інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Регулювання посередницької діяльності на страховому ринку*

Р. Рабаданов

Правові основи регулювання діяльності страхових посередників є елементом спеціального страхового законодавства, яке в різних країнах має особливості, проте в останні роки національне законодавство різних країн у цій сфері все більше набуває спільних рис.

Починаючи з середини 50-х років XX століття діяльність посередників вийшла за рамки національних страхових ринків і стала набувати міжнародних масштабів. Особливо показовий у цьому відношенні є приклад страхових брокерів «Lloyd's», що функціонують по всьому світі. Як наслідок, виникла потреба у створенні міждержавних організацій, що регулюють діяльність страхових посередників. Для посилення офіційних міжнародних та особистих контактів і обміну відповідною інформацією, поліпшення можливостей страхового нагляду щодо захисту прав страхувальників, застрахованих і вигодонабувачів були створені такі організації як Міжнародна асоціація органів страхового нагляду та Міжнародна асоціація страхових і перестрахувальних посередників.
Ще однією організацією, яка регулює діяльність страхових посередників, є Європейська асоціація страхових посередників, створена у 1937 році, до якої увійшли національні асоціації професійних страхових посередників (агентів і брокерів). Штаб-квартира асоціації знаходиться в Парижі, постійно діючий секретаріат – у Брюсселі.
Основні завдання асоціації полягають у сприянні розвиткові національних об’єднань страхових посередників, координації їх діяльності, участі у розробці страхового законодавства, наданні допомоги в міжнародних контактах страхових посередників тощо. Крім цього, як наголошується в документах цієї асоціації, її місія – сприяння створенню на території Європи сприятливого режиму регулювання діяльності страхових посередників, що діють в умовах справедливої конкуренції та забезпечують необхідний захист інтересів страхувальників.
Виходу діяльності посередників за рамки національних страхових ринків і надання їхній діяльності міжнародного характеру особливо сприяє інтеграція в рамках Європейського Союзу (ЄС). Тут прийняті міждержавні нормативні акти, основними з яких в галузі регулювання страхового посередництва є Директива ЄС «Про посередників» ¹ 77/92/СЕЕ (далі – Директива), яка була прийнята у 1976 році, Рекомендації комісії страховим посередникам ¹ 92/48/СЕЕ від 18.12.1991 року (далі – Рекомендації) та інші нормативні акти. Перераховані документи мають величезне значення для уніфікації законодавства країн ЄС в сфері страхової посередницької діяльності, однак вони не можуть вважатися всеосяжними, оскільки Директива носить, швидше, постановочний характер, а Рекомендація не носить обов'язкового характеру.
У Директиві «Про посередників» зміст діяльності страхового брокера визначено наступним чином: «Професійна діяльність осіб, що діють на принципі повної свободи у виборі організаційно-правової форми установи та сприяють знаходженню один одного особами для цілей страхування або перестрахування страхових або перестрахових ризиків, вчиняють попередню роботу з укладення договору страхування або перестрахування і там, де це можливо, – з надання допомоги в адмініструванні та виконанні таких договорів, особливо в разі настання страхової події».
Директива зобов'язує всі країни-члени ЄС встановити необхідні кваліфікаційні вимоги до посередницької діяльності у сфері страхування і, особливо у зв'язку із здійсненням посередницької діяльності страховими брокерами. До числа таких кваліфікаційних вимог, зокрема, відносяться (ст. 4 Директиви):
• діяльність протягом чотирьох послідовних років як незалежний брокер або особа, яка обіймає керівну посаду;
• діяльність протягом двох років в якості незалежного брокера або особи, яка обіймає керівну посаду, в разі, якщо надані свідоцтва вигодонабувачів, які підтверджують, що особа має не менше трьох років досвіду роботи в якості страхового брокера;
• діяльність протягом не менш як одного року в якості незалежного брокера або особи, яка обіймає керівну посаду, в разі, якщо надано свідоцтво про проходження професійної підготовки, визнане державною реєстрацією або видане відповідною професійною асоціацією країни реєстрації.
Одночасно уточнюється (ст. 8 Директиви), що діяльність в якості керівника визнається достатньою в тому випадку, якщо особа виступала в якості керівника брокерської організації або її відділення, або була заступником керівника, або виступала в якості комерційного представника страхового брокера, виконуючи функції управляючої особи.
В Німеччині, Італії, Іспанії регулювання діяльності страхових посередників мінімальне. Крім того, переважаючим типом посередників у цих країнах є страхові агенти, а діяльності брокерів (найбільш «регульований» тип посередників) надається другорядне значення.
У Німеччині реєстрації в органах страхового нагляду підлягають тільки страхові брокери (маклери). Діяльність страхових агентів не контролюється органами страхового нагляду, а повністю регламентована договірними відносинами між страховиком і агентом, що регулюються в рамках федерального законодавства.
В англо-саксонській правовій системі регулюванню страхового посередництва приділяється більша увага. Однак не всі регулюючі нормативні акти приймаються на державному рівні. Значна частина регулюючих функцій передана об'єднанням страхових посередників, що мають статус громадських або саморегулівних організацій.
У Великій Британії сформована високорозвинена система державного регулювання страхових посередників. Британські брокери в обов'язковому порядку проходять реєстрацію та одержують ліцензії, що поновлюються кожного року. Тут діє Реєстраційна рада страхових брокерів, створена у 1977 році, якій держава делегувала функції реєстрації та ведення реєстру брокерів. Крім Ради в регулюванні брокерської діяльності бере участь низка саморегулівних і громадських організацій, які займаються розробкою стандартів і норм професійної брокерської діяльності, беруть участь у навчанні та перевірці кваліфікації страхових посередників тощо.
З метою захисту прав страхувальників у Великій Британії діє низка правил, яких немає в інших країнах. Брокери, як і страховики, підлягають обов'язковій аудиторській перевірці. Страховий брокер зобов'язаний застрахувати свою професійну відповідальність. У деяких випадках при банкрутстві страховика частина його зобов'язань перед клієнтом оплачується за рахунок відрахувань брокерів, що укладали з ним договори. Крім того, у складі Реєстраційної ради діють комітет з розслідувань і дисциплінарний комітет, до завдання яких входять виявлення фактів порушень з боку брокерів прав своїх клієнтів і застосування до брокерів санкцій, аж до заборони здійснювати посередницькі операції та виключення з реєстру.
Надання посередницьких послуг найбільш характерне для британського ринку. Це закладено, зокрема, в діяльності такої великої страхової корпорації, як «Lloyd's». Посередницькі операції є фундаментальним аспектом британського ринку. Різноманітність посередників дуже велика, починаючи з дрібних місцевих агентств (High Street broker), що працюють поодинці і відповідають запитам приватних осіб або невеликих підприємств до міжнародних маклерів (Mega broker), що працюють по всьому світі, а також вузькоспеціалізованих агентств (страхування кредиту, скакових коней, колекційних автомобілів, домашніх тварин тощо). Основними англійськими агентствами є Sedgwick, Willis Corroon, РЄ Health, Jardine International.
У Франції державна участь у контролі за діяльністю страхових посередників мінімальна. Переважним типом посередників є агенти, діяльність яких, здійснювана в рамках законодавства, контролюється тільки самими страховиками. Брокери, що укладають близько 20% всіх договорів страхування на ринку, підконтрольні не органам страхового нагляду, а саморегулівним організаціям.
У США при відносній незалежності інституту посередництва великі агентства, що здійснюють продаж страхових полісів, є самостійними учасниками страхового ринку. Регулювання страхової діяльності в цілому і посередництва зокрема здійснюється на рівні штатів. Кожен штат видає страховим брокерам свої ліцензії і може вимагати від брокера забезпечити надання фінансових гарантій у вигляді грошових коштів в уповноваженому банку. Загальними для всіх штатів є наступні елементи державного регулювання діяльності страхових посередників:
1) агенти страхових компаній працюють на одну компанію;
2) брокери мають право працювати одночасно з декількома страховими компаніями, вибираючи для клієнта оптимальний страховий захист з різних видів страхування.
У всіх країнах діяльність зі страхового посередництва не тільки підлягає адміністративному (прямому) державному регулюванню, але і є сферою застосування непрямих економічних стимулів. Прикладом непрямого регулювання у світовій практиці може слугувати використання податкового стимулювання, зокрема, звільнення страхових брокерів від сплати податку на додану вартість.

* За матеріалами cyberleninka.ru.
© 2003-2013  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"