інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Фондовані пенсії у ракурсі сучасних тенденцій розвитку фінансових ринків*

О.Хмиз

Фондовані пенсії (Funded Pension) – це кошти майбутніх пенсіонерів, що накопичуються пенсійними фондами та інвестуються на фінансовому ринку переважно в цінні папери. Фондовані пенсії виплачуються за рахунок інвестиційного доходу від накопичених працівником та/або роботодавцем коштів за весь період зайнятості. Розмір цього доходу та, відповідно, величина майбутньої пенсії багато в чому залежать від існуючої ситуації на фінансовому ринку.

Основні пенсійні схеми та динаміка фінансового розвитку
У більшості розвинутих країнах світу до кінця ХХ століття багато хто значною мірою покладався на солідарні системи пенсійного забезпечення1, в яких дохід осіб, що виходять на пенсію, фінансується за допомогою внесків працюючих в поточному періоді. Однак зростаючий рівень зобов'язань щодо підтримки нормального розміру доходу2 вимагає збільшення пенсійних внесків до безпрецедентних рівнів, підриваючи можливості такої політики. З погляду на це країнам-членам ОЕСР було запропоновано розвивати юридичні та інституціональні структури фондованих пенсійних схем, у відповідності з якими компанія та/або індивідуальні інвестори розміщують пули активів на фінансовому ринку з метою отримання прибутку і максимізації розміру активів.
Тісні двосторонні зв'язки між фондованими пенсіями і ринками капіталу пояснюються наступними факторами. По-перше, фондовані пенсії часто є головним джерелом зростання для інституційних інвесторів, які в якості гравців займають домінуючі позиції на ринках капіталу. По-друге, в тих державах ОЕСР, які були «опорою» системи нефондованих пенсій, в значній мірі виявлялася тенденція недокапіталізації інституційних заощаджень, а ринок капіталу був відносно нерозвиненим. Саме тому таким країнам рекомендується в першу чергу розробити умови для модернізації ринку капіталу.
З одного боку, модернізація тягне за собою усунення обмежень, які стримують ефективне функціонування ринку. З іншого – вимагає запровадження широкого кола капітальних інструментів, які дозволяють інвесторам скористатися перевагами усіх наданих можливостей. Модернізація ринків капіталу зазвичай тягне за собою поглиблення нормативної та регулюючої структури фінансових ринків, тому країнам також рекомендується переглянути свої пруденційні режими управління пенсіями, щоб вони були здатні оцінити їх зростаючу роль і взаємодіяти з ринковими силами. Для цього необхідне зниження жорсткості пруденційних правил, щоб не перешкоджати менеджерам пенсійних активів досягати максимально можливих прибутків для бенефіціарів – суб'єктів пруденційного регулювання.
Стимул для розвитку фондованих пенсій в деяких державах ОЕСР з'явився в період ринку «биків» 3. З початку 1980-х – до 2000 років фінансові ринки характеризувалися відходом від банківського посередництва на ринках капіталу, зниженням питомої ваги облігацій, високими обсягами емісій акцій і різким підвищенням цін акцій. Одночасно відзначалося значне зростання інституційних заощаджень. Уряди побачили потенціал «фондової ями» (Funding Gap) ринку капіталу для державних пенсій, в той час як індивідуальні інвестори отримали значні можливості інвестувати кошти з метою збільшення свого пенсійного доходу.
З початку 2000 року ринкова ситуація радикально змінилася, ринки капіталу більшості країн зазнали серйозних втрат. Провідні ринки акцій втратили 35-50% капіталізації, а біржі «зростання» (Specialized «Growth» Exchanges) 4 – ще більше. Краща серед бірж «зростання» США – NASDAQ – втратила близько 70% капіталізації. Інші подібні біржі у всьому світі зазнали навіть, більших збитків, а деякі з них були вже нездатні забезпечити певну ліквідність або просто закривалися. Аналогічна ситуація спостерігалася і на ринку облігацій. В результаті дефолтів значної кількості компаній і зниження рейтингів декількох компаній, що раніше володіли інвестиційним класом, до рівня «сміттєвих» (Junk), відчутно збільшилися спреди корпоративних облігацій з пониженим інвестиційним рейтингом. Обсяги облігацій неінвестиційного класу перевершили казначейські папери і впритул підійшли до рекордів початку 1990-х років. На цьому фоні аналітики прогнозували тривалість періоду відновлення і відносну нестабільність.

Стабільність ринку і розвиток пенсійних продуктів
Турбулентність на міжнародному ринку капіталу відчули всі інвестори, але деякі інструменти, що тісно пов'язані з пенсійним доходом (особливо плани з фіксованими виплатами5 і ануїтети) заслуговують окремої згадки. Можливо, частково завдяки лібералізації правил управління інституційними інвестиціями в 1990-х роках пенсійні плани з фіксованими виплатами і страхові компанії в деяких країнах ОЕСР почали активно інвестувати в акції та корпоративні облігації. Ці класи активів користувалися значним попитом протягом 2000 року, але у наступні роки попит на них різко скоротився. Фахівці стали побоюватися, що нестабільність фондового ринку позначиться на пенсійних планах з фіксованими виплатами, що, в свою чергу, буде посилювати поточний спад на ринку.
Відповідно до пенсійних планів з фіксованими виплатами, спонсори-роботодавці забезпечують виплати пенсій співробітникам, які вийшли на пенсію. Пенсійні доходи зазвичай підраховуються як специфічний процент фінальної заробітної плати працівника або середньої заробітної плати за певну кількість років. Доходи можуть бути індексовані з урахуванням інфляції. З метою виконання зобов'язань по виплаті грошей своїм колишнім співробітникам роботодавець створює пенсійний фонд – цільовий пул активів, який формується за рахунок внесків роботодавця, працівника або їх обох. Ці активи інвестуються з метою створення можливостей задовольнити пенсійні зобов'язання. Інвестиційні ризики несе спонсор плану. Таким чином, пенсійним планам з фіксованими виплатами протиставляються заздалегідь визначені плани певних внесків («контрибуційні» 6), в яких інвестиційні ризики покладені на учасників пенсійного плану7.
Виплати відповідно до пенсійних планів з фіксованими виплатами повинні фінансуватися з активів самого плану. Проте зазвичай роботодавець робить періодичні внески у фонд на такому рівні, щоб плани були недофондованими (Under-Funded). За правилами бухгалтерського обліку пенсійні зобов'язання роботодавця перед пенсійними планами з фіксованими виплатами включаються в баланс компанії, а щорічні розрахунки вартості включаються в звіт про прибутки та збитки. Більш того, від компанії іноді потрібно розкрити потенційні (тобто майбутні або ймовірні) пенсійні зобов'язання. У США, наприклад, компанія повинна публікувати в своїх річних фінансових звітах ринкову вартість пенсійних активів та зобов'язань більш ніж за десять років.
У періоди економічних спадів корпоративний сектор побоюється потенційного ризику недофондування пенсій, коли працівники, вийшовши на пенсію, можуть не отримати пенсійні кошти через невнесення роботодавцем всієї їх суми. У міру розвитку ринків капіталу, пенсійні плани шукають способи забезпечення зростання доходів шляхом використання в якості об'єктів вкладення пенсійних коштів як акцій так і корпоративних облігацій з низькоінвестиційним або нижче інвестиційного рейтингом. Цінні папери з низьким рейтингом приносять великий прибуток, але і ймовірність дефолту у них є вищою.
Завдяки підвищувальній тенденції ринку у 1990-х роках багато компаній насолоджувалися «фондовими канікулами» (Funding Holidays), під час яких була можливість скоротити або повністю уникнути внесків у пенсійні плани завдяки високим результатам інвестування портфеля пенсійного фонду.
З початком нового циклу ринку «ведмедів» у 2000 році доходи пенсійних планів з фіксованими виплатами на фондовому ринку значно знизилися. На додаток до складності і навіть заплутаності схем управління інвестиційним ризиком на депресивних ринках пенсійні плани з фіксованими виплатами зіткнулися з іншою важливою проблемою – несподіваним збільшенням тривалості життя, а отже, і періоду дожиття8, що призвело до зростання їх зобов'язань. Тому компанії стали переводити свої пенсійні схеми з планів з фіксованими виплатами в контрибуційні плани (з певним рівнем внесків). Основна мета – зменшення вразливості (від негативної динаміки фондового ринку). Спочатку ця тенденція проявилася в США і тривала протягом декількох років. Потім вона з'явилася у Великій Британії, де для нових працівників багато пенсійних планів з фіксованими виплатами були закриті. Був розроблений новий план «Stakeholder» 9, який по суті, також представляє собою схему фіксованих внесків (тобто контрибуцій), тому що заснований на внесках певного розміру. Роль роботодавця обмежується підбором управляючої компанії (оператора) і внесенням регулярних сум, як це визначено правилами таких пенсійних планів. Країни, які нещодавно створили приватні пенсійні системи, також покладаються виключно на угоди про внески певного розміру. Створені в Угорщині, Іспанії, Італії, Мексиці, Польщі та Португалії приватні пенсійні плани є, за рідкісним винятком, контрибуційними. Незважаючи на довгостроковий перехід від пенсійних планів з фіксованими виплатами до планів з певним рівнем внесків, велика кількість компаній країн ОЕСР продовжують дотримуватися пенсійних планів з фіксованими виплатами. У США такі плани використовуються в компаніях «старої економіки» («Old Economy» Firms) – тобто в традиційних галузях, що характеризуються великою кількістю працівників, які йдуть на пенсію (часто профспілки захищають цей тип планів при проведенні переговорів), а в інших галузях йде перехід до контрибуційних планів. Тим часом, в деяких країнах ОЕСР, наприклад в Нідерландах, пенсійні плани з фіксованими виплатами все ще є нормою, і тут спостерігаються лише незначні зрушення в бік планів з певним рівнем внесків (контрибуційних).
Проблема недофондування пенсій стоїть особливо гостро перед корпоративним сектором. Представляється очевидним, що у випадку зниження активності на ринках акцій корпоративних облігацій проблеми фінансування пенсійних планів (виникнення фондових проломів) будуть неминуче зростати. Подібні ситуації виникали і раніше. Більш того, багато компаній вступили в нинішній спад із значним перефондуванням. Тим не менш, потенційні фондові ями можуть взаємодіяти з іншими несприятливими тенденціями і створити дуже негативний ефект для фінансового стану деяких компаній. Зрозуміло, що актуарні підрахунки недооцінили рівень зростання тривалості життя. Крім цього, зниження процентних ставок збільшило наведену вартість пенсійних зобов'язань і знизило ймовірність отримання вільної від ризику прибутковості. Деякі провідні американські компанії вже помітили це на прикладах ринкової капіталізації. Саме тому спостерігається посилення впливу інвестиційної діяльності пенсійного плану компанії на її вартість.
Ситуація у Великій Британії схожа на американську, проте вразливість системи може бути навіть вищою, оскільки частка акціонерного капіталу в портфелях британських пенсійних фондів традиційно вища, ніж у США. Однією з ранніх реакцій на ці тенденції стало прагнення декількох компаній мінімізувати вразливість шляхом переведення пенсійних інвестицій в облігації. За оцінкою аналітиків, 80% найбільших компаній FTSE-100 мали пенсійний дефіцит в розмірі 50 млн фунтів стерлінгів, що приблизно дорівнює їх річному прибутку.
Хоча в США і Великій Британії частка пенсійних планів з фіксованими виплатами є найбільшою в ОЕСР, в інших країнах ця проблема стоїть не менш гостро. Як згадувалося вище, у деяких державах, наприклад у Нідерландах і Японії, існує велика кількість пенсійних планів з фіксованими виплатами, а в інших, наприклад, в Німеччині, багато корпорацій фондують свої пенсійні схеми через «бухгалтерські резерви» (Book Reserves), які також чутливі до нестабільності ринку. Деякі країни з режимами обумовлених внесків (контрибуцій певного розміру) гарантували мінімум прибутковості, що означає, що інвестиційний ризик не повністю переведений на членів пенсійного плану.
У той час як одужання на ринках капіталу може полегшити наслідки спаду, існує ризик погіршення ситуації, навіть якщо спад на ринку не буде продовжуватися. За правилами Великої Британії, наприклад, активи пенсійного фонду мають бути приведені до ринкової вартості, у той час як дохід від корпоративної облігації певної фірми буде використаний як дисконтна ставка за зобов'язаннями пенсійного фонду. У цьому випадку низькі процентні ставки за активами високої якості збільшать фондову яму. В інших країнах компанії проявляють більшу обережність при складанні звіту про пенсійні зобов'язання, варіюючи при калькуляціях схемами актуарних розрахунків, ставками дисконтування або нормою прибутку. В результаті заявлений у звітах рівень пенсійних зобов'язань може значно знизити потенційні розміри проблеми. Проте навіть у цих випадках поточні несприятливі умови можуть зберегти свій вплив, і компанії будуть зобов'язані скорегувати свої припущення. Таким чином, фондова яма в комбінації з дуже низькими процентними ставками може суттєво погіршити дані фінансової звітності.
Аналогічно корпоративному сектору страхові компанії в умовах зростаючого ринку кінця ХХ століття акумулювали великі суми пов'язаних з пенсіями зобов'язань, які створюють описану вище вразливість. Однак ще більша нестабільність походить від ануїтетів10.
Фіксовані щорічні ренти є контрактами, згідно з якими компанія страхування життя погоджується забезпечити гарантований довічний дохід бенефіціару з моменту початку виплати ануїтетів. Найпростіші щорічні ренти надаються для номінальних виплат, але страхові компанії також можуть запропонувати інфляційно-індексовані ануїтети. Іноді вони пропонують ренти з гарантією мінімуму виплати, надаючи бенефіціару можливість взяти участь у розподілі інвестиційних доходів з певного пулу активів в розмірі, що перевищує специфікований мінімум.
Більшість пенсійних реформ мають на меті замінити раніше існуючу систему, в якій держава брала на себе зобов'язання щодо надання пенсійних доходів, на інші, в яких індивідуальні інвестори або підприємства-спонсори, що використовують ринкові механізми, беруть на себе цю відповідальність. Ключову роль у процесі реформування може зіграти функціонуючий ринок ануїтетів. Щорічні ренти дозволяють бенефіціару трансформувати усі або частину заощаджень, акумульованих у пенсійному плані протягом років роботи, в надійний стабільний потік пенсійного доходу. Додатково, шляхом об'єднання ризику смерті вони дають можливість бенефіціару зменшити розмір внесків в активи нижче рівня, що був би необхідний, якщо б весь дохід виходу на пенсію забезпечувався з приватних заощаджень і активів індивідуальних інвесторів.
Відповідно до пенсійних планів з фіксованими виплатами спонсор може купити групу ануїтетних контрактів для забезпечення доходу співробітників, які йдуть на пенсію. В якості альтернативи індивідуальний бенефіціар плану з визначеними (фіксованими) внесками може купити ануїтет, використовуючи фонди, акумульовані на індивідуальному пенсійному рахунку протягом років роботи, щоб забезпечити постійний фіксований дохід виходу на пенсію. Такі ануїтети можуть бути факультативними або обов'язковими частинами пенсійних планів з фіксованими внесками.
В цілому фіксовані річні ренти не створювали серйозної проблеми неспівпадання внесків-виплат, оскільки вони фінансувалися покупкою довгих облігацій. Подібно до цього ануїтети, піддані певним коливанням, не створювали серйозної проблеми, поки вони гарантували мінімальний номінальний дохід у майбутньому. Однак багато страхових компаній агресивно шукали розширення цієї лінії бізнесу у відповідь на зниження попиту на традиційні страхові продукти, наприклад страхування життя, частково завдяки гарантіям. Більш того, як і з пенсіями, актуарні проекти іноді мають недооцінені вигоди – насамперед довголіття, що сприяє збільшенню збитків.
На додаток до тенденції розвитку ринку фіксованих ануїтетів страхування життя надавало інші гарантії, пропонуючи продукти з ануїтетом, що піддаються певним коливанням. Хоча вони перекладають більшу частину інвестиційного ризику на власників полісів, запропоновані страховиками гарантії можуть бути джерелом додаткових витрат. Коли клієнти купують ануїтети, кошти фондів розміщуються на інвестиційних рахунках та інвестуються в акції, облігації або обидва види цих цінних паперів. Зниження цін на акції призводить до зменшення вартості інвестиційних рахунків і підвищує витрати страховика. Це також збільшує ризики, пов'язані з підвищенням виплат по річних рентах, які називаються Гарантованим мінімумом «посмертних» доходів (Guaranteed Minimum Death Benefit – GMDBs). Даний механізм надає бенефіціару заздалегідь визначений мінімум виплат, щоб захистити від різкого падіння вартості, що лежить в основі його інвестиційного рахунку. Ймовірність перевищення виплат страховиків зазначеного мінімуму значно зросла. За оцінками, в середньому в США баланси таких рахунків складають близько 40%, тобто нижче гарантованого мінімуму. Деякі компанії, що займаються страхуванням життя, захистили себе від подібних ризиків шляхом купівлі перестрахування на значні суми. Хоча ризики неадекватного фондування зросли з 2000 року, ситуація не є абсолютно безпрецедентною. На початку 90-х років подібна проблема вже виникала. Більш того, багато компаній вступили в поточний цикл із значним перефондуванням. Тому глибина і тривалість спаду є важливими факторами, що впливають на яму пенсійного фондування.
Багато фахівців фінансового ринку впевнені в наявності циклічності в регулюванні пенсійної індустрії.
Коли ціни на фінансовому ринку знижуються, пенсійні фонди зобов'язані продавати активи, сприяючи їх подальшому падінню. Необхідно, щоб регулюючі органи розробили нові пруденційні стандарти незалежно від інших механізмів державної політики.

Модернізація фінансового ринку у світлі поглиблення пенсійних реформ
Зростання фондованих пенсій, з одного боку, є великим потенційним стимулом модернізації ринків капіталу. З іншого боку, фондовані пенсії будуть ефективними, тільки якщо ринок капіталу досягне необхідного рівня розвитку, коли на ньому активно працюють інститути і пропонуються відповідні інструменти для інвестицій, пов'язаних з виходом на пенсію.
Одна з проблем – це відсутність достатньої кількості придатних активів, які дозволяють вирівнювати розміри довгострокових активів і пенсійних зобов'язань. Саме тому брак відповідних активів з фіксованим доходом на більшості фінансових ринків привертає особливу увагу регулюючих органів. Для забезпечення корисності довгострокових активів у плані вирівнювання пенсійних зобов'язань необхідна наявність значної пропозиції довгострокових цінних паперів, як правило, високоякісних і високоліквідних.
У зв'язку з посиленням фіскальних позицій у багатьох країнах ОЕСР наприкінці 90-х років пропозиція інструментів урядового боргу стагнувала. Це був час, коли здавалося, що загальна пропозиція боргових інструментів могла значно скоротитися. Сьогодні це видається менш ймовірним у зв'язку із зростанням фіскальних дефіцитів у багатьох країнах ОЕСР. Правда, все ще відомі окремі випадки, коли поточні тенденції дають підстави вважати, що випуск урядових цінних паперів може зменшитися або зникнути. Так, уряд Австралії запропонував призупинити нові емісії державних паперів у зв'язку з його сильними фіскальними позиціями. В інших країнах, навпаки, уряду заявили, що навіть якщо вимоги публічного фондування не зумовлять емісії боргових паперів, влада продовжуватиме їх випускати з метою забезпечення ефективної роботи ринку з фіксованим доходом. У цю групу країн входять Канада, Сінгапур і Китай. У будь-якому випадку деякі уряди перестали випускати 30-річні облігації, які були дуже корисні в якості довгострокових активів і слугували одночасно еталонними емісіями для інших довгострокових активів.
Історично найбільш серйозним ризиком, притаманним інвестиціям в облігації, була інфляція. Одним із запропонованих «ліків» стали інфляційно-індексовані державні облігації, що дозволяють інвесторам захиститися від інфляції. Ці облігації слугують також базовим показником «вільного від ризику активу» і засобом ціноутворення інших активів. У деяких країнах, таких, як Австралія, Велика Британія, Канада, США та Франція, зараз активно емітуються інфляційно-індексовані державні облігації. У Великій Британії також створений ринок корпоративних інфляційно-індексованих паперів. Проте в цілому пропозиція інфляційно-індексованих облігацій невелика, і деякі аналітики вважають, що в більшості країн обсяги цього ринку достатні тільки для того, щоб задовольнити помірний попит інвесторів. Більш того, деякі уряди (наприклад, канадський) вважають, що попит на інфляційно-індексовані папери був не таким великим, як очікувалося. Зокрема, має місце незначна вторинна торгівля, коли більшість інвесторів купують ці папери і не перепродають їх (тобто вдаються до стратегії «купуй і тримай» – Buy&Hold).
До деякої міри інституціональні інвестори можуть співпрацювати з посередниками, щоб створити синтетичні цінні папери, які задовольнять попит інвесторів на продукти з фіксованим доходом. Тому навіть якщо є недостатня пропозиція національних довгострокових активів для задоволення попиту на активи з фіксованим доходом, подібні активи можуть бути придбані в інших валютах, а валютний ризик ліквідовано використанням деривативів. Аналогічно інвестиційні банки можуть створювати похідні фінансові інструменти з мінімізованим кредитним ризиком шляхом синтетичної сек'юритизації (наприклад, прив'язані до кредитів ноти – Credit-Linked Notes). Ринок свопів розглядається як інше джерело побудови кривої отриманої дохідності («Derived Benchmark» Yield Curve).
На нещодавно створених ринках (ринках країн з перехідною економікою – Emerging Markets) відзначається нестача дещо інших активів. У деяких країнах з перехідною економікою нові схеми фондованих пенсій несподівано зіткнулися з дефіцитом акціонерного капіталу. Наприклад, в Польщі з'явилася тенденція інвестування пенсійними фондами близько 60% активів у державні цінні папери та 30% – в акції. Тим не менш навіть така відносно невелика частка розміщення штовхає ціни акцій вгору у зв'язку з обмеженістю національного пропозиції.
Вразливість портфеля акцій і облігацій від негативної динаміки фондового ринку може бути в подальшому зменшена диверсифікацією портфеля, включаючи розміщення деякої частки коштів в альтернативні інвестиції, такі, як акції приватного сектора і нерухомість, а також інвестиції за кордоном. У деяких країнах обмеження на інвестиції пенсійних фондів можуть перешкоджати досягненню ними оптимальної диверсифікації.
Поглиблення пенсійної реформи означає, що зростаюча частка активів буде передана сектору довірчого управління, провідними учасниками якого є інвестиційні інститути, пенсійні фонди і страхові компанії.
Пенсійна реформа зазвичай слугує серйозним імпульсом прямого зміцнення пенсійних фондів, але справляє стимулюючий вплив на інших інституційних інвесторів. Як згадувалося вище, страхові компанії пропонують безліч внутрішніх продуктів, які відіграють ключову роль у підтримці доходу тих, хто йде на пенсію (особливо в плані щорічної ренти) і активних у фондовому управлінні. Схеми колективних інвестицій дуже добре підходять для забезпечення інвестиційного доходу і часто використовуються в комбінації з ануїтетними або пенсійними планами з фіксованими внесками.
З метою заохочення розвитку індустрії інвестиційного управління, здатної до інновацій та забезпечення пропозиції широкого розмаїття пенсійних продуктів, мають бути реформовані законодавча та регулююча структури інституційного інвестування. Ти більше, що багато інститутів пропонують аналогічні, близькі продукти.
Наприклад, схеми колективного інвестування і плаваючі ануїтети в значній мірі перекликаються, і обидві можуть бути використані в пенсійних планах.
Ці продукти часто відіграють вирішальну роль у забезпеченні пенсійного доходу. Тому дуже важливо створити рівень регульованого ігрового поля з таких продуктів і секторів в кожній країні.
На міжнародному рівні специфікація різних продуктів в рамках національних пенсійних схем також може призвести до сегментації глибини ринку. Відмінності національних систем нагляду та контролю за інституційними інвесторами, а також розбіжність податкового регулювання можуть призвести до створення продуктів, прив'язаних до потреб однієї країни, не придатних для споживачів на інших ринках. Тому потреба уникнути фрагментації сектора інвестиційного управління стає основним пріоритетом в Європі, і учасники ринку докладають зусиль, щоб визначити, чи дійсно для досягнення інтегровано керованого ринку європейських пенсійних фондів, необхідні додаткові зміни систем національного оподаткування та регулювання.
Зусилля з ліквідації подібних непорозумінь можуть виявитися корисними і за межами Європи.

* За матеріалами dis.ru.

1 «Платимо при отриманні» – Pay-as-You-Go (PAYG) Systems – виплати пенсій з поточних доходів, а не зі спеціальних фондів, куди відраховуються кошти протягом всього періоду роботи майбутнього одержувача пенсій.
2 На думку соціологів, для збереження звичного способу життя пенсія повинна складати близько 70% від доходу працюючої особи.
3 Фондовий (фінансовий) ринок, більшість учасників якого грають на підвищення, оскільки сама динаміка ринку капіталу підвищувальна.
4 Біржі «зростання» – біржі, на яких переважають компанії технологічного сектору.
5 План з фіксованими виплатами (Defined Benefit (DB) Pension Plan) – схема виходу на пенсію, що гарантує учасникам фіксовані суми виплат після певної вислуги. Внески здійснюються роботодавцями, а іноді (частково) працівниками.
6 Плани певних внесків, «контрибуційні» плани (Defined Contribution (DC) Plans) – пенсійні плани з визначеним (фіксованим) рівнем внесків кожного учасника (іноді розмір відрахувань роботодавця визначений законодавчо). Рівень виплат залежить від прибутковості інвестиції.
7 Пенсійні плани зазвичай є предметом законодавчого регулювання, розроблених пруденційних вимог для адекватного фондування, в той час як управляючий орган пенсійної схеми може також бути специфікований законом. Зокрема, в середині жовтня 2002 ОЕСР опублікувала нові нормативні документи з управління пенсійними фондами.
8 Life Expectancy – очікуваний період дожиття.
9 Stakeholder – дослівно «власник частки».
10 Її можна віднести до «інших» вразливих місць страхових компаній в цей період, тому що більша їх частина опосередковано пов'язана з пенсійними доходами.

© 2003-2012  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"