІІ, які повинні забезпечити цілісну картину реального економічного середовища, включаючи всі відповідні інструменти зниження ризику. В цілому, ефект непропорційного перестрахування важко оцінити через його різноманітність і непередбачуваність розвитку програм перестрахування з часом. Як наслідок, вимоги до платоспроможного капіталу можуть бути переоцінені або недооцінені Стандартною формулою, що добре видно із прикладів.

Визначення перестрахування відрізняється для ризику премій і ризику резервів:
• Для ризику премій можна зробити припущення ефекту щодо зниження ризику, тим не менш, важко вирахувати індивідуальні стандартні відхилення. Для цього потрібно, щоб програми перестрахування були постійними протягом декількох років. Історично коефіцієнт збитковості не дуже гарний показник для прогнозів, навіть в цілому по портфелю.
• Ризик резервів також залежить від політики резервування, яка враховує зважений ефект зниження ризику за рахунок різних програм перестрахування. Проте, перестрахування може надати додатковий захист у випадку несприятливих подій, наприклад пізні вимоги або виявлені ризики.

Тому будь-яке потенційне рішення має бути компромісом між більш складною моделлю з урахуванням індивідуальних стандартів відхилення, впровадження якої вимагає майже таких самих зусиль, як часткова внутрішня модель, і, з іншого боку, простою у використанні Стандартною формулою зі своїми недоліками. Стандартна формула вже зараз досить складна, але вона може розглядатися як підготовчий крок до переходу на часткову або повну внутрішню модель. Таке припущення має сенс, оскільки параметри, які використовуються в Стандартній формулі, базуються на «середньому європейському страхувальнику» і не обов’язково підходять кожній компанії.

Часткова або повна внутрішня модель заснована на різних принципах, включаючи стохастичні фактори ризику та індивідуальну кореляцію, буде давати більш точну оцінку вимог до платоспроможного капіталу. Внутрішня модель оцінює специфічний профіль ризику компанії через те, що вона може враховувати теперішнє стандартне відхилення і кореляцію, а також індивідуальні сценарії загроз.

Використання Стандартної формули прийняте в багатьох компаніях для розрахунку регулятивного капіталу, тим не менш, страховикам рекомендується утриматися від її використання з метою регулювання власного бізнесу, адже ризик-менеджмент кожної компанії повинен бути індивідуальним.

Рекомендації

Виходячи з кожної конкретної ситуації, страхова або перестрахувальна компанія повинна визначитися використовувати їй Стандартну формулу, часткову або повну внутрішню модель.

Чим більшою є компанія і чим складніший її бізнес, тим більш прийнятною для неї є використання часткової або повної внутрішньої моделі. Компанії, які використовують Стандартну формулу, повинні чітко усвідомлювати всі властиві їй недоліки.

Можна очікувати певного удосконалення Стандартної формули протягом проведення кількісного дослідження впливу шляхом використання специфічних параметрів або факторів пристосування. Таким чином, ефективність Стандартної моделі може бути підвищена. Страховики і перестраховики мають продовжувати відстежувати розвиток системи і порівнювати результати, отримані з використанням внутрішніх моделей і Стандартної формули з метою визначення прийнятності кожної з них.



*Матеріали компанії Swiss Re

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"