Україна фінансова

інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
   Про портал    Послуги та продукти    Контакти
Аналітичні матеріали
Грошово-кредитний ринок
Ринок цінних паперів
Страховий ринок та небанківські
фінансові установи
Стандарти діяльності та управління
Державне регулювання та нагляд
Порадник для інвесторів та споживачів фінансових послуг
Автореферати та книги
Інформаційний довідник
словник термінів і виразів
Гроші, платіжні системи та банки
Кредит, лізинг, факторинг та іпотека
Страховий бізнес
Цінні папери та управління активами
Ф'ючерси, форварди та опціони
Біржі, депозитарії, зберігачі та реєстратори
Рейтингові агентства, кредитні бюро та колекторські компанії
Ризик-менеджмент фінансових установ
Фінансовий маркетинг та інновації
Міжнародні стандарти професійної діяльності
Міжнародні фінансові організації
.
Останній номер Архів публікацій
Умови передплати
Кредит онлайн на карту срочно і без відказу 24/7
Кредит без відмов
Найновіші кредити онлайн
МФО

Міжнародні стандарти професійної діяльності

ДИРЕКТИВИ ЄС ЩОДО ФІНАНСОВОГО РИНКУ
РЕКОМЕНДАЦІЇ ISSA 2000 ДЛЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
СТАНДАРТИ IAIS ЩОДО НАГЛЯДУ ЗА СТРАХОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ ТА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ
СОРОК РЕКОМЕНДАЦІЙ FATF
ДИРЕКТИВИ ЄС ЩОДО ФІНАНСОВОГО РИНКУ
Директива ЄС являють собою різновид законодавчого акту Європейської спільноти. Директиви зобов‘язуть державу-члена вжити певних заходів, спрямованих на досягнення окреслених у них цілей. У директивах також визначається термін досягнення цілі. Директиви часто використовуються з метою узгодження законодавств держав-членів, даючи можливість вибору способів та інструментів, які б забезпечували, після певного періоду часу, застосування однорідних юридичних норм.
Директива Європейського Парламенту та Ради 94/19/ЄС від 16 травня 1994 року про схеми гарантування депозитів.
Метою Директиви є захист вкладників всіх кредитних установ на всій території ЄС і забезпечення стабільності банківської системи в цілому. Визначені процедури, які мають виконуватися в разі, коли кредитна установа не виконує зобов‘язань, покладених на неї як на члена схеми депозитних гарантів (аж до відкликання дозволу на діяльність кредитної установи).
Директива Європейського Парламенту та Ради 97/5/ЄС від 27 січня 1997 року щодо транскордонних кредитних переказів.
Метою Директиви є сприяння процесу завершення формування внутрішнього ринку, зокрема, в напрямку лібералізації переміщення капіталів, поліпшення послуг з транскордонних кредитних переказів.
Директива Європейського Парламенту та Ради 98/26/ЄС від 19 травня 1998 року про незворотність розрахунків у платіжних системах та системах розрахунків по цінних паперах.
Директива спрямована на забезпечення розвитку ефективного та маловитратного функціонування схем платежів і розрахунків за цінними паперами, які переміщуються через державні кордони в межах Співтовариства, що посилює вільний рух капіталу на внутрішньому ринку.
Директива Європейського Парламенту та Ради 1999/93/ЄС від 13 грудня 1999 року про політику ЄС щодо електронних підписів.
Метою Директиви є стандартизація процесу обміну інформацією в електронній формі та електронної торгівлі, зокрема, встановлення єдиних правил стосовно юридичної сили електронних підписів та акредитації провайдерів послуг із сертифікації в країнах-членах.
Директива Європейського Парламенту та Ради 2000/12/ЄС від 20 березня 2000 року стосовно відкриття та подальшого здійснення діяльності кредитних установ.
Директива є основним інструментом для формування внутрішнього ринку в сфері діяльності кредитних установ. Нею забороняється будь-яке дискримінаційне відношення щодо відкриття кредитних установ і надання ними послуг, яке грунтується на національній приналежності або на тому факті, що підприємство не є заснованим в державі-члені.
Директива Європейського Парламенту та Ради 2000/31/ЄС від 8 червня 2000 року про деякі правові аспекти інформаційних суспільних послуг, зокрема, електронної комерції на внутрішньому ринку.
Метою Директиви є сприяння розвиткові електронної комерції в ЄС, забезпечення високого рівня правової інтеграції у сфері інформаційних суспільних послуг.
Перша Директива Ради 68/151/ЄЕС від 9 березня 1968 року про координацію гарантій (застережних заходів), які вимагаються країнами-членами від компанії в рамках контексту другого абзацу статті 58 Договору про захист інтересів членів та інших з перспективою зробити такі гарантії в усьому Співтоваристві.
Метою Директиви є координація національних положень про розкриття інформації стосовно діяльності компаній, дійсності і недійсності її зобов‘язань, захисту прав третіх сторін.
Директива Ради 80/390/ЄЕС від 17 березня 1980 року щодо координації вимог стосовно створення, упорядкування та розподілу списку подробиць, який буде виданий під час внесення цінних паперів до офіційного реєстру фондової біржі.
Метою Директиви є координація правил надання достатньої та об‘єктивної інформації для існуючих та потенційних власників цінних паперів, а також підвищення рівня захисту інвесторів. Зокрема, встановлюються вимоги щодо створення, упорядкування та розподілу списку подробиць, який буде виданий для внесення цінних паперів до офіційного реєстру фондової біржі.
Директива Ради 82/121/ЄЕС від 15 лютого 1982 року з інформації, що регулярно публікується підприємствами, акції яких внесені до офіційного реєстру фондових бірж.
Метою Директиви є координація вимог щодо надання інвесторам регулярної інформації стосовно внесення цінних паперів до офіційного реєстру фондової біржі, полегшити реєстрацію таких цінних паперів на більш, ніж одній фондовій біржі в межах Співтовариства.
Сьома Директива Ради 83/149/ЄЕС від 13 червня 1983 року про консолідовані звіти.
Метою Директиви є гармонізація національних законодавств країн-членів, які регулюють складання консолідованих звітів, в цілях порівняння та рівнозначності інформації, яку компанії повинні публікувати в межах ЄС.
Восьма Директива Ради 84/253/ЄЕС від 10 квітня 1984 року стосовно затвердження осіб, відповідальних за проведення нормативних ревізій (аудиту) документів бухгалтерського обліку.
Метою Директиви є встановлення єдиних вимог до фахової кваліфікації осіб, уповноважених проводити нормативні ревізії бухгалтерських документів, а також визначення повноважень країн-членів щодо затвердження таких осіб.
Директива Ради 85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року про координацію законів, постанов та адміністративних положень щодо інститутів спільного інвестування у цінні папери, що обертаються (ІСІ).
Метою Директиви є координація національних законодавств, які регулюють інститути спільного інвестування з метою зближення умов конкуренції між ними на рівня Співтовариства, забезпечуючи при цьому більш ефективний і однорідний захист прав утримувачів паїв.
Директива Ради 86/635/ЄЕС від 8 грудня 1986 року про річні рахунки банків та інших фінансових установ.
Метою Директиви є гармонізація формату і змісту річних рахунків всіх фінансових установ у Співтоваристві. Директива стосується більшості кредитних установ та інших фінансових установ з незначними винятками.
Директива Ради 87/102/ЄЕС від 22 грудня 1986 року щодо наближення законодавства, регулятивних положень і адміністративних розпоряджень держав-членів стосовно споживчого кредиту.
Метою Директиви є досягнення гармонізації, необхідної для запобігання спотворенню конкуренції між установами, що надають кредити на спільному ринку, створення рівних умов для споживачів щодо отримання кредитів, захисту прав споживачів тощо.
Директива Ради 88/627/ЄЕС від 12 грудня 1988 року стосовно інформації, що має бути опублікована, коли один з основних пакетів акцій товариства, акції якого котируються на біржі, придбавається або продається.
Метою Директиви є координація правил подання інформації про основні пакети акцій і змін, що відбуваються в цих пакетах в товариствах ЄС, акції яких офіційно котируються на фондових біржах, розташованих або функціонуючих в межах ЄС.
Директива Ради 86/117/ЄЕС від 13 лютого 1989 року про зобов’язання філій, заснованих у державі-члені кредитними установами і фінансовими установами, які мають свої головні офіси поза межами тієї держави-члена, щодо публікації річної бухгалтерської документації.
Метою Директиви є усунення необхідності для філій іноземних банків та інших фінансових установ, які мають свої головні офіси в іншій державі-члені або в країні - не члені ЄС, публікувати окремі річні рахунки. Держави-члени можуть вимагати публікації документів на їх офіційних мовах і завірення перекладу таких документів.
Директива Ради 89/298/ЄЕС від 17 квітня 1989 року, що координує вимоги стосовно створення, упорядкування та розподілу проспекту, який буде виданий під час відкритої пропозиції цінних паперів, що обертаються, широким масам.
Директива координує інформацію, що буде надаватися після внесення цінних паперів до реєстру фондової біржі, щодо природи запропонованих цінних паперів та їх емітентів з метою надання інвесторам можливості проводити обґрунтовану оцінку активів та боргів, фінансового стану, прибутків та втрат, перспектив емітентів та прав, що додаються до таких цінних паперів.
Директива Ради 89/592/ЄЕС від 13 листопада 1989 року з координації правил щодо регулювання внутрішніх (інсайдерських) відносин.
Метою Директиви є прийняття скоординованих правил в межах Співтовариства щодо обмеження внутрішніх (інсайдерстких) відносин на ринку цінних паперів.
Директива Ради 89/666/ЄЕС від 21 грудня 1989 року щодо вимог з розкриття інформації про відділення, що були відкриті у державі-члені певними типами підприємств, що діють згідно з законодавством іншої держави.
Метою Директиви є підвищення рівня координації з питань розкриття інформації, захисту прав акціонерів та третіх сторін між підприємствами, що діють в іншій країні-члені, через відкриття відділень.
Директива Ради 89/667/ЄЕС від 21 грудня 1989 року щодо приватизованих підприємств з обмеженою відповідальністю з одним учасником.
Директива дозволяє обмеження відповідальності індивідуального підприємця у всьому Співтоваристві, без упередження до законів держав-членів.
Директива Ради 90/434/ЄЕС від 23 липня 1990 року про загально прийняту систему оподаткування товариств різних держав-членів при злитті, поділі, передачі активів і обміні акцій.
Метою Директиви є гармонізація національних законодавств з метою проведення єдиної податкової політики у межах Співтовариства. Зокрема, передбачається, що спільна податкова система повинна уникати накладення податку при злитті, поділі, передачі активів та/або обміні акцій, одночасно надаючи захист національних фінансових інтересів.
Директива Ради 90/435/ЄЕС від 23 липня 1990 року про загально прий-няту систему оподаткування материнських товариств і філій різних держав-членів.
Метою Директиви є встановлення єдиних правил оподаткування відносно об‘єднань товариств різних країн-членів, нейтральних стосовно конкуренції, створених для сприяння адаптації підприємств до вимог спільного ринку, підвищення їх продуктивності та поліпшення їх конкурентоспроможності на міжнародному ринку.
Директива Ради 91/308/ЄЕС від 10 червня 1991 року про запобігання використанню фінансової системи для цілей відмивання грошей.
Метою Директиви є запровадження спільних принципів боротьби з відмиванням грошей, отриманих внаслідок кримінальної діяльності.
Директива Ради 93/6/ЄЕС від 15 березня 1993 року про достатність капіталу інвестиційних фірм і кредитних установ.
Метою Директиви є досягнення якісних відносин між кредитними установами і інвестиційними фірмами через гармонізацію вимог щодо необхідного капіталу.
Директива Ради 93/22/ЄЕС від 10 травня 1993 року про інвестиційні послуги у сфері цінних паперів.
Метою Директиви є координація національних законодавств країн-членів ЄС щодо взаємного визнання повноважень фірм, які запроваджують та надають фінансові послуги, щодо чинності їх діяльності в межах Співтовариства, а також взаємного визнання національних наглядових органів та системи контролю за інвестиціями.
Рекомендація Комісії 77/534/ЄЕС від 25 липня 1977 року щодо Європейського кодексу стосовно операцій з цінними паперами на пред‘явника.
Рекомендація стосується гарантування додержання всіма учасниками фондового ринку в межах ЄС основних принципів щодо проведення біржових операцій з цінними паперами.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ISSA 2000 ДЛЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
Рекомендації розроблені Міжнародною асоціацією з питань обслуговування цінних паперів на основі дев’яти рекомендацій Групи 30-ти для професійних учасників ринку цінних паперів, що здійснюють клірингову та депозитарну діяльність. Оприлюднені у червні 2000 року. Спрямовані на зниження ризиків шляхом впровадження чітких стандартів у системі міжнародних розрахунків.
Рекомендація 1. Системи обслуговування цінних паперів несуть відповідальність перш за все перед своїми користувачами та іншими особами, чиї інтереси пересікаються з діяльністю системи. Вони повинні забезпечити ефективну і недорогу обробку транзакцій. Ціни за надані послуги мають встановлюватися на справедливій основі.
Рекомендація 2. Системи обслуговування цінних паперів мають надавати можливість інтерактивного доступу до мережі. Вони повинні долати пікові навантаження без погіршення якості обслуговування і мати достатні резервні потужності для поновлення роботи в розумно короткий термін протягом кожного операційного дня.
Рекомендація 3. Світові ринки повинні забезпечити ефективне і швидке здійснення розрахунків, чітко дотримуючись міжнародної системи нумерації випусків цінних паперів (стандарт ISO 6166) і використовуючи стандарти ISO 15022 для обміну повідомленнями за угодами з цінними паперами. Учасники ринку повинні ввести єдину систему ідентифікації клієнтів і контрагентів (стандарт ISO 9362) для того, щоб сприяти впровадженню системи наскрізної обробки угод (STP). Програми і додатки повинні мати структуру, яка б забезпечувала безперешкодну взаємодію всіх сторін.
Рекомендація 4. Кожен ринок повинен мати чіткі правила, що забезпечують захист інвестора шляхом вжиття заходів, що застерігають учасників від фінансових ризиків, пов’язаних з невиконанням угод, а також гарантують проведення компаніями, цінні папери яких включені у лістинг, обґрунтованої політики у сфері корпоративного управління, розподілу економічних вигод і забезпечення прав акціонерів.
Рекомендація 5. Необхідно домогтися зниження основних ризиків у системах обслуговування цінних паперів за допомогою наступних п’яти заходів:
- впровадження “реальної" поставки проти платежу;
- прийняття розрахункового циклу “Т+1" (здійснення розрахунків наступного дня після укладання угоди) у формі, що не призведе до зростання операційних ризиків;
- зведення до мінімуму факторів, що перешкоджають підтримці належного рівня забезпечення угод і ліквідності, шляхом використання кредитування цінними паперами, широкого використання перехресного забезпечення, угод РЕПО, а також неттингу, в залежності від конкретних умов;
- здійснення розрахунків без використання паперового документообігу;
- введення обов’язкових заходів, що забезпечують контроль за проведенням квитовки угод і розрахунків.
Рекомендація 6. Доцільно заохочувати взаємодію і зближення систем обслуговування цінних паперів як на національному, так і на транснаціональному рівні у випадку, якщо це сприяє зниженню операційного ризику, скороченню витрат і підвищенню ефективності функціонування ринку.
Рекомендація 7. Регулюючі органи кожної країни повинні перевіряти наявність в інвесторів, зареєстрованих у даній країні, процедур, які б забезпечували дотримання цими інвесторами законів та інших правових актів тих країн, у яких вони здійснюють інвестування. При цьому необхідно створити рівні умови для місцевих і закордонних інвесторів перш за все щодо реалізації прав акціонерів.
Рекомендація 8. Місцеве законодавство має передбачати розмежування власних і клієнтських активів кастодіанів, а також неможливість накладання стягнення на клієнтські активи у випадку банкрутства чи неспроможності кастодіана.
З метою подальшого удосконалення захисту прав інвесторів регулюючі органи і ринкові організатори повинні прагнути:
- забезпечити чіткість та прозорість законодавства, що регулює транснаціональні угоди;
- дійти згоди між країнами щодо юридичного визначення остаточності результатів розрахунків за угодами з цінними паперами;
- забезпечити гарантії захисту прав власників цінних паперів у законодав-стві країни;
- удосконалювати законодавство по ринку цінних паперів з метою забезпечення прав заставоотримувача, а також захисту клієнтських активів, що знаходяться на зберіганні в системах обслуговування цінних паперів.
СТАНДАРТИ IAIS ЩОДО НАГЛЯДУ ЗА СТРАХОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
Стандарти базуються на принципах та методиках страхування, розроблених IAIS. Вони фокусуються на конкретних питаннях та описують найкращу, чи обачливу практику для органу з нагляду, або практику, якої, як очікується, має дотримуватися компанія, що здійснюється належне управління страховим бізнесом. На сьогодні прийнято та діє вісім відповідних стандартів.
Стандарт № 1. Стандарт нагляду у сфері ліцензування (жовтень 1998 р.).
Містить вимоги, яким має відповідати страховик, що домагається отримання ліцензії, а також принципи, які застосовуються до власне процедури ліцензування, включаючи аналіз змін в управлінні ліцензованими компаніями. Цей стандарт стосується тільки дорадчих аспектів ліцензування.
Стандарт № 2. Стандарт наглядових органів з інспектування на місцях (жовтень 1998р.).
Метою документу є забезпечення інспекторів-наглядачів за страховою діяльністю деякими загальними стандартами органів нагляду для проведення інспекцій на місцях. Документ складається з трьох основних частин:
- найважливіші цілі інспекцій на місцях;
- опис процедури проведення інспекцій на місцях;
- організація процесу інспектування на місці.
Стандарт № 3. Стандарт нагляду за деривативами (жовтень 1998р.).
Визначає принципи здійснення з боку наглядових органів оцінки того, як страховики контролюють ризики по операціях з деривативами. При цьому мають враховуватися такі фактори, як досвід роботи страховика у цій сфері, юридичні повноваження інспекторів, роль зовнішніх аудиторів та ін.
Стандарт № 4. Стандарт нагляду за управлінням активами страховими компаніями (грудень 1999 р.).
Визначає принципи здійснення з боку наглядових органів оцінки того, як страховики повинні контролювати ризики, пов‘язані з їх інвестиційною діяльністю. Для цього рекомендується використовувати певний контрольний список з описом суттєвих елементів надійної системи управління активами, а також основи для звітності за повним спектром інвестиційної діяльності.
Стандарт №5. Стандарт координації нагляду за діяльністю груп (жовтень 2000 р.).
Цей документ стосується міжнародних страхових груп та інших міжнародних фінансових груп, які здійснюють страхову діяльність. Розглядаються питання координації наглядової діяльності щодо регульованих установ у рамках таких фінансових груп, коли всебічний нагляд за діяльністю груп може з користю доповнювати нагляд за діяльністю окремих ліцензованих юридичних осіб. Також наглядовим органам надаються інструктивні положення щодо можливого визначення координатора або координаторів, а також переліку елементів, з яких наглядові органи могли б вибрати ті, що визначатимуть роль та обов‘язки координатора або координаторів в надзвичайних обставинах та за звичайних умов.
Стандарт № 6. Стандарт нагляду за обміном інформацією (січень 2002р.).
Метою даного стандарту є поєднання в єдиному документі умов, які слід застосовувати для обміну інформацією для органів нагляду за страховою діяльністю. Рекомендується використовувати там, де йдеться про обмежену для розповсюдження або конфіденційну інформацію, визнаючи той принцип, що обов‘язкове збереження таємниці поширюється на всі органи нагляду за страховою діяльністю.
Стандарт №7. Стандарт оцінки забезпечення перестрахування первинних страховиків та надійність їхніх перестраховиків (січень 2002р.).
Допомагає органам нагляду за страховою діяльністю керуватися необхідними орієнтирами при оцінці використання страховиками механізмів перестрахування. В документі знайшли відображення політика і процедури, яких повинні дотримуватися компанії, а також підходи наглядових органів до оцінки адекватності забезпечення перестрахування кожної компанії.
Стандарт № 8. Стандарт нагляду за перестраховиками (жовтень 2003р.).
Вимоги нагляду відповідно до цього стандарту включають в себе вимоги до фінансового стану компанії, внутрішнього контролю і розкриття інформації. Ці аспекти наглядової бази мають бути адаптовані до природи клієнта і характеристик ризиків, які приймаються.
МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ
ТА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ
Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ) це стандарти, прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IASB). Вони включають Міжнародні стандарти фінансової звітності (IFRS) та Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (IAS) або МСБО.
МСФЗ стосуються фінансової звітності підприємств усіх видів діяльності, у тому числі банків, страхових компаній та інших фінансових установ. Вони не є домінуючими над законодавчими актами, що регулюють складання фінансової звітності у певній країні. Їх впровадження на місцях здійснюється зусиллями членів Ради шляхом переконання уряду, регуляторних органів та ділових кіл, дотримуватися стандартів при складанні фінансових звітів
Сьогодні МСФЗ використовуються:
- як основа національних вимог до бухгалтерського обліку;
- як міжнародний базовий підхід тими країнами, що розробляють свої власні вимоги:
- фондовими біржами та регулюючими органами, які вимагають або дозволяють іноземним емітентам подавати фінансові звіти згідно з МСБО;
- наднаціональними органами, такими як Європейська комісія;
- Світовим банком, який вимагає від позичальників подання фінансової звітності згідно з МСФЗ.
В 1999 році Міжнародна організація комісій по цінних паперах (IOSCO) рекомендувала МСБО для застосування в цілях лістингу на фондових біржах, а Базельський комітет банківського нагляду повідомив про свою підтримку стан-дартів та гармонізації системи бухгалтерського обліку у світовому масштабі.
МСБО 1. Подання фінансових звітів (переглянуто в грудні 2003р., вступив у силу з 1 січня 2005р.).
Надає основи для подання фінансових звітів загального призначення, що забезпечує можливість порівнянності фінансової звітності підприємства з попередніми періодами та з фінансовими звітами інших підприємств. Стандарт встановлює загальні вимоги до подання фінансових звітів, їх структури та мінімальні вимоги до їх змісту.
МСБО 2. Запаси (переглянуто в грудні 2003р., вступив у силу з 1 січня 2005р.).
Стандарт застосовується до всіх запасів, крім незавершених робіт за будівельними контрактами, фінансових інструментів, біологічних активів, пов’язаних із сільськогосподарською діяльністю. Коли запаси оцінюються за чистою вартістю. реалізації або за справедливою вартістю із вирахуванням витрат на збут, зміни вказаних оцінок слід відображати у складі прибутку або збитку того періоду, в якому сталися ці зміни.
МСБО 7. Звіти про рух грошових коштів (внесені зміни в грудні 2003р.).
Звіт про рух грошових коштів доповнює Баланс і Звіт про прибутки та збитки, він пояснює зміни в одному з важливих компонентів балансу - грошових коштах та їх еквівалентах, які відбулися між датами Балансу.
МСБО 8. Облікова політика, зміни в облікових оцінках та помилки (переглянуто в грудні 2003р., вступив у силу з 1 січня 2005р.).
Наведені випадки, коли підприємство може змінити облікову політику. Застосування змін в облікових політиках залежить від причини такої зміни та можливості визначення її впливу на показники фінансової звітності.
МСБО 10. Події після дати балансу (переглянуто в грудні 2003р., вступив у силу з 1 січня 2005р.).
Зазначено, що події, які відбуваються після дати балансу, можуть вказувати на необхідність коригування активів і зобов‘язань або вимагати їх розкриття. Зокрема, підприємства не можуть далі відображати у складі зобов‘язань на дату балансу дивіденди, які оголошено або запропоновано після цієї дати. Підприємству не слід коригувати фінансові звіти, коли події після дати балансу вказують на те, що припущення безперервної діяльності не є характерним для частини підприємства.
МСБО 11. Будівельні контракти (переглянуто у 1993р., вступив у силу з 1 січня 1995р.).
МСБО 11 застосовується для відображення всіх будівельних контрактів у фінансових звітах підрядників, незважаючи на характер чи терміни контракту. Також розглядаються питання, коли має бути визнаним дохід від контракту, як виміряти дохід, а також як розподіляти дохід від контракту і витрати за контрактом на звітні періоди, протягом яких виконувалися будівельні роботи.
МСБО 12. Податки на прибуток (вступив у силу з 1 січня 2001р.).
Стандарт розповсюджується на всі отримані податки, які базуються на оподатковуваному прибутку, включаючи податки, утримані при перерахуванні дивідендів підприємству його дочірніми, асоційованими та спільними підприємствами. Стандарт не поширюється на методи обліку державних грантів, але стосується тимчасових різниць, які виникають унаслідок таких грантів або інвестиційних податкових пільг.
МСБО 14. Звітність за сегментами (вступив у силу з 1 липня 1998р.).
Метою стандарту є надання у фінансовій звітності інформації про різні види продукції (послуг) та різні географічні регіони, у яких діє підприємство, що надасть можливість оцінити ризики та прибутковість підприємства, робити більш інформаційно обґрунтовані висновки про підприємство в цілому та ін.
МСБО 16. Основі засоби (переглянуто у грудні 2003р., вступив у силу з 1 січня 2005р.).
Визначається порядок визнання, оцінки основних засобів, нарахування їх амортизації, списання з балансу та розкриття інформації про них у фінансовій звітності.
МСБО 17. Оренда (переглянуто у грудні 2003р., вступив у силу з 1 січня 2005р.).
Визначається порядок відображення орендних операцій в обліку і звітності орендаря та орендодавця.
МСБО 18. Дохід (вступив у силу з 1 січня 1995р.).
Визначає порядок обліку доходу підприємства. Об‘єктом стандарту є лише облік доходу, якому надані встановлені характеристики. Не розглядаються питання визнання витрат, які повинні бути записані при визнанні доходу від інших операцій.
МСБО 19. Виплати працівникам (вступив у силу з 1 січня 2001р.).
Визначає порядок бухгалтерського обліку працедавцем виплат працівникам та розкриття інформації про такі виплати у фінансовій звітності підприємства. Не розглядає звітності за програмами пенсійного забезпечення.
МСБО 20. Облік державних грантів і розкриття інформації про державну допомогу (вступив у силу з 1 січня 1995р.).
Визначає порядок подання та розкриття інформації про державну допомогу у фінансовій звітності. Стандарт не поширюється на державну частку в капіталі підприємства, державну допомогу у вигляді пільг щодо податку на прибуток, специфічні проблеми обліку державної допомоги, пов’язані з відображенням впливу цінових змін.
МСБО 21. Облік впливу змін валютних курсів (вступив у силу з 1 січня 2005р.).
Визначає порядок відображення операцій та статей в іноземній валюті в обліку та звітності підприємства. Стандарт слід застосовувати для обліку операцій та залишків в іноземних валютах, за винятком операцій та залишків похідних фінансових інстру-ментів; переведення результатів діяльності і фінансового становища закордонних підприємств, які включаються у фінансову звітність підприємства шляхом консолідації, пропорційної консолідації або методом участі в капіталі; переведення результатів діяльності і фінансового становища підприємства у валюту подання.
МСБО 23. Витрати на позики (вступив у силу з 1 січня 1995р.).
Встановлює порядок обліку та розкриття інформації про витрати на позики. Такі витрати включають проценти за банківським овердрафтом, короткостроковими та довгостроковими позиками; амортизаціфю дисконту або премії, пов’язану з борговими зобов’язаннями; амортизацію допоміжних витрат, що виникають у зв’язку із отриманням позики; фінансові витрати, пов’язані з капітальною (фінансовою) орендою; курсові різниці, що виникають у зв’язку із отриманням позики в іноземній валюті, якщо вони розглядаються як коригування витрат на позики.
МСБО 24. Розкриття інформації щодо зв’язаних сторін (вступив у силу з 1 січня 2005р.).
Визначено ознаки, за якими визначаються зв‘язані по відношенню до підприємства сторони та порядок розкриття інформації про них.
МСБО 26. Облік і звітність щодо програм пенсійного забезпечення (вступив у силу з 1 січня 1995р.).
Стандарт розглядає програму пенсійного забезпечення як окрему одиницю звітності, відокремлену від працедавців-учасників програми. Він засто-совується також до програм пенсійного забезпечення, які мають спонсорів інших, ніж працедавці.
МСБО 27. Консолідовані фінансові звіти та облік інвестицій у дочірні підприємства (вступив у силу з 1 січня 2005р.).
Стандарт застосовується для складання і подання консолідованих фінансових звітів групи підприємств, що контролюються їхнім материнським підприємством. Він також поширюється на облік інвестицій в дочірні підприємства, спільно контрольовані компанії, коли підприємство вирішило або місцевими законами вимагається подавати окремі фінансові звіти.
МСБО 28. Облік інвестицій в асоційовані підприємства (вступив у силу з 1 січня 2005р.).
Встановлено порядок обліку інвестицій в асоційовані підприємства та розкриття інформації про них у фінансовій звітності. Стандарт не поширюється на інвестиції в асоційовані підприємства, які утримуються організаціями венчурного капіталу, взаємними фондами, трастами та подібними одиницями.
МСБО 29. Фінансова звітність в умовах гіперінфляції (вступив у силу з 1 січня 1995р.).
Стандарт не встановлює абсолютні критерії для визначення гіперінфляційної економіки, проте містить перелік характеристик економічного середовища, які є ознаками гіперінфляції. Стандарт слід застосовувати до фінансових звітів підприємств, функціональною валютою яких є валюта гіперінфляційної економіки.
МСБО 30. Розкриття інформації у фінансових звітах банків та подібних фінансових установ (вступив у силу з 1 січня 2001р.).
Стандарт поширюється на всі фінансові установи, основною діяльністю яких є прийняття депозитів та позичання коштів з метою кредитування або інвестування, а також які підпадають під дію банківського чи подібного законодавства.
МСБО 31. Фінансова звітність про частки у спільних підприємствах (вступив у силу з 1 січня 2005р.).
Визначені методи обліку спільної діяльності та порядок розкриття інформації про неї у фінансовій звітності. Стандарт не розповсюджується на частки контролюючого учасника в спільно контрольованих підприємствах, які утримуються організаціями венчурного капіталу, взаємними фондами, трастами та подібними одиницями.
МСБО 32. Фінансові інструменти: розкриття та подання (вступив у силу з 1 січня 2005р.).
Стандарт визначає подання фінансових інструментів емітентами як зобов’язань або власного капіталу та класифікацію відповідних відсотків, дивідендів, прибутків та збитків; згортання фінансових активів та фінансових зобов’язань; розкриття інформації про фінансові інструменти.
МСБО 33. Прибуток на акцію (вступив у силу з 1 січня 2005р.).
Визначає порядок визначення та подання прибутку на акцію у фінансовій звітності. Передбачає розкриття двох показників прибутку на акцію: базисного та розбавленого.
МСБО 34. Проміжна фінансова звітність (вступив у силу з 1 січня 1999р.).
Визначає склад проміжної фінансової звітності, порядок визнання та оцінки її статей. Стандарт не встановлює, які підприємства та як часто повинні подава-ти проміжну фінансову звітність. Це питання вирішується національ-ним законодавством.
МСБО 36. Зменшення корисності активів (вступив у силу з 31 березня 2004р.).
Визначає порядок обліку та розкриття інформації про зменшення ко-рисності активів, за винятком запасів, активів, які виникають від будівель-них контрактів, відстрочених податкових активів, фінансових активів та ін.
МСБО 37. Забезпечення, непередбачені зобов’язання та непередбачені активи (вступив у силу з 1 липня 1999р.).
Визначає порядок визнання, оцінки та розкриття забезпечень, а також відображення непередбачених зобов’язань і активів.
МСБО 38. Нематеріальні активи (переглянуто у 2004р., вступає в силу з 31 березня 2004р.).
Встановлює порядок обліку нематеріальних активів та розкриття їх у фінансових звітах. Стандарт слід застосовувати для обліку нематеріальних активів, придбаних в результаті об‘єднання підприємств та для усіх нематеріальних активів для річних періодів, що починаються з (або після) 31 березня 2004р. Стандарт не застосовується до прав на корисні копалини та витрат на розвідування (розроблення) та видобування невідновлюваних природних ресурсів, фінансових активів та деяких інших.
МСБО 39. Фінансові інструменти: визнання та оцінка (вступив у силу з 1 січня 2005р.).
Стандарт визначає класифікацію та перекласифікацію фінансових інструментів, порядок визнання і припинення визнання фінансових інструментів, первісну і подальшу оцінку фінансових інструментів, облік хеджування.
МСБО 40. Інвестиційна нерухомість (вступив у силу з 1 січня 2005р.).
Встановлює порядок обліку інвестиційної нерухомості. До інвестиційної нерухомості не відноситься нерухомість, яка використовується у виробництві або при постачанні товарів чи наданні послуг та для адміністративних цілей, а також для продажу у звичайному ході діяльності.
СОРОК РЕКОМЕНДАЦІЙ FATF
СОРОК РЕКОМЕНДАЦІЙ FATF (Група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей)
Базові 40 рекомендацій були підготовлені FATF у 1990 році як ініціатива щодо протидії протиправному використанню фінансових систем особами, які відмивають гроші, отримані від реалізації наркотиків. В 1996 році Рекомендації вперше були переглянуті з метою відобразити еволюціонуючи типи відмивання грошей. 40 Рекомендацій в редакції 1996 року були схвалені більш ніж 130 країнами і є міжнародним стандартом в сфері протидії відмиванню грошей.
У жовтні 2001 року FATF поширила свій мандат на питання фінансування тероризму і зробила важливий крок, підготувавши 8 Спеціальних Рекомендацій щодо протидії фінансуванню тероризму. Ці Рекомендації містять комплекс заходів, метою яких є протидія фінансуванню терористичних актів та терористичних організацій і є Додатковими до 40 Рекомендацій.
СОРОК РЕКОМЕНДАЦІЙ FATF
A. ПРАВОВІ СИСТЕМИ
Зміст кримінального злочину відмивання грошей
1. Кожна з країн має встановити карне переслідування за відмивання грошей на основі Конвенції ООН проти незаконного обігу наркотиків та психотропних речовин (Віденська конвенція) 1998 р. та Конвенції ООН про транскордонну організовану злочинність (Палермська конвенція) 2000 р.
Кожна країна має застосовувати поняття злочину відмивання грошей до всіх значних правопорушень, з метою покриття якомога ширшого спектру предикатних правопорушень. Предикатні правопорушення можуть описуватися шляхом посилання на всі правопорушення чи на поріг, пов’язаний з категорією серйозних правопорушень або з покаранням у вигляді ув’язнення, що встановлено за предикатне правопорушення (пороговий підхід), чи на перелік предикатних правопорушень, або шляхом комбінації цих підходів.
Якщо країни застосовують пороговий підхід, предикатні правопорушення мають принаймні включати в себе всі правопорушення, які вважаються значними відповідно до їхнього національного законодавства, або включати в себе правопорушення, які караються максимальним покаранням у вигляді позбавлення волі строком більш ніж один рік або для тих країн, які мають мінімальний поріг для правопорушень, встановлений в їхній правовій системі, предикатні правопорушення мають включати в себе всі правопорушення, що караються мінімальним покаранням у вигляді позбавлення волі більш ніж на шість місяців.
Незалежно від того, який підхід до встановлення предикатних правопорушень застосовується, кожна країна має принаймні включити до них номенклатуру правопорушень в рамках кожної з визначених категорій правопорушень.
Предикатними правопорушеннями для цілей відмивання грошей має вважатися також таке діяння, що мало місце в іншій країні, яке є правопорушенням в такій країні, і яке б вважалося предикатним правопорушенням, якщо б воно мало місце в країні. Країни можуть передбачити, що єдиною умовою є те, що таке діяння вважалося б предикатним правопорушенням, якщо воно мало місце на їх території.
Країни можуть передбачити, що поняття злочину відмивання грошей не застосовується до осіб, які скоїли предикатне правопорушення, якщо цього вимагають фундаментальні принципи їхнього внутрішньодержавно-го законодавства.
2. Країни мають забезпечити таке:
a. намір і відомості, які вимагаються для доведення злочину відмивання грошей, мають відповідати стандартам, встановленим Палермською і Віденською конвенціями, включаючи концепцію, що такий психічний стан може встановлюватися за об’єктивними фактичними обставинами.
b. кримінальна відповідальність, а там, де це неможливо, цивільна та адміністративна відповідальність, повинна поширюватись на юридичних осіб. Це не повинно перешкоджати паралельному кримінальному, цивільному або адміністративному переслідуванню юридичних осіб у країнах, в яких існують такі форми відповідальності. До юридичних осіб мають застосовуватися ефективні, пропорційні та переконливі санкції. Такі заходи не мають впливати на кримінальну відповідальність фізичних осіб.
Превентивні заходи і конфіскація
3. Країни повинні вжити заходи, аналогічні наведеним у Віденській та Палермській конвенціях, включаючи законодавчі кроки, які можуть бути необхідними для надання компетентним органам цих країн повноваження на конфіскацію відмитої власності, доходів, отриманих внаслідок злочину відмивання грошей або предикатного правопорушення, засобів, що використовувались або існував намір їх використання для вчинення цих правопорушень, або майна відповідної вартості, не впливаючи на права bona fide третіх сторін.
До таких заходів необхідно включити повноваження на:
a) визначення, виявлення та оцінку майна, яке підлягає конфіскації;
b) здійснення тимчасових заходів, таких як заморожування і арешт для того, щоб за-побігти будь-яким операціям з майном, його передачі або позбавленню від нього;
c) здійснення заходів, які запобігають або анулюють дії, що впливають на здатність держави отримувати власність, яка підлягає конфіскації;
d) здійснення будь-яких заходів з розслідування.
Країни можуть розглянути можливість вжиття заходів, які дозволять конфіскацію таких доходів або засобів без кримінального засудження або які вимагають від правопорушника продемонструвати законне походження власності, що інакше підлягає конфіскації, в тій мірі, наскільки це відповідає принципам їхнього національного законодавства.
В. ЗАХОДИ, ЩО МАЮТЬ ВЖИВАТИСЯ ФІНАНСОВИМИ УСТАНОВАМИ ТА ПІДПРИЄМСТВАМИ У НЕФІНАНСОВИХ СФЕРАХ ДІЯЛЬНОСТІ ДЛЯ ЗАПОБІГАННЯ ВІДМИВАННЮ ГРОШЕЙ І ФІНАНСУВАННЮ ТЕРОРИЗМУ
4. Країни забезпечують, щоб закони про збереження таємниці фінансовими установами не перешкоджали запровадженню рекомендацій FATF.
Правила обачливості щодо клієнтів і зберігання інформації
5. Фінансові установи не повинні відкривати анонімні рахунки та рахунки на явно фіктивні імена.
Фінансові установи мають ставитися до клієнтів з обачливістю, включаючи ідентифікацію та перевірку особи їхніх клієнтів у разі:
- Встановлення ділових відносин;
- Проведення окремих операцій, що перевищують відповідно визначений поріг та грошових переказів у обставинах, описаних у пояснювальній записці до спеціальної Рекомендації VII;
- Існування підозри у відмиванні грошей або фінансуванні тероризму; або
- Якщо фінансова установа сумнівається у достовірності або достатності попередньо отриманої інформації про ідентифікацію клієнта.
Заходи обачливості щодо клієнтів такі:
a) Ідентифікація клієнта і перевірка особи клієнта з використанням надійних документів, даних чи інформації, отриманих з незалежних джерел;
b) Визначення вигодоодержувача і вжиття відповідних заходів для перевірки особи вигодоодержувача таким чином, щоб фінансова установа була задоволена тим, що вона знає, хто є вигодоодержувачем. Для юридичних осіб та організацій, фінансові установи мають вживати заходів для виявлення власника та керівної структури клієнта;
c) Отримання інформації про мету і передбачену природу ділових стосунків;
Проведення постійних заходів обачливості щодо ділових відносин і спостереження за операціями, що відбуваються протягом таких відносин, з метою забезпечення того, щоб операції, що проводяться, відповідали інформації про клієнта, його бізнес і характер ризику, наявній в установі, включаючи, у разі потреби, джерела коштів.
Фінансові установи мають застосовувати всі визначені в пунктах “а" - “d" Заходи обачливості, але можуть визначати „жорсткість" таких заходів в залежності від ступеню ризику, пов’язаного з клієнтом, діловими відносинами та трансакціями. Застосовувані заходи мають відповідати рекомендаціям, виданим компетентними органами. Для категорій операцій з високим ризиком, фінансові установи мають застосовувати посилені правила обачливості. Країни можуть вирішити, що фінансові установи можуть застосовувати зменшені або спрощені заходи до операцій, що мають низький ризик використання з метою відмивання грошей.
Фінансові установи мають ідентифікувати клієнта і вигодоодержувача до встановлення ділових відносин або проведення операцій для нерегулярних клієнтів. Країни можуть дозволяти фінансовим установам проводити перевірку після встановлення ділових відносин тоді, коли це доречно з точки зору доцільності, у випадках, коли необхідно не перешкоджати нормальному веденню бізнесу, якщо ризики відмивання грошей ефективно контролюються.
Якщо фінансова установа не може виконувати вимоги зазначених вище підпунктів „а" - „с", вона має відмовити у відкритті рахунку, проведенні ділових відносин або операції; вона також має розглянути можливість повідомлення про сумнівну операцію стосовно такого клієнта.
Ці вимоги мають застосовуватися до всіх нових клієнтів, хоча фінансові установи мають застосовувати цю рекомендацію також до існуючих клієнтів на основі значимості та ризику, та повинні застосовуватись Заходи обачливості до існуючих відносин у визначений час.
6. Фінансові установи повинні, у відношенні до політичних діячів, на додаток до звичайних правил обачливості:
a) Мати відповідну систему управління ризиками для визначення, що особа є політичним діячем;
b) Отримати схвалення вищого керівництва на встановлення ділових стосунків з такими клієнтами;
c) Приймати заходів для визначення джерел збагачення та джерел фінансування;
d) Поводити постійний моніторинг за здійснюваними діловими відносинами.
7. Фінансові установи повинні, у відношенні закордонних кореспондентських банків-ських послуг та інших схожих відносин, на додаток до звичайних правил обачливості:
Збирати відповідну інформацію про установу-респондента для повного розумін-ня діяльності респондента та для отримання доступної публічної інформації про репутацію установи та якість нагляду, включаючи інформацію чи установа була предметом розслідування або акцією регулятивного органу з питань відмивання грошей або фінансуванням тероризму;
b) Оцінювати контроль установи-респондента за відмиванням грошей та фінансуванням тероризму;
c) Отримати схвалення вищого керівництва перед встановленням нових кореспондентських відносин;
d) Документ, що визначає відповідальність кожної установи;
e) Відповідно до “платежів по рахунках", знати, що банк респондент визначив особу та застосував правила обачності до клієнта, шляхом прямого доступу до рахунків кореспондента та здатний проводити відповідну ідентифікацію інформації про клієнта на запит банку-кореспондента.
8. Фінансові установи повинні приділяти особливу увагу загрозі проведення операцій з відмивання грошей, яка існує завдяки появленню і розробці нових технологій, що сприяють анонімності, і повинні у разі необхідності здійснювати заходи, спрямовані на запобігання їх використанню у схемах відмивання грошей. Зокрема, від фінансових установ необхідно вимагати наявності процедур і політик, спрямованих на окремі ризики, пов’язані з діловими відносинами або операціями, які відбуваються не безпосередньо.
9. Країни можуть дозволити фінансовим установам доручати третім сторонам здійснювати підпункти „а" - „с" Заходів обачливості та проводити діяльність, за умови того, що виконуються нижченаведені критерії. Якщо дозволяється таке доручення, остаточна відповідальність за визначення і перевірку особи клієнта лежить на фінансовій установі, яка здійснює ділові відносини.
Критерії, які необхідно задовольнити, є наступними:
a) Фінансова установа, покладаючись на третю сторону, має зразу одержати необхідну інформацію, що визначена в п. (а) - (с) Заходів обачливості. Фінансові установи мають бути впевнені, що копії ідентифікаційної інформації та інша подібна документація стосовно Заходів обачливості буде надаватися третьою стороною на запит без відкладення;
b) Фінансова установа повинна мати інформацію, що третя сторона регулює та наглядає, та застосовує Заходи обачливості відповідно до Рекомендацій 5 та 10.
Кожна країна сама визначає, в яких країнах може знаходитися третя сторона, яка відповідає умовам, зважаючи на наявну інформацію про території, які неадекватно застосовують рекомендації FATF.
Кожна країна сама визначає, в яких країнах може знаходитися третя сторона, яка задовольняє встановленим умовам, зважаючи на наявну інформацію про країни (території), які не застосовують, або неадекватно застосовують рекомен-дації FATF.
10. Фінансові установи повинні зберігати протягом, принаймні, п’яти років усі необхідні облікові документи стосовно як внутрішніх, так і міжнародних операцій, на основі яких вони мають змогу оперативно відповідати на запити про інформацію, що надходять від компетентних органів. Обсяг цих документів має бути достатнім для того, щоб простежити хід окремої операції (включаючи суми і тип валюти, якщо таке мало місце), і таким чином надати в разі необхідності правоохоронним органам докази щодо переслідування осіб, що звинувачуються у кримінальних діях.
Від фінансових установ необхідно вимагати зберігати документи, які стосуються ідентифікаційних даних, отриманих внаслідок процесу обачливості щодо клієнтів (наприклад, копії ідентифікаційних документів - паспортів, посвідчень особи, прав водія або аналогічних документів), облікові документи по банківських рахунках і ділову кореспонденцію протягом, принаймні, п’яти років після припинення ділових відносин.
Ідентифікаційні дані та облікові документи повинні надаватися внутрішнім компетентним органам країни, які мають відповідні повноваження.
11. Фінансові установи повинні звертати особливу увагу на будь-які складні, незвичайно великі операції, на будь-які незвичайні схеми проведення операцій, де не можна простежити очевидну законну кінцеву мету. Необхідно відстежувати, до можливої межі, зміст і цілі таких операцій, отримані висновки оформляти письмово і бути в змозі допомогти компетентним органам і аудиторам.
12. Вимоги щодо обачливості і ведення обліку, викладені у рекомендаціях 5, 6 та 8-11, застосовуються до визначених нефінансових установ та осіб, що діють у нефінансових сферах, у наступних ситуаціях:
a) казино - коли клієнти задіяні у фінансових операціях, які дорівнюють або перевищують відповідний визначений поріг;
b) агентства нерухомості - коли вони задіяні у фінансових операціях своїх клієнтів стосовно покупки або продажу нерухомості;
c) торговці дорогоцінними металами та торговці дорогоцінним камінням - коли вони залучені до будь - якої готівкової операції з клієнтом, що перевищує встановлений поріг;
d) юристи, нотаріуси, інші незалежні професіонали у правовій сфері, бухгалтери, коли вони допомагають у плануванні або здійсненні операцій для свого клієнта стосовно:
- купівлі-продажу нерухомості;
- управління грошима, цінними паперами або іншими активами клієнта;
- управління банківським, ощадним рахунком або рахунком з цінними паперами;
- організації внесків для створення, діяльності або управління компаніями;
- створення, діяльності або управління юридичними особами або компаніями або купівля чи продаж об’єктів підприємницької діяльності;
a) трасти і посередники, що надають послуги компаніям - коли вони здійснюють фінансові операції для клієнта стосовно діяльності, визначеної в Глосарії.
Повідомлення про підозрілі операції та відповідність вимогам
13. Якщо фінансова установа підозрює або має достатні підстави підозрювати, що кошти є результатом кримінальної діяльності або пов’язані з фінансуванням тероризму, необхідно встановити вимогу, прямо у законодавстві або за допомогою підзаконного акту, стосовно негайного повідомлення про свої підозри до підрозділу фінансової розвідки (ПФР).
14. Фінансові установи, їх керівники, посадові особи та працівники повинні:
a) мати визначений нормативними актами юридичний захист від кримінальної або цивільної відповідальності у зв’язку з порушенням будь-яких обмежень щодо розкриття інформації, обумовлених контрактом або будь-якими законодавчими, нормативними або адміністративними положеннями, якщо вони добросовісно доводять свої підозри до відома підрозділу фінансової розвідки, навіть за умови, що вони не знали точно, які саме кримінальні дії стояли за операцією, а також незалежно від того, чи такі кримінальні дії дійсно мали місце;
b) заборонити законом розголошення факту повідомлення ПФР про підозрілу операцію або пов’язану з цим інформацію.
15. Фінансові установи мають розробляти програми протидії відмиванню грошей та фінансуванню тероризму. Ці програми повинні передбачати:
а) розробку внутрішньої політики, процедур та важелів контролю, включаючи надання функцій забезпечення такого контролю особам на рівні керівництва, а також адекватних процедур перевірки для того, щоб упевнюватися у повній відповідності існуючим вимогам тієї особи, яка приймається на роботу до установи;
b) постійне проведення програм підготовки службовців;
c) заходи аудиторського характеру з метою перевірки системи роботи установи.
16. Вимоги, визначені в Рекомендаціях 13-15 та 21, застосовуються до визначених нефінансових занять та професій в наступних випадках:
a) юристи, нотаріуси, інші незалежні фахівці у правовій сфері та бухгалтери мають повідомляти про підозрілі операції, коли вони задіяні у фінансовій операції від імені або за дорученням клієнта, відповідно до діяльності, визначеної в пункті Рекомендації 12 „d". Країни повинні підтримувати вимоги щодо повідомлення стосовно інших професійних занять бухгалтерів, включаючи аудит.
b) торгівці дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням мають повідомляти про підозрілі операції, коли вони проводять готівкові операції з клієнтами на суму, що дорівнює або перевищує відповідний визначений поріг.
c) трасти і посередники, що надають послуги компаніям, що здійснюють фінансові операції від імені або для клієнта стосовно діяльності, визначеної в Рекомендації 12 "e".
d) юристи, нотаріуси, інші фахівці у правовій сфері та бухгалтери, що здійснюють незалежну професійну діяльність, не повідомляють про свої підозри, якщо відповідна інформація отримана за обставин, що є предметом професійної таємниці або привілеєм на зберігання адвокатської таємниці.
Інші заходи запобігання операціям з відмивання грошей та фінансуван-ням тероризму
17. Країни мають забезпечити наявність ефективних, пропорційних та переконливих санкцій, кримінальних, цивільних або адміністративних, що застосовуються до фізичних або юридичних осіб, яких стосуються ці Рекомендації і які не виконують вимоги по боротьбі з відмиванням грошей або фінансуван-ням тероризму.
18. Країни не повинні дозволяти створення або продовження роботи банків-оболонок. Фінансові установи мають відмовлятися вступати або продовжувати кореспондентські банківські відносини з банками-оболонками. Фінансові установи мають також вживати запобіжних заходів, щоб уникати встановлення кореспондентських банківських відносин з іноземними фінансовими установами, які дозволяють використання своїх рахунків банками-оболонками.
19. Країни повинні розглянути можливість:
a) здійснення заходів з виявлення та відстеження фізичних перевезень готівки та обігових грошово-кредитних документів на пред’явника через кордони, за умови виконання жорстких правил щодо належного використання інформації і уникнення будь-яких обмежень свободи переміщення капіталів.
b) застосування і корисність системи, за якої банки та інші фінансові установи і посередники повідомляли б про всі внутрішні та міжнародні валютні операції, сума яких перевищує певний фіксований поріг, національному центральному органу з комп’ютеризованою базою даних, яка може надаватися при розслідуванні справ, пов’язаних з відмиванням грошей або фінансуванням тероризму, у розпорядження компетентних органів, за умови виконання жорстких правил щодо належного використання інформації.
20. Країни повинні сприяти запровадженню Рекомендацій FATF у заняття та професії, інші ніж визначені як нефінансові заняття або професії, що можуть бути задіяні у відмиванні грошей або фінансуванні тероризму.
Країни повинні сприяти загальному подальшому розвиткові сучасних і надійних методів регулювання грошових операцій, що менш піддаються відмиван-ню грошей.
Заходи щодо вирішення проблем в державах, які не застосовують або недостатньо застосовують Рекомендації FATF
21. Фінансові установи мають приділяти особливу увагу діловим стосункам і операціям з особами, в тому числі компаніями та фінансовими установами, країн, де Рекомендації FATF не застосовуються або застосовуються в недостатній мірі. У випадку, коли ці операції не мають очевидної економічної або законної мети, підстави їх проведення та цілі повинні бути максимально ретельно перевірено, з’ясована інформація має бути зафіксована письмово та має бути доступною для допомоги компетентним органам. Якщо такі країни продовжують не застосовувати або застосовувати в недостатній мірі Рекомендації FATF, країни повинні бути в змозі застосовувати відповідні контрзаходи.
22. Фінансові установи повинні забезпечити застосування вищезазначених принципів також для філій і закордонних дочірніх установ, що знаходяться в країнах, де дані Рекомендації не застосовуються або застосовуються в недостатній мірі, в межах, що не суперечать чинному законодавству даної країни. У тих випадках, коли застосування даних Рекомендацій заборонено законодавством даної країни, фінансові установи повинні повідомити компетентні органи за місцем розташування їх головних установ про неможливість застосування Рекомендацій.
Регулювання та нагляд
23. Країни мають забезпечити, щоб фінансові установи підлягали адекватному регулюванню і нагляду та ефективно впроваджували рекомендації FATF. Компе-тентні органи мають вживати необхідних правових або регулятивних заходів, щоб запобігти ситуації, коли злочинці або пов’язані з ними особи стають власниками або вигодоодержувачами значної або контрольної долі активів у фінансових установах, або коли вони беруть участь в управлінні фінансовими установами. Відносно фінансових установ, до яких застосовуються „Основні принципи", необхідно застосовувати регулятивні та наглядові заходи, які застосовуються в цілях обачливості, і які також мають відношення до боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму.
Інші фінансові установи повинні отримати ліцензію або бути зареєстрованими і підпадати під сферу відповідного регулювання, а також бути об’єктом нагляду в цілях боротьби з відмиванням грошей, зважаючи на ризик відмивання грошей або фінансування тероризму у відповідному секторі. Якнайменше, заняття, що забезпечують переказ грошей або обмін валюти повинні бути ліцензовані або зареєстровані, та бути об’єктом ефективної системи моніторингу з метою недопущення відмивання грошей та фінансуванням тероризму у відповідності з національними вимогами.
24. Наступні визначені нефінансові заняття та професії мають бути об’єктом регулятивних і наглядових заходів, як викладено нижче.
а). Казино мають підлягати всеосяжному регулятивному і наглядовому режиму, який має забезпечувати, щоб вони ефективно впроваджували необхідні заходи протидії відмиванню грошей і фінансуванню тероризму. Принаймні:
- казино мають ліцензуватися;
- компетентні органи мають вживати необхідних правових або регулятивних заходів для запобігання тому, щоб злочинці або пов’язані з ними особи були власниками або вигодоодержувачами значної або контрольної долі активів, брали участь в управлінні чи були управляючими казино;
- компетентні органи мають забезпечити ефективний нагляд за казино щодо дотримання ними зобов’язань стосовно боротьби з відмиванням грошей.
b). Країни мають забезпечити, щоб інші категорії визначених нефінансових занять і професій були об’єктом ефективної системи моніторингу та забезпечити їх відповідність вимогам боротьби з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму. Це повинно бути забезпечено з урахуванням чутливості до ризиків. Це може бути забезпечено виконавчою владою або відповідною саморегулівною організацією, якщо така організація має повноваження покладати на своїх членів обов’язок протидіяти відмиванню грошей або фінансуванню тероризму.
25. Компетентні органи повинні розробити методичні рекомендації та надавати інформацію, яка допоможе фінансовим установам та особам, що займаються визначеними нефінансовими заняттями та професіями, засто-совувати національні заходи протидії відмиванню грошей і фінансуванню тероризму, зокрема, щодо виявлення та повідомлення про підозрілі операції.
С. ІНСТИТУЦІЙНІ ТА ІНШІ ЗАХОДИ, НЕОБХІДНІ ДЛЯ СИСТЕМ БОРОТЬБИ З ВІДМИВАННЯМ ГРОШЕЙ І ФІНАНСУВАННЯМ ТЕРОРИЗМУ
Компетентні органи, їхні повноваження і ресурси
26. Країни мають створити підрозділи фінансової розвідки, які є національни-ми центрами для отримання (і, якщо це дозволено, запитування), аналізу і передачі повідомлень про підозрілі операції та іншої інформації щодо потенційного відмивання грошей або фінансування тероризму. Фінансова розвідка повинна мати доступ, прямий або непрямий, на регулярній основі, до фінансової, адміністративної та правоохоронної інформації, яка їй необхідна для належного виконання своїх функцій, включаючи аналіз повідомлень про підозрілі операції.
27. Країни мають забезпечити, щоб визначені правоохоронні органи відповідали за розслідування стосовно відмивання грошей і фінансування тероризму. Країни закликаються підтримувати і розвивати, наскільки це можливо, спеціальні техніки розслідування, придатні для розслідування відмивання грошей, такі як контрольована поставка, приховані операції та інші відповідні техніки. Країни також закликаються використовувати інші ефективні механізми, такі як використання постійних або тимчасових груп, які спеціалізуються на дослідженні активів, та спільні розслідування з відповідними компетентними органами інших країн.
28. Під час проведення розслідувань стосовно відмивання грошей і відповідних предикатних правопорушень, компетентні органи повинні мати можливість отримувати документи та інформацію для використання у таких розслідуваннях, при судовому розгляді та пов’язаних з цим діях. Сюди необхідно включити повноваження на використання обов’язкових заходів для отримання документів, які знаходяться у фінансових установах та у інших осіб, на обшук осіб та приміщень та на накладення арешту і отримання доказів.
29. Органи, що здійснюють нагляд, повинні мати адекватні повноваження для того, щоб здійснювати моніторинг відповідності фінансових установ вимогам щодо боротьби з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму, включаючи повноваження на проведення перевірок. Їм мають бути надані повноваження на витребування будь-якої інформації, що має відношення до моніторингу такої відповідності, від фінансових установ, та на накладен-ня адекватних адміністративних санкцій за невідповідність таким вимогам.
30. Країни мають надавати всім своїм компетентним органам, що задіяні у боротьбі з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму, достатні фінансові, людські та технічні ресурси. Країни мають встановити процедури, які повинні забезпечувати чесність персоналу таких органів.
31. Країни мають забезпечити, щоб установи та особи, які визначають політику, підрозділ фінансової розвідки, правоохоронні та наглядові органи мали ефективні механізми, які дозволяли б їм співпрацювати і там, де це доречно, координувати свою діяльність в межах країни з питань розвитку та впровадження політики та заходів протидії відмиванню грошей і фінансуванню тероризму.
32. Країни мають забезпечити своїм компетентним органам можливість оцінки ефективності їхніх систем боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму шляхом ведення всеохоплюючої статистики з питань, які стосуються ефективності таких систем. Це має включати в себе статистику щодо отриманих та надісланих повідомлень про підозрілі операції; щодо розслідувань, переслідування та вироків стосовно відмивання грошей і фінансування тероризму; щодо замороженої, арештованої і конфіскованої власності; та щодо взаємної правової допомоги або інших міжнародних запитів про співробітництво.
Прозорість юридичних осіб і трастів
33. Країни мають вживати заходів для запобігання незаконному використанню юридичних осіб в цілях відмивання грошей. Країни мають забезпечити наявність достатньої, точної та своєчасної інформації про вигодоодержувачів та осіб, що можуть впливати на діяльність юридичної особи, яку компетентні органи можуть своєчасно отримати або до якої вони можуть здійснити своєчасний доступ. Зокрема, країни, де існують юридичні особи, які мають право випускати акції на пред’явника, мають застосовувати відповідні заходи для впевненості, що вони не використовуються з метою відмивання грошей та повинні бути здатними довести достатність таких заходів. Країни мають розглянути заходи для фінансових установ, що взяли на себе зобов’язання згідно Рекомендації 5, щодо полегшення виявлення вигодоодержувача та контролю.
34. Країни мають вживати заходів для запобігання незаконному використанню трастів для відмивання грошей. Зокрема, країни мають забезпечити наявність достатньої, точної та своєчасної інформації про трасти, включаючи інформацію про засновників, членів правління та вигодоодержувачів, яку компетентні органи можуть своєчасно отримати або до якої вони можуть здійснити своєчасний доступ.
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
35. Кожна країна повинна негайно здійснити кроки для того, щоб імплементувати Віденську Конвенцію, Палермську Конвенцію та Міжнародну Конвенцію ООН про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 року. Країни також закликаються ратифікувати та імплементувати інші відповідні міжнародні конвенції, такі як Конвенція Ради Європи стосовно відмивання, розшуку, вилучення і конфіскації доходів, отриманих у результаті злочинної діяльності 1990 року та Інтер-Американську Конвенцію по боротьбі з тероризмом 2002 року.
Взаємна правова допомога та екстрадиція
36. Країни повинні забезпечити надання швидкої, конструктивної і ефективної в найширшому обсязі правової допомоги у ході розслідувань і карного переслідування у справах з відмивання грошей і фінансування тероризму, та у пов’язаних розслідуваннях. Зокрема, країни повинні:
a) Не забороняти або не встановлювати необґрунтовані або надмірно обмежуючі умови надання правової допомоги.
b) Забезпечувати існування чітких та ефективних процедур виконання запитів про правову допомогу.
c) Не відмовляти у виконанні запитів про правову допомогу лише на підставі того, що злочин, як вважається, включає в себе також і фіскальні питання.
d) Не відмовляти у виконанні запитів про правову допомогу на підставі того, що за-конодавство вимагає від фінансових установ зберігати таємність або конфіденційність.
Країни відповідно до Рекомендації 28 також повинні забезпечити, щоб компетентним державним органам були надані повноваження відповідати на запити про правову допомогу, та, якщо це сумісно з їхнім внутрішньодержавним законодавством, відповідати на прямі запити іноземних судових або правоохоронних органів, направлені відповідним національним органам.
Для уникнення колізій юрисдикцій необхідно передбачити можливість розробки і застосування механізму найбільш правильного визначення місця кримінального переслідування обвинувачених, виходячи з інтересів правосуддя у справах, що підлягають розгляду у двох або більше країнах.
37. Наскільки це можливо, країни мають надавати одна одній правову допомогу, незалежно від того, чи вважається вчинок злочином в обох країнах.
У разі, якщо для надання правової допомоги або здійснення екстрадиції необхідно, щоб вчинок вважався злочином в обох країнах, ця умова вважатиметься задоволеною, незалежно від того, чи вважають обидві країни, що злочин належить до однієї й тієї ж категорії злочинів, або від того, чи визначають вони злочин однією й тією ж тер-мінологією, за умови того, що обидві країни вважають відповідну поведінку злочином.
38. Повинен існувати орган для здійснення оперативних заходів у відповідь на запити інших країн щодо виявлення, заморожування, накладення арешту і конфіскації відмитої власності, доходів, отриманих внаслідок відмивання грошей, засобів, використаних або запланованих для використання з метою вчинення таких злочинів, або власності відповідної вартості. Повинні існувати домовленості про координацію процедур вилучення і конфіскації, якими може передбачатися і розподіл конфіскованих цінностей.
39. Кожна країна повинна визнавати відмивання грошей злочином, який передбачає екстрадицію. Кожна країна має здійснювати екстрадицію своїх громадян. У випадках, коли країна не здійснює екстрадицію лише на підставі громадянства, така країна повинна на запит іншої країни, яка бажає здійснення екстрадиції, без затримок передати справу своїм компетентним органам з метою переслідування злочинів, викладених у запиті. Ці органи повинні приймати рішення та проводити переслідування таким же чином, як і у випадку будь-якого іншого серйозного злочину відповідно до внутрішнього законодавства такої країни. Країни повинні співпрацювати між собою стосовно процесуальних і доказових аспектів та з метою забезпечення ефективності такого переслідування.
Відповідно до внутрішнього законодавства, країни можуть розглянути можливість спрощення екстрадиції, дозволяючи пряму передачу запитів про екстрадицію між відповідними міністерствами, та здійснюючи екстрадицію осіб на основі лише ордерів на арешт або вироків, та/або створюючи можливість для спрощеної екстрадиції осіб, які відмовляються від формального розгляду питання про екстрадицію.
Інші форми співробітництва
40. Країни мають забезпечити, щоб їхні компетентні органи здійснювали якнайширше міжнародне співробітництво з відповідними іноземними органами. Повинні існувати чіткі та ефективні шляхи сприяння швидкому та конструктивному обміну інформацією між відповідними органами, довільно або на запит. Такий обмін повинен здійснюватися без надмірно обмежуючих умов. Зокрема:
Компетентні органи не повинні відмовляти у виконанні запиту про допомогу лише на підставі того, що злочин, як вважається, включає в себе також і фіскальні питання.
Країни не повинні використовувати законодавство, яке вимагає від фінансових уста-нов зберігати таємність або конфіденційність, як підставу для відмови у співробітництві.
Компетентні органи повинні мати можливість проводити виявлення обставин справи, та, якщо можливо, розслідування від імені відповідних іноземних органів.
Країни закликаються дозволити своїм компетентним органам співпрацювати безпосередньо з іноземними компетентними органами, які мають інші функції, з метою сприяння швидкому та конструктивному обміну інформацією щодо відмивання грошей. Співробітництво з іноземними органами, які мають інші функції, може виникати безпосередньо або з використанням третьої сторони. Під час звернення по допомогу, компетентні органи спочатку мають зв’язатися з відповідними іноземними органами для визначення того, яким чином можна надати допомогу.
Країни мають встановити контроль та запобіжні заходи для того, щоб забезпечити використання інформації, що отримана в результаті обміну між компетентними органами, лише дозволеним чином, який відповідає їхнім зобов’язанням стосовно захисту приватного життя та даних.
взять кредит онлайн   кредит онлайн на карту без отказа срочно
© 2003-2023  Українське агентство фінансового розвитку